Історії з конференції
Навчати чесних серцем
З виступу “Відчувати єдність”, Ліягона, трав. 2013, сс. 62–63.
У 1955 році я став офіцером Військово-Повітряних сил Сполучених Штатів. Мій єпископ дав мені благословення перед самим від’їздом до першого місця служби, яке знаходилося в Альбукерці, шт. Нью-Мексико.
У своєму благословенні він сказав, що мій час у Військово-Повітряних силах буде місіонерським служінням. У першу ж неділю я прийшов до церкви в Першу філію в Альбукерці. До мене підійшов чоловік, сказав, що він президент округу і збирається покликати мене служити місіонером округу.
Я відповів йому, що моя підготовка в цьому місті триватиме лише кілька тижнів, а потім мене пошлють в іншу точку світу. Він сказав: “Я нічого про це не знаю, але ми повинні вас покликати на це служіння”. Коли я прослужив половину свого терміну, серед сотень офіцерів, які проходили підготовку, мене вибрали, можна вважати випадково, зайняти місце офіцера, який раптово помер.
Тож два роки, які я там був, я служив у своєму покликанні. Майже кожного вечора і кожні вихідні я навчав євангелії Ісуса Христа тих людей, яких приводили до нас члени Церкви.
Разом з напарниками я присвячував більше 40 годин на місяць місіонерському служінню, жодного разу не постукавши у двері у пошуках людини для навчання. Члени Церкви приводили так багато зацікавлених, що часто за один вечір ми навчали по дві сім’ї. Я бачив на власні очі силу і благословення заклику, з яким неодноразово зверталися пророки: кожний член Церкви—місіонер.
Останньої неділі мого перебування в Альбукерці там було організовано перший кіл. Зараз там є священний храм—дім Господа—у місті, де ми колись збиралися в єдиній каплиці зі святими, які приводили до нас своїх друзів, щоб ті навчалися і відчували Духа. Ті друзі відчули, що Господня Церква є гостинним домом.