Веселковий привіт
Дарсі перестрибувала через калюжу. Вона сміялася. У дні, коли йшов дощ, було весело. Вони з мамою робили човники з листочків і влаштовували перегони на воді. Дарсі раділа, коли її листочок плив попереду.
Вона стрибала навшпиньки між калюжами з кольоровою крейдою в кожній руці. Вона малювала на тротуарі і навіть на великому камені. На фоні сірого неба кольори виглядали так красиво. Дарсі не було холодно.
Вона подивилася вгору на захмарене небо.
“Мамо, а Небесний Батько бачить мене зараз?”—запитала Дарсі.
“Так. Небесний Батько бачить тебе зараз”,—сказала мама.
Дарсі на якусь мить задумалася. Потім вона підняла руку вгору і помахала.
“Привіт!”—сказала вона, махаючи в небо. Можливо Небесний Батько побачить, як вона махає Йому!
Зрештою Дарсі з мамою зайшли в дім, щоб погрітися.
Дарсі узяла аркуш паперу і намалювала яскраву веселку. Вона показала її татові, коли той прийшов додому. Вона розповіла йому все про свої дощові пригоди.
Після вечері сонце почало сідати. “Давай підемо подивимося на захід сонця”,—сказав тато.
Вони вийшли на вулицю. Земля пахла так, як після зливи. Хмари були пухкими і рожевими. У небі була найяскравіша і найпрекрасніша веселка!
“Ти пам’ятаєш, хто створює веселки?”—запитала мама.
“Їх створює Небесний Батько!”—сказала Дарсі.
Дарсі обійняла себе руками. “Мені здається, Він каже мені “Привіт!” у відповідь!”
Ілюстрація Крістіни Трапанесе