Міцний фундамент

Це того варте

Ілюстрації Мікели Баттіньйол

Моя семінарія починається о 6-й ранку, перед школою. Я дуже рано прокидаюся, аби встигнути поснідати, ми проводимо сімейну молитву, і я йду пішки до церкви. Але чим довше я відвідую семінарію, тим більше переконуюсь, що раннє пробудження варте того!

Вчителі дійсно чудові і завжди навчають мене з Духом. Вони мудрі і так багато знають про євангелію, що це наповнює мене радістю і викликає бажання дізнатися більше.

Відвідування щоденної ранкової семінарії допомогло мені мати достатньо сміливості, аби поділитися євангелією з двома моїми однокласниками і пояснювати Писання. Семінарія також допомогла мені сміливо захищати свої вірування. Якось уранці я почула по радіо, як один чоловік сказав, що Джозеф Сміт був брехуном. Мене це дуже засмутило, оскільки в семінарії я здобула сильне свідчення про Джозефа Сміта і знала, що той чоловік казав неправду.

Я сказала про це учителю семінарії, а він запропонував мені написати тому чоловікові листа і поділитися своїм свідченням про Джозефа Сміта. Я написала листа, в якому свідчила про Джозефа Сміта і Церкву. Це допомогло мені заспокоїтися і не засмучуватися так сильно. Він так і не відповів, але поки я писала, я відчула підтвердження свого свідчення. Через це я була дуже вдячна, що отримала на семінарії таке сильне свідчення про Пророка і євангелію.

Ракел Б., Аргентина

Служіння в Недільній школі

Я—диякон. Мої батьки навчали мене, що мені треба бути прикладом для моїх друзів, оскільки я маю священство і є представником Небесного Батька та Ісуса Христа. Це дуже допомагає мені вибирати правильне і шукати можливості послужити людям. Я знаю, що якщо я чиню добро, мої друзі побачать мої вчинки і, можливо, теж захочуть чинити добро.

Колись, коли після Недільної школи я стояв у коридорі, я побачив, що учителю потрібна була допомога зі стільцями. Вона збиралася розставити їх просто неба для якогось заходу. Вона не просила мене про допомогу, але я бачив, що вона була їй потрібна. Стільців було багато, а вона була сама. Тоді я виніс більшість стільців із приміщення і розставив їх для неї.

Потім учителька сказала: “Дякую за допомогу”. Мені це було неважко і не забрало багато часу, але вона була дуже вдячна, і мені було приємно. Пізніше та вчителька розповіла моїй мамі про мій вчинок. Мама сказала мені, що я зробив добру справу і мені треба і надалі шукати можливості для служіння іншим, оскільки так робив би Христос.

Я був задоволений і вдячний за те, що послужив. Це викликало у мене хороші почуття, і після цього мені захотілося служити частіше.

Еміліано Х., шт. Техас, США

Ліхтарик вдячності

Коли я перейшов до старших класів, мені здалося, що все стало набагато важчим. Я заздрив талантам інших людей, тим, хто здавався крутішим, ніж я, можливостям, які були в інших людей, а не у мене. Я завжди мріяв про щось або хотів чогось, чого у мене не було.

Я поговорив про це зі своїми батьками. Вони нагадали мені, що Небесний Батько вже дав мені все потрібне, але Він не може дати мені абсолютно все, що мені хочеться. Мої батьки допомогли мені усвідомити, що коли ви розумієте, що у вас вже є все те, що вам дійсно потрібне, тоді ви відчуваєте спокій.

Недавно я прочитав книгу, в якій вдячність порівнювали із кишеньковим ліхтариком. Якщо вийти із приміщення вночі, і назовні не буде джерел світла, ви побачите лише темряву. Але якщо вийти з ліхтариком і посвітити навколо, ви побачите все, що там є.

Вдячність схожа на цей ліхтарик. Якщо вона сяє, вона осяває все, що вже є. Але оскільки тепер ви можете це бачити, ви його більше цінуєте.

Найкраще у ліхтарику вдячності те, що ним можна користуватися і вдень і вночі, де б ви не були й за всіх обставин. Все, що вам потрібно, це увімкнути його.

Ітан Б., шт. Юта, США