Вдячні за будь-яких обставин
Чи не маємо ми причини бути сповненими вдячності, незалежно від наших обставин, в яких ми можемо опинитися?
Протягом багатьох років у мене була священна можливість зустрічати чимало людей, чиї страждання, здається, сягнули самих глибин їхньої душі. У такі моменти я слухав моїх улюблених братів і сестер і сумував з ними через їхні тягарі. Я міркував про те, що їм сказати, і я з усіх сил намагався зрозуміти, як їх втішити і підтримати у їхніх випробуваннях.
Часто їхній смуток був спричинений тим, що щось, як їм здавалося, закінчилося. Дехто переживав кінець дорогих серцю стосунків, зокрема, смерть близької людини або відчуженість члена сім’ї. Інші відчували, що втратили надію—надію на одруження або народження дітей, або подолання хвороби. Інші, можливо, відчувають, що втратили віру, коли бентежні і суперечливі голоси зі світу спокушають їх ставити запитання, навіть відмовлятися від того, що, як вони колись знали, було істинним.
Я вважаю, що всі ми, рано чи пізно, переживаємо часи, коли все в житті йде шкереберть, залишаючи нам почуття самотності, розчарування і безнадії.
Це може статися з будь-ким. Ні в кого немає імунітету.
Ми можемо бути вдячними
Кожна ситуація різна і подробиці кожного життя є унікальними. Однак я дізнався, що існує те, що забере гіркоту, яка може прийти в наше життя. Є дещо таке, що ми можемо робити, аби змінити наше життя на більш приємне, більш радісне, навіть прекрасне.
Ми можемо бути вдячними!
Можливо, це звучить всупереч мудрості світу—радити людині, обтяженій смутком, віддавати подяку Богові. Але ті, хто відставляє вбік пляшку гіркоти і натомість піднімає келих вдячності, може знайти очищуючий напій зцілення, спокою і розуміння.
Нам як учням Христа заповідано “дяку[вати] Господу Богу [нашому] в усьому”1, “[давати] відповідь Господу вдячною піснею”2 та щоб “[наше] серце було сповнене подяки до Бога”3.
Чому Бог заповідає нам бути вдячними?
Усі Його заповіді дані для того, щоб зробити благословення доступними для нас. Заповіді—це можливості виявляти нашу свободу волі і отримувати благословення. Наш люблячий Небесний Батько знає, що рішення розвивати дух вдячності принесе нам істинну радість і велике щастя.
Бути вдячними за щось
Але хтось може сказати: “За що мені бути вдячним, коли все навколо розпадається на шматки?”
Можливо, зосередження на тому, за що ми вдячні, є невірним підходом. Важко розвинути дух вдячності, якщо наша подяка пропорційна лише кількості благословень, які ми можемо підрахувати. Дійсно, важливо часто рахувати наші благословення—і кожен, хто намагався це зробити, знає, що їх багато—але я не вірю, що Господь очікує від нас бути менш вдячними в часи випробувань, ніж у часи процвітання і спокою. Крім того, у більшості посилань на Писання говориться не про вдячність за щось, а скоріше пропонується висловлювати загальне почуття вдячності.
Легко бути вдячним за щось, коли життя йде так, як нам хочеться. Але що робити в часи, коли те, чого ми бажаємо, здається таким недосяжним?
Можна мені запропонувати, щоб ми розглядали вдячність як рису характеру, стиль життя, що не залежатиме від нашої теперішньої ситуації? Іншими словами, я пропоную, замість того, щоб бути вдячними за щось, зосереджуватися на тому, щоб бути вдячними в наших обставинах—якими б вони не були.
Є стара історія про офіціанта, який запитав клієнта, чи сподобалася йому їжа. Гість відповів, що все було прекрасно, але було б краще, якби подавали більше хліба. Наступного дня, коли цей чоловік прийшов знову, офіціант подвоїв кількість хліба, поклавши чотири шматки замість двох, але чоловік знов був не задоволений. Наступного дня офіціант іще подвоїв кількість хліба, але безуспішно.
На четвертий день офіціант вирішив неодмінно ощасливити цього чоловіка. Тому він узяв хлібину завдовжки 3 метри, розрізав навпіл і з усмішкою подав клієнту. Офіціант не міг дочекатися, щоб почути реакцію чоловіка.
Поївши, чоловік підвів погляд і сказав: “Смачно, як завжди. Але я бачу, що ви знову почали подавати лише два шматки хліба”.
Бути вдячними в наших обставинах
Мої дорогі брати і сестри, вибір за нами. Ми можемо вирішити бути менш вдячними через те, що, на нашу думку, маємо не достатньо благословень. Або ми можемо вирішити бути, як Нефій, чиє вдячне серце ніколи не слабшало. Коли його брати зв’язали його на кораблі, який він побудував, щоб привести їх до обіцяної землі, його щиколотки і запʼястки дуже боліли—“вони були опухлими надзвичайно” і жахлива буря загрожувала поглинути його в глибини моря. “Однак—сказав Нефій,—я надіявся на свого Бога, і уславляв Його цілий день, і я не ремствував проти Господа за свої страждання”4.
Ми можемо вирішити бути, як Йов, який, здавалося, мав усе, а потім усе це втратив. Однак Йов відреагував такими словами: “Я вийшов нагий із утроби матері своєї, і нагий повернусь … Господь дав,—і Господь узяв… Нехай буде благословенне Господнє Ім’я!”5
Ми можемо вирішити бути, як мормонські піонери, які зберігали дух вдячності під час повільного і болісного шляху до Великого Солоного озера. Вони навіть співали, танцювали і прославляли великодушність Бога6. Багато з нас були б схильні піти геть, скаржитися і карати себе через труднощі тієї подорожі.
Ми можемо вирішити бути, як пророк Джозеф Сміт, який під час перебування у в’язниці Ліберті в жахливих умовах написав ці натхненні слова: “Ніжно улюблені браття, життєрадісно робімо все, що в нашій владі; а тоді стіймо спокійно з найглибшою впевненістю, щоб побачити Боже спасіння і руку Його, яку буде явлено”7.
Ми можемо вирішити бути вдячними, не зважаючи ні на що.
Цей тип вдячності виходить за межі всього того, що відбувається навколо нас. Він перевершує розчарування, зневіру і відчай. Він цвіте однаково красиво в льодяному пейзажі зими і в приємному теплі літа.
Якщо ми вдячні Богові в наших обставинах, то можемо відчувати ніжний спокій серед страждань. Навіть у горі ми можемо підносити свої серця і дякувати. Відчуваючи біль, ми можемо славити Христову Спокуту. В холоді гіркого смутку ми можемо відчути близькість і теплоту небесних обійм.
Іноді ми думаємо, що повинні висловлювати подяку після того, як вирішені наші проблеми, але як же це недалекоглядно! Скільки всього ми пропускаємо в житті, чекаючи, щоб побачити веселку, перш ніж подякувати Богові за дощ?
Бути вдячними в часи страждань не означає, що ми радіємо в наших обставинах. Це означає, що очами віри ми дивимося далі за наші сьогоденні труднощі.
Це не вдячність на словах, а вдячність у душі. Це вдячність, яка зцілює серце і розширює розум.
Вдячність як прояв віри
Бути вдячними в наших обставинах—це вияв віри в Бога. Це вимагає, щоб ми довіряли Богові і сподівалися на те, чого ми можемо не бачити, але що є істинним8. Виявляючи вдячність, ми наслідуємо приклад нашого улюбленого Спасителя, Який сказав: “Та проте—не Моя, а Твоя нехай станеться воля!”9
Справжня вдячність—це вияв надії і свідчення. Вона приходить від усвідомлення того, що ми не завжди розуміємо випробування життя, але віримо, що одного дня це зрозуміємо.
За будь-яких обставин наше відчуття вдячності плекається багатьма священними істинами, які ми знаємо: що наш Батько дав Своїм дітям великий план щастя; що завдяки Спокуті Його Сина Ісуса Христа ми можемо жити вічно з дорогими нам людьми; що в кінці ми будемо мати прославлені, досконалі і безсмертні тіла, необтяжені хворобами або обмеженнями; і що наші сльози смутку і втрати будуть замінені повнотою щастя і радості, “мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою”10.
Це мало бути таке свідчення, яке перетворило апостолів Спасителя з боязких, сповнених сумнівів чоловіків, на безстрашних, радісних посланників Учителя. Протягом кількох годин після Його Розпʼяття вони були поглинуті відчаєм і смутком, не в змозі зрозуміти, що щойно сталося. Але одна подія все змінила. Їм явився їхній Господь і проголосив: “Погляньте на руки Мої та на ноги Мої,—це ж Я Сам!”11
Коли апостоли впізнали воскреслого Христа—коли вони побачили славетне Воскресіння їхнього улюбленого Спасителя—вони стали іншими чоловіками. Ніщо не могло утримати їх від виконання їхньої місії. З мужністю і рішучістю вони прийняли тортури, приниження і навіть смерть, які спіткали їх через їхнє свідчення12. Вони не припиняли хвалити свого Господа і служити Йому. Вони змінили життя людей повсюди. Вони змінили світ.
Вам не потрібно бачити Спасителя, як це було з апостолами, щоб пережити таку ж зміну. Ваше свідчення про Христа, народжене Святим Духом, може допомогти вам побачити далі за те, що має кінець у смертному житті і приносить розчарування, і побачити яскраве майбутнє, яке підготував Викупитель світу.
Ми створені не для того, щоб зазнати кінця
У світлі того, що ми знаємо про нашу вічну долю, чи не дивно те, що коли ми стикаємося з гіркими втратами життя, вони здаються нам неприйнятними? Всередині нас, здається, є щось таке, що не приймає кінця.
Чому це так? Тому що ми створені з вічної матерії. Ми є вічними істотами, дітьми Всемогутнього Бога, Чиє ім’я Нескінченний13 і Хто обіцяє вічні благословення без числа. Наша доля не має кінця.
Чим більше ми дізнаємося про євангелію Ісуса Христа, тим більше усвідомлюємо, що кінець, який настає тут, у смертному житті, взагалі не є кінцем. Це скоріше перерви—тимчасові паузи, які одного дня здаватимуться чимось незначним порівняно з вічною радістю, яка чекає на вірних.
Який я вдячний моєму Небесному Батькові, що в Його плані немає ніякого справжнього кінця, лише вічні початки.
Тих, хто вдячні, буде уславлено
Брати і сестри, чи не маємо ми причини бути сповненими вдячності, незалежно від наших обставин, в яких ми можемо опинитися?
Чи потрібна нам якась більша причина, аби наші серця “бу[ли] сповне[ні] подяки до Бога”?14
“Хіба ми не маємо великої причини радіти?”15
Які ми благословенні, якщо помічаємо справу Божих рук у дивовижному гобелені життя. Вдячність нашому Небесному Батькові розширює наше сприйняття і просвітлює наше бачення. Воно дарує смирення і виховує співчуття до наших ближніх і до всіх творінь Бога. Вдячність—це каталізатор усіх рис, які має Христос! Вдячне серце—це колиска усіх чеснот16.
Господь дав нам Своє обіцяння, що тих, “хто сприйматиме все з вдячністю, буде уславлено; і те, що від цієї землі, буде додано [їм] стократ і більше”17.
Живімо ж “в дякуванні щоденному”18—особливо під час втрат, які здаються непоясненими і є частиною смертного життя. Дозволяймо нашим душам зростати у вдячності нашому милосердному Небесному Батькові. Завжди і постійно здіймаймо наші голоси і показуймо на словах і на ділі вдячність нашому Небесному Батькові і Його Улюбленому Синові Ісусу Христу. Про це я молюся і залишаю вам моє свідчення і благословення. В ім’я нашого Господаря, Ісуса Христа, амінь.