Друг другові
Ліфт і покаяння
Коли мені було 11 років, моя сім’я жила у 12-поверховому будинку в Гонконгу. Кожного дня після школи я забігав у будинок і піднімався ліфтом до нашої квартири.
Одного разу я зайшов у ліфт і натиснув усі кнопки, щоб вони засвітилися. Тепер ліфт мав зупинятися на кожному поверсі. Але коли двері почали закриватися, зовсім несподівано хтось просунув руку і двері відчинилися. Це була моя сусідка зверху. Вона нічого не сказала про кнопки, але я захвилювався. Здавалося, пройшла вічність, доки я дістався додому!
Як і очікувалося, ліфт зупинявся на наступному поверсі, чекав, а потім продовжував рух. Як тільки двері відкрилися на моєму поверсі, я вилетів кулею. Я заскочив у квартиру весь мокрий, тому що так швидко біг!
Невдовзі після цього задзвонив телефон. Це була сусідка, з якою я їхав у ліфті. Я дуже хвилювався, чекаючи, поки моя мама поговорить по телефону.
Поклавши слухавку, мама запитала: “Ти дійсно натиснув усі кнопки в ліфті?”
Я не міг обманути маму. “Так”,—сказав я.
Мама усміхнулася. “Гаразд, тоді давай підемо наверх і поговоримо з нашою сусідкою”.
Разом ми пішли наверх. Я натиснув дзвінок, і наша сусідка підійшла до дверей. З низько опущеною головою я вибачився за те, що натиснув усі кнопки. Я пообіцяв, що ніколи так більше не робитиму.
Наша сусідка була доброю. Вона сказала: “Якщо ти ніколи більше цього не робитимеш, тоді все гаразд”.
Після того як я вибачився, мені стало легше. І я ніколи більше не натискав усі кнопки у ліфті.
Цей випадок допоміг мені дізнатися про покаяння. Я знав, що зробив щось неправильне. Мені було шкода, і я попросив пробачення. І я ніколи більше цього не повторював. Після цього я почувався щасливим! Покаяння і тобі може принести радість.
Ілюстрація Алісси Таллент