Нарешті я послухався
“Ми з нею давні друзі, і це не побачення”,—казав я собі. То чому ж Дух наполегливо застерігав, що мені не слід іти?
Коли я навчався в коледжі, то мав благословення проходити нелегку інтернатуру в місті, яке було далеко від мого дому. Неподалік жила одна моя давня подруга, і хоча ми сповідували різні релігії, це не заважало нам підтримувати дружні стосунки.
Коли я вперше зустрів Мадлен (ім’я змінено), ми удвох працювали з іншою молодою жінкою, яка була прекрасним взірцем святих останніх днів. Я пам’ятаю, як Дух вказував на незначні відмінності в кожній дівчині, пояснюючи, що навіть маленькі рішення можуть визначати напрямок нашого подальшого життя. Насправді, я упродовж років пам’ятав про ті духовні враження.
А тепер, коли після кількох років ми з Мадлен знову побачилися, то вирішили запланувати зустріч. Настав вечір, і я, не розуміючи чому, почав нервуватися. Я сів у поїзд, щоб доїхати до її міста, і коли я вже майже доїхав, мій внутрішній голос промовив до мене: “Тобі слід ходити на побачення лише з тими, хто має високі норми”.
“Але це не побачення,—подумав я.—Це просто зустріч з давньою подругою”. Дух повторив застереження, наполягаючи доти, доки я не усвідомив, що це дійсно побачення, тож я почав міркувати про норми й стиль життя, яких дотримується моя подруга. “Вона знає, що я святий останніх днів,—виправдовувався я.—Вона знає мої норми, тому не буде ніяких проблем”.
Однак я почав думати про те, чи розходження наших напрямків не збільшилося через ті “незначні відмінності”, які помічав раніше. Тож я прислухався до спонукань Духа і зателефонував своїй подрузі, щоб відмінити зустріч. Я боявся, що ображу її. Як я міг пояснити духовне спонукання людині, яка взагалі не розуміє місію Святого Духа?
Я пояснив, що відчуваю душевний дискомфорт через один з пунктів програми, який ми запланували, і сподівався, що це буде прийнятним виправданням для того, щоб відмінити зустріч. Вона була розчарована і запропонувала змінити плани. Я відчув полегшення і погодився, оскільки думав, що Дух мене застерігав саме про ту подію. Однак неприємне відчуття не зникло.
Ми гарно провели час того вечора, але Дух постійно нагадував про важливість попередніх застережень. Спочатку нічого не викликало занепокоєння, але вечір продовжувався і ставало все більш зрозуміло, що хоча у нас в минулому було багато спільного, однак ми рухалися в абсолютно різних напрямках. Наші норми не були однаковими навіть у незначних речах. Коли вона замовила вино, я пояснив, що не платитиму за алкогольні напої. Вона з повагою поставилася до мого бажання і заплатила сама.
Вечір продовжувався, а моє духовне занепокоєння наростало. Під кінець вечері я вже почувався як на голках, готовий якнайшвидше піти, тому що невдовзі мав відходити останній поїзд, а я жив надто далеко, щоб їхати туди на таксі. Розуміючи моє занепокоєння, подруга сказала, що я можу переночувати у неї. Тепер я сильно відчував Духа, Який підтверджував те, що я вже знав: я не можу залишитися у неї.
Я провів її додому, з усіх сил намагаючись зберігати спокійний вигляд. “Ти впевнений, що не хочеш залишитися?”—запитала вона. Я був упевнений. Вона не наполягала і не ображалася, але тихий голос Духа був виразнішим за гуркіт грому. Я не міг запізнитися на поїзд!
Я почекав, поки вона не зайшла в дім, а потім щодуху побіг на вокзал, щоб не запізнитися на поїзд. Я постійно думав про Йосипа з Єгипту, який утік від спокуси (див. Буття 39:7–12).
Коли я пригадую те, що сталося того вечора, то відчуваю і страх, і вдячність: страх за те, що могло статися, і вдячність за провід Святого Духа. Дух промовляв, і хоча я мав відреагувати раніше, однак вдячний, що зрештою послухався.
Очевидно, що моє бачення ситуації, яка склалася того вечора, не було таким чітким, як у Господа. Як писав Ісая:
“Бо ваші думки—не Мої це думки, а дороги Мої—то не ваші дороги, говорить Господь.
Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої—за ваші думки” (Ісая 55:8–9).
Деякі з рішень, які ми приймаємо в житті, легко приймаються і швидко забуваються. Є й інші рішення, що супроводжуються уроками, які ми ніколи не забудемо. Я такий вдячний за знання того, що коли ми дослухаємося до спонукань Святого Духа—і робимо це відразу,—нам буде легше залишатися на шляху, який вказав Ісус Христос.
Ілюстрація Джеффа Уорда