Господь дійсно захистив нас
7 червня 1994 року разом з іншими п’ятьма місіонерами я повертався поромом із зональної конференції, яка проходила у Східному Самарі, Філіппіни. Нічне повітря було вологим і важким. Поклавши свої речі на койки на другій палубі, четверо з нас пішли в носову частину, щоб знайти прохолоду. А старійшини Данфорд і Бермудес залишилися й лягли спати.
Я розмовляв зі старійшиною Керном, коли почув з правого борту вибух, що нагадував вибух феєрверка. Раптом полум’я, яке поширилося на пальне в машинному відсіку, перекинулося на всю задню частину корабля. Коридори наповнилися димом, погасло світло, і охоплені панікою пасажири опинилися в темряві.
Четверо з нас, які були на палубі, зібралися разом і попросили в молитві спокою, здатності чітко мислити і проводу Святого Духа. Відразу ж після цього старійшина Валентайн швидко повернувся в каюту, щоб знайти рятівні жилети. Там він натрапив на старійшину Данфорда, який дав йому два рятівні жилети, і кинувся шукати старійшину Бермудеса. Потім старійшина Валентайн знайшов у темряві ще два рятівні жилети. Як не дивно, але він у цьому хаосі, який панував навколо, пройшов по коридору, не зустрівши нікого на своєму шляху, і вже через 20 секунд був знову на палубі. На той час у носовій частині вже зібрався натовп пасажирів, а полум’я наближалося. Не залишалося іншого виходу, як тільки стрибати у воду. Ми одягнули рятувальні жилети і перш ніж стрибнути, коротко помолилися. Старійшину Валентайна відтіснили від нас охоплені панікою люди, але він таки вистрибнув і опинився на відстані 3-х метрів поза нами.
Через пожежу навколо корабля було все видно, було чути, як кричать люди. Ми вчотирьох підпливли одне до одного неподалік від корабля. Люди з натовпу також стрибали і пливли геть від палаючого трипалубного судна. Ми знову помолилися, дякуючи Батькові за захист, який Він нам надав, і просячи допомоги у пошуках наших товаришів—старійшини Данфорда і старійшини Бермудеса. Старійшина Валентайн бачив їх з рятівними жилетами, але ми не бачили їх на палубі.
Коли пожежа згасла, ніч стала непроглядно темною. Накочувалися хвилі, і нам було важко утримуватися на плаву навіть у рятівних жилетах. Ми знову помолилися і цього разу попросили спрямувати нас до тих, кому потрібна допомога. Невдовзі ми знайшли двох жінок з дітьми і літнього чоловіка й по черзі допомагали їм утримуватися на плаву. Ми трималися доти, доки не знайшли маленький пліт, на який і висадили пасажирів. Ми бачили, що туди могло поміститися ще кілька людей, тож залишалися поруч у воді.
За 30 хвилин вітер посилився, почався дощ і вже й без того великі хвилі стали ще більшими. Ми все ще не знали, що сталося з іншими старійшинами, але були впевнені, що через шторм усі пошуки стануть неможливими. Старійшина Керн помолився від імені всіх нас, щоб шторм утих і щоб інші старійшини врятувалися. Минуло кілька хвилин, і шторм утих.
Ми чекали, дивуючись тому, що відбулося на наших очах, а потім почули, як старійшина Данфорд кличе старійшину Керна. Ми почали кричати і попливли до них. Старійшинам Данфорду й Бермудесу вдалося вистрибнути з корабля через ілюмінатор, а за їхні спини трималися ще дві жінки без рятівних жилетів.
Якийсь час ми були всі разом, а потім помітили вогні рибальського судна, яке відпливало з Гвіани. Невдовзі нас знайшов один з човнів, але в ньому майже не було вільного місця. Тож ми посадили туди двох жінок і залишилися чекати.
Ми пробули у воді ще дві години, поки інший човен знайшов нас і довіз до берега. Ми дісталися до свого помешкання у Гвіані рано-вранці 8 червня, на мій 21-й день народження. Ми помолилися за те, щоб було врятовано інших людей, які все ще залишалися в морі, і знову подякували Небесному Батькові за те, що захистив нас.
Я ніколи не забуду цього випадку. І я сподіваюся, що ніколи не забуду того відчуття безпеки, яке ми мали упродовж усієї цієї пригоди. Господь дійсно захистив нас. Цей випадок допоміг мені здобути сильніше свідчення про те, що Господь завжди поряд зі своїми дітьми і дарує нам мир та допомогу, яких ми потребуємо під час випробувань.
Ілюстровано Майклом Т. Мальмом