Готуватися до того, щоб Його Дух міг завжди бути з нами

Старійшина Пол Б. Пайпер

Сімдесятник

Підготовка до щотижневого гідного прийняття причастя може сприяти тому, щоб Дух завжди був з нами.

молоді чоловіки розносять і приймають причастя

Коли мені було 12 років, я поїхав зі своєю сім’єю відвідати місця, пов’язані з історією Церкви, у північній частині штату Нью Йорк, США. Я пам’ятаю, як у Священному гаю я розмірковував над Першим видінням та іншими дивовижними видіннями, які бачив Джозеф і думав: “Ого! Якби мені явилися небесні істоти і я здобув дивовижний духовний досвід, як це сталося з Джозефом, то більше не було би про що хвилюватися в житті”.

Пізніше я зрозумів, що не одна велична зустріч з духовною істотою, але непомітні, однак часті духовні події допоможуть мені мати міцне свідчення і незмінно залишатися на шляху, яким я повернуся додому. Небесний Батько знав, що нам буде потрібне постійне скерування в нашому житті, і Він підготував для нас спосіб отримати його.

Усім тим, хто має достатньо віри в Його Сина, аби покаятися й охриститися, Він дає дар Святого Духа. Завдяки щотижневому обряду причастя ми отримуємо можливість завжди мати поруч Його Духа, якщо пам’ятаємо Спасителя і виконуємо Його заповіді (див. Учення і Завіти 20:77). Це уможливлює доступ до щоденного скерування Духа у нашому житті, коли ми, застосовуючи свободу вибору, приймаємо рішення, що допоможуть нам на шляху повернення до Небесного Батька.

Причастя і Дух

Небесний Батько знав, що ми будемо потребувати скерування Його Духа постійно, а не лише час від часу. Через пророка Джозефа Сміта Він відновив обряд хрищення зануренням, який допомагає нам очиститися. Ми готуємося отримати дар Святого Духа через конфірмацію, що дає нам змогу щодня мати скерування Духа.

Небесний Батько знав, що недостатньо буде стати чистими один раз, і що нам потрібно буде пам’ятати Спасителя й очищуватися знову і знову, аби Дух був завжди з нами. З цією метою Він відновив обряд причастя. Якщо ми регулярно готуємося й приймаємо причастя, нам обіцяно, що “Його Дух [може] завжди бути з [нами]” (Учення і Завіти 20:77; курсив додано).

Але якщо ми обмежуємося лише тим, що приходимо до церкви, їмо хліб і п’ємо воду, ми не зможемо отримати Господнього обіцяння. Наша свідома підготовка до обряду дає нам змогу отримати силу Спасителя у нашому житті.

Спортсмени не стають більш досвідченими лише тому, що вдягли спортивну форму і вийшли на спортивний майданчик або ігрове поле. Їм треба тренувати свої тіла, освоювати певні техніки і займатися, щоб досягти майстерності у своєму виді спорту. Так само і нам слід навчитися готуватися приймати причастя благоговійно і гідно, щоб ми могли отримати силу, яку Він може нам дати.

Один із способів підготувати ваше серце і дух до прийняття причастя—це щотижня проводити з собою маленьку співбесіду. Мені подобається для такого самооцінювання використовувати Учення і Завіти 20:37. Цей вірш містить вимоги щодо хрищення, дані Богом через одкровення пророку Джозефу. Там містяться критерії, яким мають відповідати усі, хто бажає христитися. Я виявив, що це допомагає мені готуватися до отримання поновлюваних обіцянь, доступних завдяки причастю.

Скориставшись цим уривком з Писань, далі я навожу деякі із запитань, які я ставлю собі, аби виявити, чи готовий я приймати причастя.

Чи був я упокорений перед Богом?

Перша вимога, згадана в Ученні і Завітах 20:37,—це упокорити себе перед Богом. Ми робимо це, коли приймаємо Його волю і готові виконувати її, як її записано в Писаннях, як їй навчали Його слуги або як ми її отримали через духовні спонукання.

Я запитую себе, чи повстаю я проти Бога у якійсь сфері мого нинішнього життя. Чи я опираюся Його скеруванню? Чи уважний я до вчень Його слуг? Якщо ні, то я складаю плани покращитися в цій сфері і беру певні зобов’язання під час підготовки до прийняття причастя. Бог знає все. І коли я усвідомлюю, що Він може бачити повну картину мого життя, мені легше упокорювати себе перед Ним і довіряти, що Він скерує мене до чогось найкращого.

Чи моє серце скрушене і дух упокорений?

Скрушене серце й упокорений дух пов’язані зі смиренням. Мати їх—це бути готовими підкоритися волі Бога. Бути смиренним означає вибачатися і пробачати, навіть коли це важко, або коли ми вважаємо, що винні інші люди. Чи можете ви сказати: “У своєму серці я маю хороші почуття до всіх людей?” Чи образили ви когось із ближніх, або чи є у вас до когось погані почуття? Чи треба вам попросити у когось пробачення?

Коли моє серце скрушене і дух упокорений, я готовий докласти зусилля, щоб залагодити все з Богом і людьми, які мене оточують. Я намагаюся позбавитися негативних думок і почуттів до інших людей. Дух не перебуває з нами, коли ми маємо бажання сперечатися, тому важливо цього позбавитися, і це буде важливим кроком підготовки себе до отримання обіцяння причастя.

Чи бажаю я знову бути чистим, і чи можу я засвідчити, що я покаявся у всіх своїх гріхах?

Ще одна вимога в Ученні і Завітах 20:37—це щоб ми “істинно покаялися в усіх своїх гріхах”. Коли ми христилися, нас було очищено від наших гріхів. Ми пообіцяли намагатися дотримуватися заповідей Бога і покаятися, якщо зробимо помилки.

Я запитую себе: “Чи приймаю я причастя лише тому, що думаю, що так треба, чи я дійсно хочу знову стати чистим?” Я озираюся на гріхи і помилки минулого тижня і запитую себе, чи дійсно я хочу змінитися і позбавитися їх. Якщо у вас є бажання стати чистими, ви побачите за допомогою Духа те, у чому вам треба покращитися, і Він буде надалі спонукати вас до покаяння та допоможе робити кращий вибір.

Сповідь Господу (та, за необхідності, іншим, кому ми могли нашкодити або кого образити) є складовою нашої підготовки.

Запитайте себе: “Чи треба мені щось змінити, чого я ще не змінив? Чи є щось, у чому мені досі слід покаятися?” Вирішення таких питань через щире покаяння може зробити нас гідними прийняття причастя.

Чи готовий я взяти на себе ім’я Ісуса Христа?

Кожний укладений нами завіт означає, що ми більш відповідально ставимося до зобов’язання взяти на себе ім’я Христа. Коли ми христимося, ми засвідчуємо нашу готовність взяти на себе імʼя Ісуса Христа і дотримуватися Його заповідей. Коли ми укладаємо додаткові завіти у храмі або приймаємо покликання, ми продовжуємо долучатися до справи Христа і приймати Його вчення. Вияв нашої готовності взяти на себе Його ім’я під час щотижневого причастя означає, що ми поновлюємо зобов’язання виконувати наші завіти та обов’язки, які ми уклали з Ним чи взяли на себе раніше.

Оцінюючи свою готовність прийняти причастя, я запитую себе: “Чи роблю я все можливе, аби бути прикладом Христа і Його вчень? Чи виконую я всі обіцяння, надані під час укладання моїх завітів? Чи відданий я сьогодні Христу і моїм завітам з Ним так само, як і в перший день, коли їх укладав?”

Чи є у мене рішучість служити Йому до кінця?

Ми пообіцяли Господу, коли уклали наш завіт хрищення, що будемо прагнути виконувати Його заповіді. Дві найбільші заповіді—це любити Господа і любити наших ближніх (див. Maтвій 22:36–40). Ми виявляємо нашу любов як до Бога, так і до наших ближніх, коли служимо їм.

Я запитую себе: “Чи виділяю я час на служіння? З яким настроєм я служу: з неохотою чи з радістю?” “Чи намагаюся я звеличувати своє покликання?” Служіння людям є чудовим способом підготуватися прийняти причастя. Насправді, саме під час служіння іншим нам потрібне скерування Духа.

Довіряйте Господнім обіцянням

Коли ми свідомо готуємося щотижня гідно приймати причастя, ми будемо гідними присутності Духа, щоб Він скеровував наше життя і впливав на нього. Таким є обіцяння Господа.