Велосипедні “жарти”
Його друзі сказали, що це буде весело. Але було відчуття, що це неправильно.
Сем з усіх сил крутив педалі велосипеда, піднімаючись на пагорб. Він нахилився вперед. Повітря роздувало його волосся. Його друг Ліам крутив педалі поруч із ним.
“Втомився?”—запитав Ліам.
“Аж ніяк!”—відповів Сем.
Їхній друг Ерік був уже на верхівці пагорба в парку.
“Комм шон! Їдьте сюди!”—закричав він.
Сем і Ліам дісталися верхівки пагорба. Хлопці припаркували свої велосипеди і сіли під деревом.
Ліам узяв камінь і кинув його. “Мені нудно”. У їхньому маленькому селі в Швейцарії було не так багато цікавих місць, куди можна було б поїхати.
“Мені також”,—сказав Ерік. Він дряпав землю палицею.
“Ми можемо поїхати ще покататися”,—сказав Сем.
Ліам скривив обличчя. “Ми тільки це й робимо”.
“Давайте придумаємо щось веселе!”—сказав Ерік. Він підскочив і підійшов до велосипедних стійок, де було припарковано багато велосипедів. Сем і Ліам пішли за ним.
У Сема щось стиснуло у животі. Іноді те, що Ерік і Ліам вважали смішним, йому смішним не здавалося. Ерік і Ліам часто в класі насміхалися з інших дітей і казали грубі слова. Але можливо цього разу все буде по-іншому.
Крім того, у Сема в класі було не так і багато хлопчиків. Якщо він не буде дружити з Еріком і Ліамом, то з ким він буде дружити?
“Давайте повідкручуємо ковпачки на всіх цих колесах,—прошепотів Ерік.—І сховаємо їх під деревом”. Він став навколішки біля яскраво-червоного велосипеда і відкрутив маленький пластиковий ковпачок з одного колеса.
Ліам засміявся. “Так! Це буде дуже весело!”
Сем зітхнув. Ні. По-іншому не було. “Навіть не знаю,—сказав Сем.—Можливо нам слід просто піти звідси”.
Ерік штовхнув Сема у руку. “Ти чого?!—сказав він.—Ніхто навіть не дивиться”.
“Це просто маленькі штучки,—сказав Ліам.— Ніхто навіть не помітить, що їх не стало”.
Сем спробував не зважати на неприємне відчуття в животі. Якщо зняти ковпачки, нічого поганого з велосипедами не станеться. Він знизав плечима і кивнув.
Три хлопчики швидко зняли всі ковпачки з велосипедних шин і побігли назад до дерева. Вони сховали їх під каменем і сіли спостерігати за велосипедами. Ліам і Ерік хихикали.
Невдовзі показався якийсь чоловік, він розблокував свій велосипед і поїхав.
“Бачиш? Він навіть не помітив”,—сказав Ліам.
Але я помітив,—подумав Сем.
Решту дня Сем постійно думав про ті ковпачки. Йому хотілося віддати їх назад, але він зовсім не знав, як знайти власників тих велосипедів. Він став навколішки і сказав про це Небесному Батькові.
“Я почуваюся жахливо!—сказав Сем.—Краще б я цього ніколи не робив. Будь ласка, пробач мені, Небесний Батьку”.
Наступного дня Сем і його друзі знову поїхали на велосипедах до парку.
І знову Ерік сказав: “Давайте відкрутимо ковпачки на шинах!”
І знову Ліам погодився.
Сем згадав про свою молитву. Цього разу у нього було трохи більше сміливості.
“Я думаю, нам не треба цього робити”,—сказав він.
“Чому ні?— запитав Ліам, насупившись.—Ніхто вчора навіть не помітив”.
“Я б не хотів, щоб хтось щось робив з моїм велосипедом”—сказав Сем. Жоден із хлопців ще не встиг відповісти, як він скочив на свій велосипед зі словами: “Хто перший до пекарні?” І він почав крутити педалі якомога швидше.
Ерік і Ліам також скочили на свої велосипеди.
“Це не чесно! Ти стартонув раніше!”—крикнув Ліам.
Сем усміхнувся, коли його друзі поїхали наввипередки за ним. Він прошепотів слова подяки Небесному Батьку. Він відчув себе набагато краще.
Ілюстрація Шейн Клестер