Піонери в кожній країні
Піаніно Людовика
Людовик був радий служити Небесному Батькові.
Людовик узяв кілька складених стільців і поніс їх через дорогу. Була неділя, і невдовзі мали розпочатися церковні збори. У домі, в якому проводилися збори у Того, не було достатньо місць. Тому Людовик завжди приносив стільці з дому свого дідуся.
“Чому ти пішов з красивої церкви до якоїсь халупки?”—хтось крикнув йому навздогін. “У твоїй церкві навіть лавок немає!”—сміючись, сказав ще хтось.
Людовик удавав, що не чує. Мені просто потрібно робити те, що правильно,—думав він.
Людовик вперше дізнався про Церкву, коли йому було 10 років. Зараз йому 12. Вони з сім’єю нещодавно охристилися. Він мав священство і допомагав розносити причастя. Кожного тижня він навіть залишав трохи грошей зі своїх обідів, щоб купити хліб для причастя. Людовик був щасливий служити Небесному Батькові.
Коли прийшов час починати збори, маленька кімната була заповнена людьми. Дехто сидів на стільцях, які приніс Людовик. Інші люди стояли.
Збори почалися піснею. “Був, Ізраїль, ти в полоні”,—співав Людовик. Йому подобалося співати в церкві.
Після зборів Людовик, наспівуючи мелодію, відніс стільці назад. І, повертаючись додому, він теж наспівував. Потім у нього з’явилася ідея! Він дістав свій дитячий синтезатор. Можливо, він міг би навчитися грати “Був, Ізраїль, ти в полоні”!
Людовик наспівував ноти і пробував різні клавіші, доки не заграв правильно. Невдовзі він навчився грати весь гімн.
Потім він згадав, що у них вдома були записи церковних гімнів. Слухаючи їх, він навчився грати й інші гімни. Людовик займався і займався.
“Чому б тобі не грати на зборах, коли ми співаємо?”—запитав якось тато Людовика.
У Людовика скрутило живіт. “Я надто сором’язливий,—сказав він.—А якщо я щось переплутаю?”
“Просто будеш грати далі,—сказав тато.—Ти кращий піаніст, ніж вважаєш”.
Наступної неділі Людовик ніс не лише стільці. Він також ніс до церкви свій дитячий синтезатор. Коли настав час для вступного гімну, він, хвилюючись, поклав пальці на клавіші. Потім почав грати. Усі співали під його акомпанемент. І звучало так гарно!
Після цього Людовик грав на зборах кожної неділі. Іноді він плутав ноти. Але він не припиняв вчитися. Коли пісня була надто складною, вони співали без піаніно, і Людовик диригував.
Людовик усміхнувся. Це не важливо, що церковні збори проходять у чиємусь домі. І навіть не важливо, що люди сміються з нього. Важливим було те, що Людовик використовував свої таланти для служіння Богу.
Того—це маленька країна у Західній Африці.
Зараз кількість приходів і філій там складає 21.
Офіційна мова у Того—французька.
Місіонери навчили Людовика читати ноти, щоб він міг краще грати.
Тепер Людовик виріс. Вони зі своєю дружиною, Бенедикт, обоє люблять музику.
У Людовика вдома є справжнє піаніно і він грає в церкві на органі.
Ілюстрації Кароліни Гарсіа