Я знайшов у євангелії мир і надію
Я народився останнім з шістьох дітей у маленькому місті Біндура, що в Зімбабве. Батьки розлучилися через кілька років після мого народження, і моїй милій, любій матусі довелося самій виховувати нас—чотирьох дівчат і двох хлопців.
Наше життя було нелегким. Щоб дістатися школи, мені доводилося проходити пішки 4–5 км. У мене не було взуття і не було чого їсти. Щороку я не міг закінчити навчання, бо нам було не під силу сплатити за освіту. Ми ніяк не могли вчасно знайти для цього гроші. Коли у нас таки з’являлися гроші, я намагався простежити, звідки вони прийшли, але це було неможливо. Дивовижно, що при цьому ми були чудово виховані. Усе це завдяки любові та волі нашого Небесного Батька.
Мамі подобалося ходити до церкви, а оскільки я був найменшим, то ходив з нею. У 1998 році, коли мені було 13, в наш район прийшли двоє місіонерів святих останніх днів. Вони відвідували когось із малоактивних. Я грав з другом у футбол, а місіонери проходили поруч. Ми заговорили з ними, і старійшини спитали, чи можуть вони відвідати нас наступного тижня. Вони вчили нас, і ми прийняли запрошення христитися.
Через 4 роки, у 2002 році, з різницею в один тиждень померли мій батько й одна із сестер. Життя йшло далі. Я служив окружним місіонером, поки в липні 2004 р. не отримав покликання на місію повного дня до місії в Дурбані (ПАР). Не пройшло й кількох місяців служіння, як президенту місії зателефонував мій брат і сказав, що померла мама і що її вже поховали. Можете собі уявити, що означає втратити таку матір? Через чотири місяці померла ще одна сестра.
Будучи місіонером, я вчив людей відновленій євангелії. Завдяки особистому свідченню я не переживав через свої втрати. У мене в душі були мир і надія, що в належний час я побачуся зі своїми батьками і сестрами. По дорозі додому з місії у липні 2006 р. я відвідав храм в Йоганнесбурзі (ПАР) і христився за померлих рідних. Я також попросив виконати хрищення за померлих сестер.
Ситуація в Зімбабве і досі складна, але в мене є величезне свідчення про те добро, що приносить дотримання порад провідників Церкви і її програм. Попри всі наші випробування ми можемо знайти мир і надію у відновленій євангелії Ісуса Христа. Я вдячний Богу, що Він наглядає за Своєю Церквою і Своїми дітьми і направляє їх. Я вдячний Йому за храм, який дає мир і надію, що ми знову зустрінемося з рідними.
Господь сказав: “Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені. Страждання зазнаєте у світі,— але будьте відважні: Я світ переміг!” (Іван 16:33).
Зберігаймо надію на краще, незважаючи на випробування і ніколи не сумніваючись і не оспорюючи Господню волю!
Я прослужив на місії лише кілька місяців, коли зателефонував брат і повідомив погані новини. Але завдяки свідченню, я не переживав.