Послух: ознака віри
Тож намагаймося жити в послуху заповідям, виконуючи пророчі настанови обраних Господніх служителів і отримуючи обіцяні благословення з Його рук.
Послух законам і заповідям Божим завжди був і буде необхідний тим, хто прагне отримати обіцяні Спасителем благословення.
У травні 1833 року пророк Джозеф Сміт отримав одкровення, у якому Господь проголосив:
“Істина—це знання про все суще як воно є, і як воно було, і як воно буде. …
І жодна людина не отримує повноти, якщо вона не дотримується [Божих] заповідей.
Той, хто дотримується Його заповідей, отримує істину і світло, доки він не прославиться в істині і не пізнає все” (УЗ 93:24, 27–28; курсив додано).
Вивчаючи істини, що містяться в законах і заповідях євангелії, і живучи за ними, ми дізнаємося про обіцяні євангельські благословення й отримуємо їх. Відповідно до мудрості Небесного Батька і у призначений Ним час істини, що скеровують святих останніх днів, стають доступні всім Божим дітям. Бо, як Він проголосив: “Це є Моя робота і Моя слава—здійснити безсмертя і вічне життя людини” (Moйсей 1:39).
Наш улюблений пророк, Президент Томас С. Монсон, порадив: “Дотримуйтеся законів Бога. Вони дані нам люблячим Небесним Батьком. Коли їх дотримуватися, наше життя приноситиме нам більше задоволення і менше складнощів. Буде легше долати наші труднощі і проблеми. Ми будемо отримувати обіцяні Господні благословення. Він сказав: “Господу потрібні серце і небайдужий розум; і небайдужі та послушні куштуватимуть блага землі Сіону в ці останні дні”1.
У словах Президента Монсона відлунюється істина, відкрита в давнину, коли пророк Нефій сказав своєму батькові: “Я піду і зроблю те, що Господь наказав, бо я знаю, що Господь не дає заповідей дітям людським без того, щоб не приготувати шлях для них, аби вони могли виконати те, що Він наказав їм” (1 Нефій 3:7).
Дитячий гімн нагадує нам про наш обов’язок і дає спрямування:
Я піду, я зроблю, що Бог мені звелів,
Слухняним Богу хочу буть, Він вкаже шлях мені.2
Якщо ми пам’ятаємо пораду нашого пророка—вірно дотримуватися заповідей—і тримаємо в пам’яті слова, якими Нефій відповів своєму батькові, то станемо благословенними людьми.
Виконуючи настанову ангела Моронія, пророк Джозеф розповів своєму земному батькові, що сталося. Батько Джозефа Сміта, дізнавшись, що його син отримає золоті пластини, сказав, що “це від Бога, і сказав, щоб я йшов і робив усе за наказом небесного посланця” (Джозеф Сміт—Історія 1:50). Непослух пораді, яку Джозеф отримав як з небес, так і на землі, змінив би хід історії.
Коли ми зможемо охриститися?
Наші місіонери моляться, йдуть і працюють, покладаючи надію на те, що Господь не дасть їм заповіді, якщо не приготує путь, аби вони досягнули успіху, якщо вони виявлятимуть послух і служитимуть з готовністю. Вони довіряють Його обіцянню: “І кожний, хто приймає вас, там і Я буду також, бо Я йтиму перед вашим лицем. Я буду праворуч і ліворуч від вас, і Мій Дух буде у ваших серцях, а Мої ангели—навколо вас, щоб підтримувати вас” (УЗ 84:88).
Багато людей, які щиро шукають істину, дотримуються того, чого навчають наші місіонери. Часто ті, які хочуть приєднатися до віруючих, уже мають бажання бути слухняними послідовниками істини. Вони також мають бажання піти і зробити.
Таке відбулося з 42 особами, що відвідали конференцію округу в Кананзі, Демократична Республіка Конго. Вони охоче прийшли, бо прочитали і почули про істини Відновлення, вони почали жити за відповідними принципами і відчули бажання стати членами Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів3.
Слухаючись підказок Духа, з вірою в кожному кроці, вони йшли шість днів, аби потрапити на конференцію. Перше запитання, яке вони поставили головуючому, як тільки прибули, прозвучало так: “Коли ми зможемо охриститися?”
Вони розуміли, що Господь згодом уможливить приїзд місіонерів, які навчатимуть їх в їхніх домівках, несучи істину, якої вони шукали так довго. Ще більше 200 людей, які не могли здійснити ту шестиденну подорож, чекали, щоб почути слово, яке місіонери до них невдовзі донесуть.
Молитва віри
В Анголі сили супротивника намагалися перешкодити бажанню вірних і слухняних святих побачити, як євангелія пускає коріння в їхній країні. Господь послав Своїх служителів, які мали відкрити двері місіонерській роботі, але напередодні їхнього запланованого приїзду їм усе ще не видавали візи. Коли представники Церкви прийшли до чиновників, які вирішують імміграційні питання, щоб дізнатися про причину затримки, їх не прийняли.
Отримавши дозвіл Першого Президентства на освячення Анголи для проведення місіонерської роботи, старійшина Д. Тодд Крістофферсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, та інші чекали новин у Йоганнесбурзі, ПАР. У той же час вірний член Церкви Пауліна Лассалете да Кунга Гонкальвес намагалася відчинити двері, які, як здавалося, зачинялися. Вона сподівалася отримати листи-запрошення, які б дали змогу групі представників Церкви в’їхати в Анголу. Як тільки будуть листи, тоді можна буде отримати необхідні візи.
За лічені хвилини до закриття державних установ в Анголі старійшина Крістофферсон зібрався з тими, хто чекав у офісі Африканської Південно-східної території. Потім, ставши на коліна в молитві, він попросив Небесного Батька втрутитися в цю справу. У цей же час, відразу ж після молитви віри, було підписано листи-запрошення. Люблячий Небесний Батько підготував шлях для цього дня освячення. На прохання старійшини Крістофферсона всі схилилися в смиренній молитві вдячності за явлене чудо4.
Слова пісні Початкового товариства звучать ніжно і безпомилково:
Батьку, чи справді Ти в височині?
Чуєш молитву й відповідь даєш мені?5
Так, Він там, і так, Він дійсно відповідає на молитви Своїх слухняних дітей.
Послух—це визначна риса пророків і це джерело духовної сили, доступне кожному, хто з вірою йде за слугами Бога. Президент Монсон переконує святих у необхідності послуху заповідям, бо це “дає нам безпеку, приносить нам мир”6.
Тож намагаймося жити в послуху заповідям, виконуючи пророчі настанови обраних Господніх служителів і отримуючи обіцяні благословення з Його рук.