У Його належний час, у Його належний спосіб
Зі звернення, адресованого новим президентам місій, 27 червня 2001 р.
Одкровення є реальним. Воно приходить у Господній спосіб і у визначений Господом час.
Я б хотів розглянути кілька принципів, які стосуються всіх видів спілкування, що йде від Духа—спілкування з людиною, яка навчає; з людиною, яка прагне навчитися, і з кожним членом Церкви.
По-перше, ми повинні усвідомити, що Господь звертатиметься до нас через Духа у Свій час і у Свій спосіб. Багато людей не розуміють цього принципу. Вони вважають, що коли вони готові і коли їм це зручно, вони можуть звернутися до Господа і Він негайно відповість, саме у такий спосіб, як вони вимагають. Одкровення так не приходить.
Вимоги для отримання одкровення
В основі наших намагань отримати одкровення лежить зобов’язання робити все від нас залежне, згідно з нашими силами і розумінням. Це означає, що ми повинні служити і працювати.
Здійснення нашого служіння і виконання нашої роботи є важливими чинниками для отримання одкровення. Вивчаючи Писання, я помітив, що більшість одкровень дітям Бога приходить тоді, коли вони зайняті роботою, а не коли сидять вдома, склавши руки, і чекають, поки Господь не скаже їм, з чого почати.
Наприклад, важливо зауважити, що одкровення, відоме як “Слово і Воля Господа стосовно Табору Ізраїля” (УЗ 136:1) не було дане ані в Наву, коли Кворум дванадцятьох планував вихід із Наву в ті сумні дні після вбивства пророка в 1844 році; не було його дано ані на західному березі річки Міссісіпі. А дане воно було в Уінтер Квортерз, штат Небраска, після того як святі прожили надзвичайно складний рік, переселяючись з Наву на захід через штат Айова до тимчасових помешкань на річці Міссурі. Одкровення щодо скерування переходу святих через рівнини було дане 14 січня 1847 року, коли святі вже пройшли близько однієї третини шляху до гірських долин.
Ми отримаємо підказки Духа, коли зробимо все можливе, коли будемо працювати на сонці замість того, аби сидіти в холодку і молитися про скерування і перший крок. Одкровення приходить тоді, коли діти Бога не сидять, склавши руки.
Тож ми робимо все від нас залежне. Тоді ми покладаємося на Господа в отриманні Його одкровення. У Нього на все Свій час.
Коли і в який спосіб
Десь 35 років тому, коли я був президентом Університету Бригама Янга, ми складали плани, як переконливіше запросити президента Сполучених Штатів виступити в нашому університеті. Ми визначили певний час, який був би для нас найзручнішим, і ми точно знали, про що ми б хотіли, аби він говорив і чим займався, перебуваючи з нами. Але всі ми були достатньо мудрими, аби знати, що ми не можемо звернутися до найвищої особи в Сполучених Штатах і запросити його приїхати в студентське містечко УБЯ—навіть щоб виступити перед 26 тис. людей—і викласти умови щодо його візиту.
Ми знали, що запрошуючи президента, мали насправді сказати так: “Ми запрошуємо вас приїхати до нас згідно з вашими можливостями в будь-який вибраний вами час і сказати, і зробити тут усе, що вважаєте за потрібне. Ми повністю пристосуємо наш розклад і наші плани до вашого візиту”.
Отже, якщо громада з 26 тис. осіб повинна звертатися до найвищої особи держави саме таким чином, немає нічого дивного в тому, що одна особа—якою б важливою вона не була—не має права накладати умови або нав’язувати вибраний нею час щодо візиту або спілкування з Найвищою Особою Всесвіту.
Насправді це принцип, який Господь відкрив Своїм дітям у величному одкровенні, надрукованому у 88 розділі Учення і Завітів. Господь сказав: “Наближайтеся до Мене, і Я наближатимусь до вас; шукайте Мене старанно, і ви знайдете Мене; просіть, і ви отримаєте; стукайте, і вам буде відчинено” (вірш 63).
Далі Господь проголосив: якщо наше око буде єдиноспрямованим до Його слави, все наше тіло буде сповнено світлом і ми зможемо осягнути все. Потім Його навчання продовжується таким величним обіцянням: “Отже, освятіть себе, щоб ваш розум став єдиноспрямованим до Бога, і прийдуть дні, коли ви побачите Його; бо Він відкриє Своє обличчя вам, і це буде у Його належний час, і Його належним шляхом, і за Його власною волею” (вірш 68; курсив додано).
Принцип, викладений у цьому одкровенні, стосується всіх способів спілкування, яке йде від нашого Небесного Батька. Ми не можемо силоміць прикликати духовні прояви.
У більшості випадків значення фрази “Його належним шляхом” означає не раптовий гуркіт грому чи осліплююче світло, а те, що в Писаннях називається “спокійним тихим голосом” (1 Царів 19:12; 1 Нефій 17:45; УЗ 85:6). Дехто неправильно зрозумів цей принцип. Як наслідок, деякі люди чекали лише надзвичайних проявів, які містяться в Писаннях, і не розпізнали “спокійний тихий голос”, який звертався до них. Це те ж саме, що налаштувати свій розум на те, що ми будемо навчатися лише від учителя, який кричить, і відмовимося сприймати навіть наймудріше повчання, якщо його буде передано пошепки.
Нам потрібно знати, що Господь рідко звертається гучно. Його послання майже завжди приходять пошепки.
Одкровення приходить як просвітлення і почуття миру
Одне з найкращих пояснень того, як нас навчає Дух, знаходиться в одкровенні, даному Оліверу Каудері в Гармоні, штат Пенсільванія, у квітні 1829 року. В цьому одкровенні Господь сказав Оліверу:
“Так, знай, Я скажу тобі у твоєму розумі і у твоєму серці, через Святого Духа, Який зійде на тебе і Який буде жити у твоєму серці.
Тепер ось, це є дух одкровення” (УЗ 8:2–3; курсив додано).
Подібним чином пророк Джозеф Сміт говорить про дух одкровення як про “чистий розум”, який “може принести вам осяйність [раптовий спалах ідей]”1. В іншому одкровенні Оліверу було нагадано про те, що він запитував Господа і що “скільки разів ти питав, стільки ж разів ти отримував настанови Мого Духа” (УЗ 6:14). Як же приходили ті настанови? “Ось,—сказав Господь,—ти знаєш, що питав Мене, і Я просвітив твій розум” (вірш 15; курсив додано). Те ж саме вчення повторюється в одкровенні, даному Гайруму Сміту, в якому Господь сказав: “Істинно, істинно, Я кажу тобі, Я вділю тобі від свого Духа, який просвітить твій розум, який сповнить твою душу радістю” (УЗ 11:13; курсив додано). Це прекрасні описання того, як Господь спілкується з нами через Свого Духа.
У подальших настановах Оліверу Каудері Господь нагадав йому про той час, коли він молився, аби міг знати “про істинність цього” (УЗ 6:22). І Господь описав, як Він відповів на ту молитву і дав Оліверу одкровення: “Хіба Я не промовляв мир твоєму розуму щодо цього? Яке більше свідчення ти можеш мати, ніж від Бога?” (вірш 23; курсив додано).
З цих одкровень ми дізнаємося, що Бог навчає нас силою Його Духа, Який просвітлює наш розум і промовляє мир нам стосовно тих питань, які ми ставимо.
Одкровення—це відчуття
З цих одкровень ми також дізнаємося, що отримання навчання від Духа не є пасивним процесом. Часто Господь не починає спілкування, доки ми не з’ясуємо певні питання своїм власним розумом. Тоді вже ми отримуємо підтвердження.
Цей процес було пояснено Оліверу Каудері в іншому одкровенні, отриманому в Гармоні, штат Пенсільванія, у квітні 1829 р. Господь описував, чому Олівер був нездатним перекладати Книгу Мормона:
“Ось, ти не зрозумів; ти вважав, що Я дам це тобі, тоді як ти не взяв на думку нічого, крім того, щоб просити Мене.
Але, ось, Я кажу тобі, що ти повинен з’ясувати це повністю своїм розумом; потім ти повинен спитати Мене, чи це правильно, і якщо це правильно, Я зроблю так, щоб твої груди запалали зсередини; отже, ти відчуєш, що це правильно” (УЗ 9:7–8; курсив додано).
Це, можливо, є одним з найбільш важливих учень в усій книзі Учення і Завіти, в розумінні якого припускаються найбільшої помилки. Повчання Духа часто приходять як почуття. Цей факт має найвищу важливість, однак дехто неправильно розуміє, що він означає. Я знаю людей, які вважають, що ніколи не отримували свідчення від Святого Духа, бо ніколи не відчували, як їхні груди “запалали зсередини”. На мою думку, палання грудей не є відчуттям теплового нагріву, як під час згорання, а відчуття миру і теплоти, спокою і великодушності.
Одкровення не є постійним процесом
Одкровення не є постійним процесом. Господь у Свій спосіб встановлює обмеження на те, наскільки часто Він буде звертатися до нас через Свого Духа. Не розуміючи цього, деякі люди були введені в оману тим, що очікували одкровень надто часто.
Коментуючи прояви Духа, Президент Бойд К. Пекер, президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав: “Я дізнався, що сильні, зворушливі духовні враження не приходять до нас дуже часто”2.
Проілюструвати цю думку можна, поміркувавши про те, що нам відомо про наших перших батьків, після того як їх було вигнано з Еденського саду і відокремлено від присутності Господа. Господь дав Адаму заповідь, що він повинен приносити в жертву первістків своїх отар як приношення Господу. Він послухався. Чи заговорив Господь до нього одразу ж? У Писаннях сказано: “І через багато днів ангел Господа явився Адаму” (Мойсей 5:6; курсив додано).
Уільям Е. Беррет, один з наших найкращих вчителів євангелії, який служив адміністратором в УБЯ і в Церковній системі освіти, так сказав стосовно постійного або неперервного одкровення: “Ті, хто молиться, аби Дух міг давати їм негайне скерування в кожній маленькій справі, наражають себе на небезпеку почути оманливих духів, які, здається, завжди готові відповісти на наші прохання і нас спантеличити. … Люди, які видаються мені найбільш спантеличеними у цій Церкві, є тими, хто прагне особистого одкровення на кожному кроці. З ранку до ночі вони бажають персонального підтвердження від Духа в усьому, що роблять. Я кажу, що вони найбільш спантеличені з усіх, кого я знаю, бо часом виявляється, що відповідь приходить з невірного джерела”3.
Пророк Джозеф Сміт сказав дещо схоже. Він наставляв, що коли святі “волають біля трону милості”, вони не повинні просити чогось дріб’язкового, а натомість “молитися щиро про найкращі дари”4. Це важливий принцип. Ми постійно молимося про скерування, але ми не повинні очікувати постійного одкровення. Ми очікуємо неперервного одкровення, яке є незмінним запевненням, що ми завжди отримаємо одкровення, коли прагнемо скерування і наші обставини є такими, що мудрий і люблячий Господь вирішує дати його нам.
Одкровення і свідчення
Видіння справді бувають. Ми чуємо голоси з-за завіси. Я знаю це. Але це виняткові випадки. Й коли з нами відбуваються такі величні й виняткові події, ми рідко говоримо про них прилюдно, тому що нам наказано не робити цього (див. УЗ 63:64), і тому що ми розуміємо, що канали одкровення буде закрито, якщо ми будемо виставляти ці прояви на показ.
Більшість одкровень, які приходять провідникам і членам Церкви, приходять як “тихий спокійний голос” або відчуття, а не видіння чи голос, який промовляє певні слова, які ми можемо почути. Я свідчу про реальність такого виду одкровення, яке стало для мене звичною, навіть щоденною можливістю для скерування у роботі Господа.
Не розуміючи цих принципів одкровення, деякі люди не відразу усвідомлюють наявність свідчення або свого духовного розвитку, чекаючи на якусь дивовижну подію. Вони не розуміють, що для більшості людей—особливо тих, які виросли в Церкві—дорогоцінне одкровення, яке дає нам свідчення, є не подією, а процесом. Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі (1915–1985) зауважив: “Народження знову відбувається поступово, і тільки в кількох окремих випадках воно відбувалося настільки дивовижно, що про них написано у Писаннях. Що ж стосується більшості членів Церкви, то ми народжуємося знову поступово, і ми народжуємося знову для більшого світла і більшого знання, і більшого прагнення праведності, коли виконуємо заповіді”5.
Ми повинні усвідомити, що Господь звертатиметься до нас у Свій належний час і у Свій належний спосіб. Як правило, це те, що в Писаннях називається “спокійний тихий голос” просвітлення. Часто ми змушені діяти згідно з своїм найкращим розумінням, знаючи, що відчуємо на собі стримуючий вплив Духа, якщо перейдемо дозволені межі.
Одкровення є реальним. Воно приходить у Господній спосіб і у визначений Господом час.
Я свідчу, що ці принципи істинні. Ми маємо дар Святого Духа, право на постійне спілкування з Духом Господа, Який свідчить про Батька і Сина, веде нас до істини, навчає всього і нагадує про все (див. Іван 14:26; 16:13).
З одкровень, даних Гайруму Сміту (вгорі) та Оліверу Каудері, ми дізнаємося, що Бог навчає нас силою Його Духа, Який просвітлює наш розум і промовляє нам мир стосовно тих питань, які ми ставимо.
Господь не звернувся до Адама одразу ж після того як він виконав заповідь принести в жертву первістків з його отар. У Писаннях сказано: “І через багато днів ангел Господа явився Адаму” (Мойсей 5:6).