Не вирішуй, хто готовий
Ренделл Л. Рідд
Другий радник в генеральному президентстві Товариства молодих чоловіків
Ви ніколи не знаєте, хто готовий отримати євангелію.
Ілюстрація Кейті Пейн
Я завжди буду пам’ятати обід на зустрічі випускників, яка відбулася через 40 років після закінчення школи. Я дуже хотів побачити старих друзів, яких не бачив роками, і дізнатися, що сталося в їхньому житті після школи.
Поки ми розмовляли під час обіду за столом з 8–10 іншими однокласниками, один з моїх старих друзів, Грег Лінк, розповів, що охристився у Церкві, коли йому було трохи більше 20 років.
Потім він поставив пронизливе запитання: “А чому так сталося, що ніхто з вас не запропонував мені Книгу Мормона у школі? Ви гадали, що я не сприйму інформацію про Церкву?”
Ще один старий друг, який не був членом Церкви, сказав: “Ти міг би взяти одну з моїх, мені подарували екземплярів з 50!”
Я був приголомшений. У шкільні роки, якби хтось сказав мені, що Грег охриститься і стане успішним переконливим промовцем, я б цьому не повірив. Мені справді подобався Грег. Він був вірним другом, на якого можна було розраховувати, коли він був потрібен. Але я знав, що він полюбляв вечірки, і він постійно потрапляв у неприємності. Мені навіть не спадало на думку, що він може виявляти якусь зацікавленість Церквою. Найсмішніше було те, що я був упевнений у тому, що той інший друг, з яким я ділився євангелією і дарував Книгу Мормона, колись приєднається до Церкви. Проблема в тому, що ви ніколи не знаєте, хто готовий прийняти євангелію, а хто—ні.
Мені було трохи ніяково після такої розмови з Грегом, тому що, подібно до багатьох інших, я не розповідав йому про євангелію. Я запитав Грега, як же він врешті-решт приєднався до Церкви. Ось його історія:
Моя сім’я переїхала до Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта, коли мені було років 11, але я не приєднувався до Церкви, поки мені не виповнилося 24. Озираючись назад, я розумію, чому ніхто мені не розповідав про євангелію. Зовні я не був золотим контактом. Дійсно, я був трохи непутящою дитиною. Я встрявав у бійки і постійно потрапляв у школі в неприємності.
У мене було багато друзів серед членів Церкви, але лише один з них заговорив зі мною про Церкву. І це тому, що я глузував з того, що він читав Книгу Мормона, поки доглядав дитину.
Однак я був допитливим. Моя мама водила мене до місцевої християнської церкви. Одного разу я там запитав, чому Ісус не приходив до Америки. Вони трохи посміялися з того, що я поставив таке запитання, тож я більше про це нічого не розпитував.
Минали роки, і я вирішив піти до центру відвідувачів на Храмовій площі в Солт-Лейк-Сіті. Там була діорама Христа в Америці. Раптом я згадав своє запитання на цю тему в свої юні роки. Саме тоді я відчув Духа, і я знав, що був готовий слухати.
Приклад моїх шкільних друзів надовго мені запам’ятався. В дійсності, люди, яких я поважав найбільше, були членами Церкви. Ренді Рідд і його дружина навчалися разом зі мною. Вони завжди були чудовим прикладом, дуже хорошими людьми. Пізніше це справило на мене великий вплив. Я подумав: “Якщо Ренді вірить у те, що це правда, то це повинно бути важливо”.
Я не знаю, що сталося б, якби вони більше розповіли про євангелію у той час. Я, мабуть, не був готовий. Але озираючись назад, я б хотів, щоб вони це зробили. Я знаю, що це на мене вплинуло б.
Я такий вдячний, що мій приклад позитивно вплинув на Грега. Однак я б почувався б навіть краще, якби щось зробив у той час. Якби я поділився євангелією, або Книгою Мормона, або навіть просто запросив би Грега на захід, це могло змінити його життя. Він міг би приєднатися до Церкви раніше. Можливо, він навіть відслужив би місію.
Я зрозумів, що бути хорошим прикладом—це дійсно важливо, але так само важливо виконувати обов’язок ділитися євангелією. Господь заповідав нам це робити: “Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!” (Maрк 16:15).
Тож не бійтеся розповідати. А головне, не судіть швидко, хто готовий, а хто не готовий. Ви можете здивуватися, чиє серце пом’якшиться, навіть якщо ця зацікавленість криється так глибоко, що ви не можете її побачити.