“Сподівання Джоналін щодо храму”, Заради зміцнення молоді, квіт. 2023.
Сподівання Джоналін щодо храму
Джоналін не так сильно зраділа, як інші, коли дізналася про те, що в Американському Самоа буде побудовано храм — доки її не попросили виступити на церемонії початку його будівництва.
Авторка фотографій: Сем Солаїта
Одного дня до Джоналін У. неочікувано зателефонували.
Наближалася церемонія початку будівництва храму у Паго-Паго, Американське Самоа, і провідництво території попросило 16-річну Джоналін поділитися на цій церемонії своїм свідченням про храм. Була лише одна проблема. Джоналін ніколи ще не бувала у храмі. Вона завжди хотіла потрапити туди, аби запечататися до своєї сім’ї, але вона не була впевнена, що це станеться у найближчому майбутньому.
“Коли було оголошено про будівництво храму тут, я не сприйняла це з такою ж радістю чи ентузіазмом, як усі інші, — каже вона. — Я вважала, що для радості не було причин, оскільки мій тато не є членом Церкви і не зможе прийти з нами до храму. Храм не змінить того, що моя сім’я не запечатана”.
Сім’я матері Джоналін належала до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів протягом багатьох поколінь. Мама навчала її, її брата і трьох сестер євангелії Ісуса Христа, і вони христилися, коли їм виповнилося вісім років. Але тато вирішив не ставати членом Церкви.
Скільки Джоналін себе пам’ятає, її сім’я намагалася допомогти татові навернутися до євангелії Ісуса Христа. Вона, її мама, три сестри і брат запрошують його до церкви і він часто приходить, коли не працює. Вони також проводять сімейні вечори і запрошують його на церковні заходи. Численні місіонери переступали поріг їхньої домівки, але тато Джоналін не прийняв рішення розвиватися в євангелії.
Через це Джоналін не зрозуміла, чому її попросили виступити про храм. Здавалося, що всі її друзі більше раділи появі храму, ніж вона, і не могли дочекатися, коли увійдуть туди всією своєю сім’єю. “Пам’ятаю, як я думала: “Я дівчина, у якої тато не належить до Церкви. Чому я?” — Каже Джоналін.
Зміна серця
Невдовзі почуття Джоналін щодо храму почали змінюватися. “Моє серце почало змінюватися, коли мене вибрали свідчити, — каже вона. — Неначе Бог сказав мені, що храм — це благословення. Я знала, що це був Його спосіб заспокоїти моє сповнене сумнівів серце”.
“Я чула, що храм — це хороше місце, там відчувається спокій, — продовжує вона. — Я б дуже хотіла відчути це на собі. Підготовка до виступу з моїм свідченням дала мені можливість подумати про те, наскільки чудовою буде побудова храму так близько до моєї домівки. І це дало мені надію, що одного дня, згідно з розкладом Бога, моя сім’я запечатається у храмі”.
Джоналін докладає всіх зусиль, аби довіряти розкладу Бога замість свого власного. “Божі діла незбагненні, — каже вона. — Він знав, коли буде підходящий час побудувати храм в Американському Самоа, час, коли усі у відчаї через пандемію, час, коли храм потрібен такій великій кількості людей, і час, коли Він знав про моє бажання запечататися з моєю сім’єю. Його розклад — досконалий”.
Радість у євангелії
Однією з причин, чому Джоналін хоче, аби її тато охристився, є та, що євангелія була таким великим благословенням в її житті. “Я застосовую євангельські вчення у школі і це дійсно дуже допомагає, — каже Джоналін. — Я дуже вдячна, що належу до Церкви, і радію, що можу бути частиною цієї великої і дивовижної роботи”.
Джоналін також намагається ділитися радістю євангелії зі своїми друзями, більшість з яких є членами Церкви. “Коли я про щось непокоюсь, я прокидаюсь рано-вранці і йду дивитися на небо. Це має на мене терапевтичний вплив, — каже вона. — Іноді, коли я роблю це, я відчуваю, що мені потрібно щось записати, наприклад, те, що я засвоїла на уроках у церкві. Тоді я посилаю ці нотатки своїм друзям у груповому чаті. У мене є одна подруга, яка не є членом Церкви, і коли я бачу, як вона ставить у своїй реакції на моє повідомлення таке велике серце, це дуже мило і мені це дуже подобається”.
Надія на майбутнє
Коли Джоналін ділиться своєю вірою з друзями, вона досі сподівається, що одного дня її тато навернеться до євангелії Ісуса Христа. “Бог бачить моє серце і знає, як сильно я хочу, щоб мій тато охристився”, — каже вона. Але вона також розуміє, що її тато має свободу вибору. “Іноді я запитую Бога, чому це забирає моєму татові так багато часу. Але відповідь Небесного Батька залишається такою самою: “будь терплячою”. Тому, я буду терплячою”.
“Я молюся, щоб одного дня ми з моєю сім’єю запечаталися на вічність, — каже Джоналін. — Я знаю, що євангелія істинна. Вона багато в чому благословила мою сім’ю. Я свідчу, що Бог чує наші молитви. Я благословенна тим, що залучена до Його роботи, і буду й надалі жити у відповідності з Його волею”.