Радісний тягар учнівства
Підтримувати наших провідників—це привілей, який поєднано з особистою відповідальністю розділяти з ними їхній тягар і бути учнями Господа Ісуса Христа.
Минулого року 20 травня потужний торнадо пронісся передмістям Оклахоми у центральній частині Америки, залишивши за собою слід у півтора кілометри завширшки і 27 кілометрів завдовжки. Цей буревій, що складався з численних нищівних торнадо, змінив ландшафт і життя людей на своєму шляху.
Рівно через тиждень після удару цього потужного буревію мені було доручено відвідати територію, де будинки і пожитки людей були розкидані по всій цій розбитій, спустошеній навколишній місцевості.
Перед від’їздом я поговорив з нашим любим пророком, Президентом Томасом С. Монсоном, який дуже радіє такому служінню Господу. З повагою не лише до його посади, але також і до його чеснот, я запитав: “Що ви хочете, аби я зробив? Що ви хочете, аби я сказав?”
Він лагідно взяв мене за руку, як зробив би з кожним з постраждалих і всіма, хто надає допомогу в ліквідації наслідків цього спустошення, якби був там сам, і промовив:
“По-перше, скажи їм, що я їх люблю.
По-друге, скажи їм, що я за них молюся.
По-третє, будь ласка, подякуй усім, хто надає допомогу”.
Як член президентства сімдесятників я відчуваю на своїх плечах тягар відповідальності, про яку Господь говорив Мойсею:
“Збери ж мені сімдесятеро люду зі старших Ізраїлевих, яких знаєш, що вони старші народу та його наглядачі, …
І Я зійду, і буду розмовляти там із тобою, і візьму від Духа, що на тобі, [Мойсею,] і покладу на них,—і вони носитимуть із тобою тягара того народу, і не будеш носити ти сам”1.
Ці слова лунають з давніх часів, але шляхи Господа не змінилися.
Зараз у Церкві Господь покликав 317 сімдесятників, які служать у 8 кворумах, щоб допомагати Дванадцятьом апостолам нести тягар, покладений на Перше Президентство. Я з радістю відчуваю цей обов’язок у самій глибині своєї душі, так само як і мої Брати у служінні. Однак ми не єдині, хто допомагає у цій славетній роботі. Усі ми—члени Церкви по всьому світу—маємо чудову можливість благословляти життя людей.
Я дізнався від нашого любого пророка, чого потребували постраждалі від буревію люди—любові, молитов і вдячності за руки допомоги.
Сьогодні після обіду кожен з нас підніме праву руку і підтримає Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів як пророків, провидців і одкровителів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Це не проста формальність, і вона стосується не лише винятково тих, кого покликано служити генеральними авторитетами. Підтримувати наших провідників—це привілей, який поєднано з особистою відповідальністю розділяти з ними їхній тягар і бути учнями Господа Ісуса Христа.
Президент Монсон сказав:
“Нас оточують ті, хто потребує нашої уваги, заохочення, підтримки, утішання чи доброти—це можуть бути члени сім’ї, друзі, знайомі чи незнайомці. Ми є руками Господа тут, на землі, і маємо доручення служити і надихати Його дітей. Він покладається на кожного з нас. …
Що тільки вчинили ви одному з найменших … цих,—те Мені ви вчинили [Матвій 25:40]”2.
Чи відгукнемося ми з любов’ю, коли у нас з’явиться нагода зробити візит чи зателефонувати, написати записку або провести цілий день, піклуючись про чиїсь потреби? Або чи не будемо ми схожі на юнака, який стверджував, що дотримується всіх Божих заповідей:
“Це я виконав все. Чого ще бракує мені?”
Ісус каже йому: “Коли хочеш бути досконалим,—піди, продай добра свої та й убогим роздай,—і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною”3.
Юнака покликали на величніше служіння, щоб разом з Господом він виконував роботу Божого царства на землі, втім, той відійшов, “бо великі маєтки він мав”4.
Що ж стосовно нашого земного майна? Ми можемо бачити, що торнадо може зробити з ним у лічені хвилини. Кожному з нас важливо прагнути збирати наші духовні скарби на небесах, присвячуючи свій час, таланти та застосовуючи свободу вибору на служіння Богові.
Ісус Христос продовжує закликати: “Приходь та й іди вслід за Мною”5. Він самовіддано ходив по Своїй рідній землі зі Своїми послідовниками. Він продовжує ходити з нами, стояти поруч з нами і вести нас. Наслідувати Його досконалий взірець—це визнавати і шанувати Спасителя, Який взяв на Себе всі наші тягарі Своєю священною і рятівною Спокутою, найвеличнішим виявом служіння. Він просить кожного з нас бути в змозі і мати бажання взяти на себе радісний “тягар” учнівства.
Під час перебування в Оклахомі у мене була нагода зустрітися з кількома сім’ями, постраждалими від потужних торнадо. Коли я спілкувався з сім’єю Соррелс, мене особливо зворушила розповідь їхньої дочки, Торі, яка на той час навчалась у п’ятому класі початкової школи “Плаза Тауерс”. Вона і її мати присутні тут з нами сьогодні.
Торі та кілька її друзів сховалися у вбиральні, щоб знайти там прихисток, коли торнадо ревів над школою. Послухайте, я зачитаю власну розповідь Торі про події того дня:
“Я почула, як щось вдарило в дах. Я подумала, що то був просто град. Звук ставав дедалі гучнішим. Я промовила молитву, щоб Небесний Батько захистив нас усіх і щоб ми були у безпеці. Раптом ми почули гучний звук, схожий на шум пилососа, і дах над нашими головами просто зник. Дув дуже потужний вітер, навколо літали уламки і били по всьому моєму тілу. Назовні було темніше і здавалося, що небо було чорним, але це було не так—так було всередині торнадо. Я просто заплющила очі, сподіваючись, що це скоро закінчиться, і молячись про це.
Раптом стало тихо.
Коли я відкрила очі, то побачила знак “Stop” просто перед своїми очима! Я майже торкалася його своїм носом”6.
Торі, її мати, троє з її братів і сестер та численні друзі, які також були з нею у школі, дивом вижили під час удару торнадо; семеро інших школярів загинули.
У ті вихідні брати-носії священства дали багато благословень членам Церкви, які постраждали від буревію. Я зі смиренням дав благословення Торі. Коли я поклав руки на її голову, мені згадався відомий вірш з Писань: “Я йтиму перед вашим лицем. Я буду праворуч і ліворуч від вас, і Мій Дух буде у ваших серцях, а Мої ангели—навколо вас, щоб підтримувати вас”7.
Я порадив Торі запам’ятати той день, коли Божий слуга поклав руки на її голову і проголосив, що її було захищено ангелами під час того урагану.
Рушати на порятунок одне одного за будь-яких обставин—це вічне мірило любові. Це саме те служіння, яке я спостерігав у Оклахомі того тижня.
Часто нам надається можливість допомогти іншим у скрутний час. Кожен з нас, членів Церкви, має священний обов’язок “нести тягарі один одного, так щоб вони були легшими”8, “сумувати з тими, хто сумує”9 та “піднімати руки, що опустилися, і зміцнювати ослаблі коліна”10.
Брати і сестри, Господь дуже вдячний за всіх і кожного з вас, за незліченні години і вияви служіння, великі чи малі, які ви так щедро і милосердно присвячуєте і робите кожного дня.
Цар Веніямин навчав у Книзі Мормона: “Коли ви служите вашим ближнім, то ви тільки служите вашому Богові”11.
Зосередження на служінні нашим братам і сестрам може скеровувати нас на прийняття божественних рішень у нашому повсякденному житті та підготовлює нас цінувати і любити те, що любить Господь. Роблячи так, ми засвідчуємо самим своїм життям, що ми Його учні. Коли ми залучені до Його роботи, то відчуваємо Його Дух з нами. Зростають наші свідчення, віра, довіра і любов.
Я знаю, що мій Викупитель живий, сам Ісус Христос, і що Він промовляє сьогодні, у нашу добу, через Свого пророка, нашого любого Президента Томаса С. Монсона, і звертається до нас через нього.
Знайдімо ж ту радість, яка приходить від священного служіння—несення тягарів одне одного, навіть таких простих і незначних, про це моя молитва, в ім’я Ісуса Христа, амінь.