Рятівна рука Спасителя
Одного літа в Арканзасі, коли я був ще дитиною, мої сусіди запросили мене з собою на кілька днів у похід, де ми могли порибалити й покупатися у великому озері поблизу Сардіса, шт. Міссісіпі. Протягом кількох днів ми активно відпочивали на свіжому повітрі.
В останній день перед від’їздом додому ми пішли останній раз скупатися. Ми з друзями кидали один одному надувний м’яч. М’яч пролетів над моєю головою і упав неподалік від мене. Вітер відразу ж почав відганяти м’яча від мене, женучи його до води. Я побіг за ним, але вітер постійно гнав м’яч переді мною, і я не міг його вхопити. Невдовзі я доплив до буйків, якими була позначена мілка частина для купання. М’яч заплив за буйки, на глибоке місце озера.
Діставшись до буйків, я, не задумуючись, поплив за них. М’яч був зовсім поруч, і я був упевнений, що впіймаю його. Зрештою, я пройшов курс рятувальника і з гордістю носив на плавках емблему рятувальника. Я почував себе як риба у воді й був упевнений, що маю достатньо сил, щоб наздогнати м’яч.
Однак вітер не вщухав, відганяючи м’яч від мене. Іноді я підбирався до нього так близько, що міг доторкнутися кінчиками пальців, але м’яч знову втікав від мене. Згодом порив вітру відігнав м’яча надто далеко від мене.
Я й не підозрював, як далеко заплив, поки не зупинився, щоб відпочити. Вода була набагато темнішою й холоднішою, ніж на мілині для купання. Коли я озирнувся в бік берега, то зрозумів, що доплив майже до середини озера. Я вирішив не наздоганяти м’яча й плисти до берега. Я був стомлений і виснажений, але не хвилювався. Я був молодий і відчував, що все буде добре.
Та коли я плив до берега, вітер, який був союзником для м’яча, став моїм супротивником. Здавалося, що скільки б я не плив, я майже не зрушив з місця. І руки, і ноги почали нити й боліти. Я зупинився, щоб відновити сили, просто тримаючи себе на плаву.
Потім я почув знайомий звук—звук моторного човна. Я був радий і відчув полегшення, коли побачив, як до мене підпливає чоловік на маленькому човні, пропонуючи підвезти мене до берега. Я вже не відчував ні рук, ні ніг. Я навіть не міг залізти у човен, тож учепився однією рукою за борт і тримався за нього, поки незнайомець повільно віз мене до мілини. Я ухопився за буйок, човен відплив, я помахав йому на прощання рукою і поплив до берега.
Через п’ятнадцять років я знову опинився у скрутному становищі. Я довго плив по озеру гріха. Прямуючи дорогами світу й женучись за тим, що має малу вартість або й нічого не варте, я опинився на глибині. Мої сили були виснажені, а надія згасала. Я так і не здобув те, за чим гнався, і здавалося, що темрява ось-ось охопить мене.
У відчаї я заволав до Небесного Батька. Як той чоловік у човні, Спаситель прийшов, щоб спасти мене тоді, коли я найбільше Його потребував. Через пророка Божого в останні дні Він скерував мене до Книги Мормона. Він скерував мене на шлях покаяння і очистив від гріхів у водах хрищення. Потім Він вивів мене на безпечне місце, де я і стою з того часу.