Відчути дух інституту релігії
Автор живе в Колумбії.
Іноді негативне оточення в університеті обтяжувало мене. Коли я відчула атмосферу в інституті релігії, я зрозуміла, що була не самотня.
На початку навчання в коледжі мені подобалося належати до студентства і бачити ентузіазм своїх однокурсників. Дякуючи Небесному Батькові, Постійному фонду освіти і підтримці своєї сім’ї, моя мрія здійснювалася.
Під час перших тижнів занять я зрозуміла, що упродовж наступних п’яти років на мене чекає важка праця: домашні завдання, опитування, тести і проекти. Мені почали подобатися вибір професії та мій коледж, але я також зрозуміла, що до того я жила відокремлено від світу. Я чітко бачила, що я відрізняюся від інших студентів. Вони слухали музику з непристойними словами, а їхні розмови точилися навколо аморальності, вживання наркотиків і алкоголю у вихідні дні.
Одногрупники багато разів запрошували мене разом з ними проводити вихідні. Після того як я розповіла про свої норми і свою релігію, багато людей з повагою поставилися до моїх поглядів і перестали наполегливо запрошувати мене, але набагато більше було тих, хто глузував з моїх вірувань. Я намагалася не зважати на ті зауваження, але виникала думка: “Чи зможу я жити з цим весь час?” Я молилася постійно, аби отримати силу і не почуватися самотньою. Але я не відчувала, що отримую відповідь на ці молитви. Тоді я усвідомила, що все, що відбувається навколо мене в університеті, ніколи не зміниться. Хоча я була в університеті, я продовжувала відвідувати Товариство молодих жінок, тож однієї неділі на причасних зборах я дізналася про інститут релігії. Я вирішила піти до інституту наступної середи і розпитати про Постійний фонд освіти.
Після довгого напруженого дня в університеті я пішла до інституту релігії. Я добиралася громадським транспортом, тож сіла і почала читати наступний розділ домашнього завдання. Я глибоко зітхнула, думаючи, що треба перерватися, і підвела погляд, щоб побачити, що біля мене відбувається щось непристойне. На своїй зупинці я вийшла і попрямувала до інституту, думаючи про домашнє завдання, яке треба було здати завтра.
Хоча я жила за євангельськими нормами, однак коли входила до будівлі інституту, то була пригнічена думкою про своє університетське оточення. Я увійшла і побачила дорослу молодь студентського віку, скромно одягнуту, і почула як вони з повагою розмовляють одне з одним. Які курси їм узяти цього семестру? Учення і Завіти? Книга Мормона? Підготовка до місії?
Я підійшла до діловода, отримала відповідь на запитання, яке мала, і повернулася, щоб іти. Біля виходу я озирнулася, відчуваючи атмосферу інституту. Я вийшла з дверей, і сльози наповнили мої очі, бо я відчувала велику радість. Я їхала додому громадським транспортом, по дорозі плачучи і усміхаючись. Мені спало на думку ось що: я не самотня.
У ту ж мить я отримала відповідь на мої молитви. Я відчула Дух, подумала про свій досвід і подякувала Небесному Батькові за радість, яку приносить віра в євангелію.
Коли я прийшла додому, то обняла маму і розповіла їй про чудовий досвід, завдяки якому відчула любов Бога. Він ніколи не залишав мене і завжди був зі мною, так само, як Він перебуває з кожним з нас тоді, коли ми потребуємо Його найбільше. Я ходила до інституту релігії усі роки, поки навчалася в коледжі, і познайомилася з багатьма людьми, які залишилися моїми хорошими друзями. Однак Ісус Христос—це найкраще джерело любові і підтримки, і Він ніколи не залишить нас самотніми.