Вдалі запитання, цікаві обговорення
Автор живе в штаті Юта, США
Щоб ініціювати класне обговорення, недостатньо просто ставити запитання. Нам потрібно ставити правильні запитання.
Вчитель Недільної школи запитує: “Хто були першими двома людьми на землі?” Вона в очікуванні оглядає свій клас підлітків, але жодна рука не піднімається. Учні дивляться в підлогу або мляво гортають свої Писання. “Це ж просте запитання!—говорить учитель. —Невже ніхто не знає відповіді?”
Поруч у класі з вивчення Основ євангелії вчитель запитує: “Який найважливіший принцип євангелії?”
Сестра несміливо піднімає руку. “Віра?”—питає вона.
“Це прекрасна відповідь,—говорить учитель,—але не зовсім те, що б мені хотілося почути. Хто ще?”
Тиша.
Учителі ставлять запитання, тому що вони хочуть залучити членів класу до своїх уроків. Вони розуміють, що студенти, які беруть участь, отримують більше знань, ніж ті, хто лише сидять і слухають. Але такі запитання, які наводилися вище, зазвичай не спрацьовують.
“Хто були першими двома людьми на землі?”—невдале запитання через те, що відповідь на нього настільки очевидна, що ніхто не бажає відповідати або не вбачає в цьому потребу.
“Який найважливіший принцип євангелії?” також є невдалим запитанням. Ніхто не знає відповіді, яка потрібна вчителю, окрім нього самого, і він по суті говорить: “Вгадайте-но, що у мене на думці”.
Це фактичні запитання; кожне має конкретну відповідь. Але цікаві класні обговорення виникають завдяки іншому виду запитань—нестандартних, запитань без конкретної відповіді. Це і є ключ.
Ставте запитання, на які не існує готових відповідей
Якщо ви є вчителем класу дорослих, то можете запитати: “Який принцип євангелії був найважливішим у вашому житті і чому?” Члени класу, мабуть, якийсь час мовчатимуть і подумають про свій досвід—і це нормально. Якщо ви спокійно почекаєте кілька секунд, руки почнуть підніматися і ви почуєте про справжній, зворушливий досвід людей, пов’язаний з євангелією. Ви також помітите, що сказане однією людиною надихне на розмову інших. Невдовзі у класі з’явиться цікаве та натхненне обговорення!
Якщо ви бажаєте, щоб у класі виникло обговорення щодо конкретної теми, наприклад, віри, то можете сказати щось на зразок цього: “Сьогодні ми поговоримо про віру, перший принцип євангелії”. А потім поставте запитання про віру, на яке не існує конкретної відповіді:
-
“Яку роль відіграла віра у вашому житті?”
-
“Чому, на вашу думку, Господь хоче, щоб ми мали віру?”
-
“Яким чином ми можемо зміцнювати свою віру?”
Ви отримаєте багато відповідей, і під час цього ви можете записувати їх на дошці (в скороченому вигляді). Коли ви завершите, то матимете цілий список ідей, якими зможете скористатися, щоб підсумувати ваше обговорення.
Коли ви ставите запитання, на які не існує готових відповідей, це приносить додаткову користь: навіть ті члени класу, які не беруть участь в обговоренні, будуть міркувати над запитаннями. Їхнє розуміння і свідчення можуть зростати, незважаючи на те, що вони нічого не сказали.
Обговорюйте Писання
Запитання, на які не існує готових відповідей, можуть виявитися влучними під час обговорення Писань. Багато вчителів думають, що коли вони просять членів класу прочитати уривок з Писань, це гарний спосіб залучити їх до уроку. На жаль, це не завжди так. Деякі люди не можуть гарно читати і запинаються. Іншим членам класу може бути важко сприймати на слух того, хто читає.
Під час читання в класі найкраще сприймається прочитане вчителем, який стоїть перед класом. Також учитель може зупинитися в середині уривка, щоб поставити запитання і викликати обговорення. Коли ви будете читати наведений далі приклад, спробуйте розпізнати, що вчитель робить для того, аби ініціювати обговорення:
Учитель: “Сьогодні ми збираємося обговорити добре відому історію, притчу про блудного сина. Але я б хотів(ла), щоб ми подумали не лише про блудного сина, а й про інших членів його сім’ї. Будь ласка, відкрийте у ваших Бібліях Лука 15:11 на с. 1163”. (Називаючи номер сторінки, ви допомагаєте тим студентам, які можуть бути не знайомими з Писаннями).
Почекавши, доки члени класу знайдуть потрібний вірш, учитель починає читати: “У чоловіка одного було два сини.
І молодший із них сказав батькові: “Дай мені, батьку, належну частину маєтку!” І той поділив поміж ними маєток”. Отже, що ми вже можемо сказати про цю сім’ю?” (Зверніть увагу: це запитання, на яке не існує готової відповіді).
Студент: “Здається, що батько був готовий дати молодшому сину те, чого він хотів”.
Учитель: “Це дійсно так, правда? Зазвичай син не отримував свого спадку, доки не помре його батько. Але батько, здається, був люблячою і щедрою людиною. Щось іще?”
Студент: “Молодший син здається мені егоїстичним. Це трохи занадто—звертатися з таким проханням до батька, який ще живий”.
Учитель: “Так, це правда. Він, здається, думає тільки про себе. А що можна сказати про старшого сина?”
Студент: “Поки що він мовчить, як риба”. Клас сміється.
Учитель: “Так, і це може сказати дещо про його характер. Пам’ятаймо про це, коли ми будемо читати далі”.
Коли ви читали цей приклад, що, як ви помітили, робив учитель, аби ініціювати обговорення? Ви можете скласти список—це буде ваш список і ваше тлумачення ситуації, тож усі ваші відповіді будуть правильними. Чому? Тому що перше запитання у цьому прикладі—це запитання, на яке не існує готової відповіді, і якщо ви чесно відповідаєте на таке запитання, то жодна ваша відповідь не буде неправильною. Якщо під час уроку в класі ви будете ставити схожі запитання, те ж саме можна буде застосувати до членів вашого класу; це означає те, що вони невдовзі зрозуміють, що їхні коментарі потрібні і що вони можуть сміливо відповідати.
Крім цього ви, можливо, звернули увагу, що я зробив дещо для того, аби налаштувати ваш розум перед тим, як ви почали читати цей приклад. Я написав: “Коли ви будете читати, спробуйте розпізнати, що вчитель робить для того, аби ініціювати обговорення”. Я зробив це навмисне, знаючи, що це допоможе вам думати про те, що ви читаєте і підготує вас до участі в подальшому “обговоренні”.
Учитель в цьому прикладі скористався такою методикою двічі: один раз, коли сказав: “Я б хотів, щоб ми подумали не лише про блудного сина, а й про інших членів його сім’ї”, і ще раз, коли він сказав: “Пам’ятаймо про це, коли ми будемо читати далі”. Обидві поради вказують членам класу те, на чому вони мають зосередитися, аби бути готовими відповідати на запитання, на які не існує готових відповідей, коли вчитель їх поставить.
Застосування такої методики допомагає членам класу зацікавитися уривком, який читається. Замість того, щоб пасивно сидіти на стільцях, вони слідкують за текстом і дійсно думають про написане в Писаннях. А коли читання закінчується, вони готові відповідати на запитання. Тоді вам просто треба спитати їх і скеровувати обговорення.
Зверніть увагу на те, що джерелом цього виду обговорення, якого ви насправді навчаєте, є Писання, а не лише посібник. Хоча посібник слід використовувати для підготовки уроку і він є важливим ресурсом запитань, на які не існує готових відповідей, Писання повинні залишатися на першому місці в нашому навчанні і пізнанні.
Не відходьте від теми
Проведення обговорень під час уроку є непростим завданням: під час обговорення легко відійти від теми. Важливо, щоб ви добре готувалися до уроку, аби знати, в якому руслі ви хочете провести це обговорення, і в разі потреби були готові повернути клас назад до основної теми обговорення. Зазвичай усе, що вам потрібно, це дещо скерувати бесіду: “Це цікаво, але, думаю, ми трохи відхилилися від теми. Повернімося тепер до нашого обговорення про віру”.
Корисним також буде представити членам класу зрозумілий, цікавий вступ, аби вони знали тему вашого уроку. Потім проводьте обговорення і скеровуйте його хід.
І, зрештою, підведіть натхненний підсумок того, що вивчалося. Часто гарним підсумком служать слова гімну або поетичного вірша. Президент Бойд К. Пекер, президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, говорив: “Кажіть вашим слухачам про те, що ви збираєтеся їм розповісти, розкажіть їм це, а потім скажіть їм те, про що ви їм розповіли. Це корисна методика”1.
Не забувайте додавати своє свідчення про обговорені істини.
Діліться почуттями та досвідом
Однак саме по собі цікаве обговорення є недостатнім. Коли доцільно, Дух буде надихати членів класу ділитися коментарями, аби вони казали те, що, за бажанням Господа, всі в класі мають почути. Як Господь сказав Своїм учням: “Де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані,—там Я серед них” (Матвій 18:20).
Звичайно, нам потрібно бути обережними, щоб не ділитися дуже особистим або священним досвідом. Все ж історії з життя членів класу можуть збагатити будь-який урок. Ось що радиться в посібнику з євангельського вчення: “Діліться думками, почуттями й досвідом, що стосуються принципів, які вивчаються на уроці. Запропонуйте учням класу зробити те саме”2.
Під час обговорень у класі не достатньо лише закликати людей робити коментарі. Найважливіше те, що сильне відчуття Духа може наблизити клас до Бога.
Використовуючи ці методики, ви побачите зростання духовності і євангельського знання, зокрема й у вас самих. Замість того щоб гадати, як заповнити час уроку, вам почне не вистачати часу. Ви можете навіть побачити зростання чисельності вашого класу завдяки тому, що члени класу знатимуть: вони братимуть участь у цікавому обговоренні—будуть навчатися з Писань, одне від одного і від Духа Господа.