Як ми складали дрова в Куопіо
Наприкінці літа 1968 р. ми з моїм напарником-місіонером, старійшиною Кеном Хітоном, відвідали одну сім’ю в фінському місті Куопіо. Мати й дочка були членами Церкви, а батько ні.
На прохання дружини ми проводили для неї і дочки бесіди і робили це достатньо голосно, щоб їх міг чути батько, який сидів у сусідній кімнаті. Коли ми запрошували його приєднатися до нас, він казав, що не має часу. Одного разу він виправдався тим, що на дворі лежать колоди, які треба порубати, а потім дрова поскладати.
“А якби ті колоди були порубані, а дрова складені, то б ви дозволили навчати вас?”— запитали ми.
“Так”,—відповів він. Однак він додав, що там така купа, що це забере у нього дуже багато часу.
Через кілька днів ми з напарником, дочекавшись, коли батько сім’ї піде на роботу, повернулися в цей дім. З дозволу дружини ми цілий день рубали й складали дрова. Роботу ми закінчили о 5 вечора—саме перед його приходом додому. Нам дуже кортіло побачити його вираз обличчя, проте ми поспіхом пішли, поки він нас не застав. Ми сіли на велосипеди і поїхали додому, щоб умитися й перевдягтися. О 7 вечора ми повернулися до будинку.
“Що ж, дрова порубані!— заявили ми.— Тепер ви дозволите, щоб ми навчали вас?”
Він лише посміхнувся, кивнув головою і приєднався до нас у вітальні. Через кілька тижнів цей чудовий брат прослухав місіонерські бесіди і був хрищений та конфірмований.
“Усі дрова порубані!— заявили ми.— Тепер ви дозволите, щоб ми навчали вас?”