Ребекка Свейн Вільямс: стійка й непохитна
Попри вороже ставлення її сім’ї до Церкви, ця жінка, одна з новонавернених часів започаткування Церкви, залишалася вірною й віддано виконувала свою роботу.
У червні 1834 року молода мати, якій її батько погрожував позбавленням спадку, написала сміливого й зворушливого листа, в якому описала свою переконаність у Відновленні. Хоча вона і знала, що ймовірність того, що батько змінить свою думку, була дуже мізерною, Ребекка Свейн Вільямс залишалася непохитною, незважаючи на загрозливі наслідки. Вона заявила батькові, якого звали Ісаак, що Книга Мормона і Церква—істинні, так як про це каже пророк Джозеф Сміт, і що вона чула, як Троє свідків “привселюдно розповіли на зборах, що вони бачили Святого ангела, який спустився з небес і [приніс] пластини, а потім поклав їх у них перед очима”1.
Свідчення Ребекки зворушує не лише своєю силою, але і своєю непохитністю та непереборною волею. Хоча батько відмовився від неї, а чоловік Фредерік Г. Вільямс якийсь час неприязно ставився до Церкви, Ребекка ніколи не допускала, щоб її віра похитнулася. У наші дні невтомна і незламна Ребекка служить прикладом того, як ми можемо залишатися твердими й непохитними перед найбільшими життєвими випробуваннями, навіть коли найближчі люди не сприймають нашу віру й відштовхують нас.
Навернення до Церкви
Ребекка Свейн народилася в шт. Пенсільванія, США, у 1798 році, і була наймолодшою з 10 дітей2. Коли їй було років 9, сім’я переїхала до Ніагари, що знаходилася поблизу кордону між США і Канадою. Вони жили досить близько від Форту Ніагара й чули стрілянину, коли форт атакували під час війни 1812 року. Ще будучи малою дівчинкою, Ребекка показала свою безстрашність. Одного разу, коли вона сама йшла лісом, то на стежині побачила перед собою ведмедя. Оскільки у неї в руках була парасолька, вона відкрила й закрила її кілька разів перед мордою ведмедя, і той утік3.
Коли Ребеці було 17, вона перетнула озеро Онтаріо, щоб провідати свою сестру в Детройті. Під час тієї подорожі вона зустріла високого темноокого лоцмана Фредеріка Грейнджера Вільямса. Завдяки частим зустрічам приязнь швидко переросла в любов, і у 1815 році вони одружилися. Вільямси переїздили з місця на місце по Західній резервації в Огайо, США, перш ніж остаточно осіли в Кертленді приблизно у 1928 році. Чоловік Ребекки був практикуючим лікарем і здобув хорошу репутацію за свої здібності, а Ребекка навчилася допомагати йому у виконанні процедур. У них було четверо дітей.
Восени 1830 року в Кертленд прибули перші мормонські місіонери. Ребекка з цікавістю слухала їх і ходила на всі збори, які проводили місіонери; вона навіть брала з собою дітей. Фредерік приходив так часто, як дозволяла медична практика. Обоє вони навчалися, проводили обговорення і здобували знання разом, однак Фредерік робив це з меншим ентузіазмом. Тим часом Ребекка переконалася в істинності євангелії.
Сімейний біограф пізніше порівнював Ребекку з Євою в Еденському саду: вона “першою побачила необхідність” повністю прийняти євангельський завіт4. У жовтні 1830 року вона охристилася.
Фредерік усе ще вагався. Іноді він хотів піти з Церкви, але в кінці не зміг, бо його притягувала до себе та священна нова книга Писань: Книга Мормона. Дух працював у ньому, і згодом він визнав істинність євангелії та, наслідуючи приклад Ребекки, охристився.
Віддане служіння
Оскільки життя Фредеріка і Ребекки швидко зосередилося навколо Церкви, то їхня сім’я негайно відчула її вплив. Фредеріка висвятили у чин старійшини відразу ж після хрищення й конфірмації. Наступного дня він з ентузіазмом прийняв призначення поїхати через кілька тижнів на місію разом з Олівером Каудері. Вони сподівалися, що місія триватиме три тижні, але в дійсності вона стала десятимісячною подорожжю до Міссурі. Його довга відсутність вдома стала для Ребекки першою в серії багатьох інших. Через те, що Фредерік займався місіонерською роботою і був покликаний до Першого Президентства, він часто був у роз’їздах. Ребекка, як і багато мормонських жінок раннього періоду історії Церкви, проводила довгі місяці, доглядаючи за домом і виховуючи дітей без допомоги чоловіка.
Хоча роботи було багато, Ребекка залишалася вірною і служила з охотою. Пророк Джозеф Сміт разом із сім’єю певний час жив у домі Вільямсів, коли Сміти вперше приїхали до Кертленда. Ребекка довела свою вірність пророкові та його сім’ї, піклуючись про них у важкі часи. Одного разу зловмисники прийшли й оточили дім, шукаючи Джозефа. Ребекка переодягнула його у свій капелюшок і плащ. Джозеф зміг вийти з будинку й безпечно пройти повз натовп.
У березні 1832 року Ребекка знову надала неоціненну допомогу пророкові, коли зловмисники увірвалися на ферму Джона Джонсона в Гайрамі, шт. Огайо, та брутально напали на Джозефа Сміта й Сідні Рігдона. Після того, як вони побили Сідні аж до втрати ним свідомості, і після того, як вони намагалися влити отруту в горло Джозефа, зловмисники обмазали пророка дьогтем і обваляли в пір’ях. Коли Емма Сміт побачила свого чоловіка, то подумала, що дьоготь—це кров, і знепритомніла5. Ребекка разом з Фредеріком усю ніч зчищали дьоготь з пораненого тіла Джозефа, яке кровоточило, і піклувалися про дітей Смітів. Їхня допомога була дієвою, оскільки Джозеф знайшов сили, щоб наступного ранку проповідувати.
Ділитися євангелією з переконанням
Одним із найбільших сподівань Ребекки було те, що її сім’я, в першу чергу батько, прийме відновлену євангелію й отримає радісні благословення, які приносить віра. Як і Легій, вона скуштувала від любові Божої й хотіла поділитися нею з найближчими людьми (див. 1 Нефій 8:12). Маючи це на меті, Ребекка із захопленням писала сім’ї про своє навернення і ділилася свідченням та великою радістю, яку відчувала як член Церкви.
Однак навернення Ребекки розлютило її батька. У своїй небагатослівній відповіді він вимагає, щоб вона залишила Церкву. Однак Ребекку не можна було похитнути. Як розповідає сімейний історик, у відповідь вона пише, що “більш твердо переконана в істинності мормонського вчення, ніж будь-коли” і додає своє особисте потужне свідчення6. На її смуток, лист не справив того враження, на яке вона розраховувала. Батько погрожував, що зречеться її й обіцяв припинити будь-яке спілкування з нею, якщо вона не залишить Церкву.
Однак Ребекка не поступилася і продовжувала ділитися євангелією. У 1834 році вона написала батькові ще одного листа—єдиний, який дійшов до нас—у якому описала глибину своєї віри й біль, який відчуває через те, що він відмовляється прийняти хоча б щось з мормонського вчення.
Її батько читав газетні статті, спрямовані проти Церкви, особливо проти Книги Мормона й свідчення Трьох свідків, тому намагався відрадити Ребекку, основуючись на цих статтях.
“Мені боляче чути, що у твоїх думках існує така плутанина стосовно Книги Мормона”,—писала вона. Цитуючи вірш із Книги Мормона і нові одкровення Джозефа Сміта, Ребекка поділилася своїм свідченням про Книгу Мормона. Вона також пояснила, що у книзі міститься пророцтво про трьох свідків, які свідчитимуть про неї. На доказ вона цитувала стародавнього пророка Етера, який сказав, що “вустами трьох свідків” буде засвідчено істинність цієї книги” (Eтер 5:4)7.
Потім Ребекка описала, як вона особисто бачила Трьох свідків—Девіда Уітмера, Мартіна Гарріса і Олівера Каудері—й чула, як вони свідчили про те, що бачили ангела й золоті пластини. Після того як вона захистила своє свідчення й переконання, Ребекка закликала батька далі досліджувати цю справу. Бо, як вона писала батькові, “і він, і мати знають, за яких обставин ми виконуємо цю роботу, і я переконана, що ви б у неї повірили”8.
Відлунням Моронієвої поради, що міститься в кінці Книги Мормона, Ребекка благала, щоб сім’я звернулася до Бога, просячи, щоб “Він просвітив їхній розум істиною”. А потім вона планувала послати місіонерів, “здатних навчати євангелії, якої навчав Ісус”, щоб більше допомогти їм9. Зрештою, батько припинив усі стосунки.
Навіть її листи до брата Джона, з яким Ребекка була особливо близька, поверталися непрочитаними. На звороті одного з листів, що повернулися, Джон написав: “Батько забороняє мені читати твого листа чи писати тобі. До побачення, і нехай Бог тебе благословляє. Твій брат Джон”10.
Однак місіонерські зусилля Ребекки, спрямовані на найстаршу сестру, Сару Свейн Кларк, увінчалися успіхом. Сара приєдналася до Церкви в Мічигані у 1832 році. Дочки Сари також приєдналися до Церкви й залишалися вірними все життя.
Вірна до кінця
Незважаючи на сильний душевний біль, який відчувала Ребекка через вибір, зроблений батьком, вона продовжувала його любити. Жінка писала: “Моє серце сумує через моїх рідних. … Я молюся, щоб Господь благословив вас Святим Духом у ваші останні дні, і нехай вони будуть вашими найкращими днями. … Я сподіваюся, що ви зрозумієте цю роботу. Будьте впевнені, що ми твердо віримо в цю справу, знаючи, що Господь наш керманич”11.
Ребекка мала пережити не лише зневіру свого батька, але й період відступництва від Церкви свого чоловіка. Протягом 1837 і 1838 років її чоловік Фредерік, у той час член Першого Президентства, неодноразово вступав у конфлікт з провідниками Церкви. Упродовж певного часу він навіть на якийсь час відійшов від Церкви й був відлучений. Однак невдовзі Фредерік упокорився, знову приєднався до Церкви і помер повноправним членом Церкви. Не збереглися записи про те, що переживала Ребекка у той час, але вона не зреклася товариства святих і залишилася вірною своїм принципам.
Коли до Ісаака, батька Ребекки, який жив у Нью-Йорку, дійшли чутки про відступництво Фредеріка, то він сподівався, що й Ребекка зречеться віри. Однак Ребекка надіслала йому листа, який був доказом її непохитної вірності. Прочитавши відповідь, Ісаак повільно похитав головою і сказав: “Жодного слова розкаяння”12.
Ребекка завжди незмінно захищала Джозефа Сміта й відновлену Церкву. Хоча Ребекка мала піти на жертви, віддавши перевагу Церкві всупереч бажанню свого батька, однак вона продовжувала його шанувати. Вона цінувала те, чого батько навчав її, і виявляла йому свою любов та вдячність. У кінці листа, написаного в 1834 році, вона написала, що “завжди пам’ятатиме настанови, …які отримала від мого улюбленого Батька”13.
У 1839 році батько Ребекки помер. Минуло лише три роки, і вона втратила чоловіка. Ці болісні випробування не зігнули віри й сміливості Ребекки. Коли святі попрямували до Юти, вона пішла разом із сім’єю свого сина Езри, й правила своєю упряжжю волів. Пізніше вона керувала фермою поблизу потоку Мілл-Крік. Коли було завершено будівництво Солт-Лейкської Скинії і святих попросили жертвувати всім, чим вони могли, Ребекка віддала набір срібних ложок, щоб їх переплавили на таці для причасного столу. І, нарешті, в 1860 році, хоча вона вже була дуже слабкою, проте, коли Президент Бригам Янг покликав її сім’ю оселитися у віддаленій долині Каче-Веллей, шт. Юта, вона з радістю переїхала ще раз, і знову правила своєю упряжжю волів.
Ребекка померла в Сімтфілді, шт. Юта, 25 вересня 1861 року. Вона залишилася вірною своїй вірі, своїм знанням про істину й усьому здобутому досвіду. Вона залишалася “стійк[ою] і непохитн[ою]” до кінця (Moсія 5:15).
Ілюстрації Річарда Галла