Торт і доброта
Як Джулі могла бути доброю до своєї тітки, якщо вона майже не розмовляла її мовою?
Джулі сиділа разом зі своєю подругою Сарою у шкільній їдальні.
“Якось мені неспокійно йти додому і бачитися зі своєю тіа”,—сказала Джулі.
“Твоєю тіа?”—запитала Сара.
“Так, моєю тіткою. Тіткою Дженні”,—сказала Джулі. “Вона приїхала в гості. І мені здається, що я їй не дуже подобаюся. Вона дуже сувора і ніколи не усміхається. Навіть коли я усміхаюся їй. Мені просто не хочеться їй заважати”.
“Принаймні ти усміхаєшся,—сказала Сара.— Завжди добре бути привітними”.
Увесь день Джулі думала про те, що сказала Сара.
Мабуть, я могла б бути привітнішою до тіа Дженні,—подумала вона. Саме так робив би Ісус. Але тіа Дженні розмовляла лише іспанською. Джулі трохи розуміла іспанську, але вона не дуже добре нею розмовляла. Як Джулі могла би бути доброю до своєї тітки, якщо вона майже не розмовляла її мовою?
Мама завжди навчала того, щоб бути терплячими з людьми, яких не розумієш. Джулі мовчки молилася. Небесний Батько, будь ласка, допоможи мені бути терплячою з тіа Дженні. І допоможи мені мати сміливість говорити з нею іспанською.
Коли Джулі прийшла додому зі школи, вона побачила на столі листівку. Вона взяла її в руки. Та листівка була для мами і тата. Тільки не це!—подумала вона.—Сьогодні річниця їхнього шлюбу. Я зовсім забула!
Джулі хотілося зробити щось приємне для мами і тата. Але вона не знала, що робити.
Вона побачила, що тіа Дженні—на кухні і озирається навкруги.
“У … тодо б’єн?”—запитала Джулі. “Усе гаразд?”—
“Так”,—сказала тіа Дженні. Потім вона швидко заговорила іспанською. Джулі зрозуміла, що вона запитала, чи та була окупада—зайнята.
“Но, йо но … окупада. Я не зайнята”,—сказала Джулі. Їй було соромно за свою ламану іспанську. Але тіа Дженні усміхнулася. Вона почала говорити повільніше, щоб Джулі могла зрозуміти. Вона сказала, що хотіла б зробити торт на честь річниці весілля мами і тата, але їй потрібна була допомога.
“Я допоможу вам!”—сказала Джулі. “Бамос! Ходімо”. Вона якраз хотіла зробити щось для мами і тата! А також познайомитися зі своєю тіткою.
Тіа Дженні і Джулі пішли на кухню. Вони спілкувалися жестами і простими словами іспанською. Тіа Дженні показала Джулі, як робити шоколадно-ванильний торт у вигляді шахівниці. Джулі допомогла відміряти борошно і цукор. Вона також розрізала полуницю, щоб прикрасити верхівку торта. Невдовзі торт уже був у духовці. Запах був неймовірним!
Це мені подобається,—подумала Джулі. Але потім, коли вона прибирала, випадково скинула зі столу три яйця. Вони розбилися на підлозі й утворили блискучу жовту масу.
Джулі боязко подивилася на тіа Дженні. Вона розізлиться?
Але тіа Дженні просто розсміялася. “Ке дезорден!”—сказала вона. (“Оце так бардак!”)
Джулі ніколи не бачила, щоб тітка Дженні сміялася. Вона також засміялася. Разом вони прибрали весь бруд.
Коли мама з татом прийшли додому, торт був готовим. “З річницею вас!”— сказала Джулі.
“Дякую! Виглядає так смачно. Ти зробила його сама?”—запитала мама.
“Ні, ми з тіа Дженні зробили його разом!”—відповіла Джулі. Вона усміхнулася тіа Дженні. І цього разу тіа Дженні усміхнулася у відповідь!
Серце Джулі наповнилося теплом. Вона була рада, що Небесний Батько відповів на її молитву.
Ілюстрації Малгосії Пятковської