Батьки
Старійшина Д. Тодд Крістофферсон
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Я зосереджуюся сьогодні на тому хорошому, що можуть робити чоловіки у своїх найважливіших ролях—ролях чоловіка і батька.
Сьогодні я говоритиму про батьків. Батьки є фундаментальними у божественному плані щастя, і я хочу висловити заохочення тим, хто прагне добре виконати це покликання. Прославляти і заохочувати батьківство не означає присоромлювати чи зневажати будь-кого. Я просто зосереджуюся сьогодні на тому хорошому, що можуть робити чоловіки у своїх найважливіших ролях—ролях чоловіка і батька.
Давид Бленкенхорн, автор книги Fatherless America (Америка без батька), ділився своїми спостереженнями: “Сьогодні американське суспільство у своїй основі розділене і має великі розбіжності щодо ідеї батьківства. Деякі люди навіть не пам’ятають її. Інших вона ображає. Ще інші, у т.ч. й багато спеціалістів з питань сім’ї, не приділяють цій ідеї уваги або відкидають її. Багато інших не особливо проти неї, але й не особливо за неї. Багато хто бажає, щоб ми могли діяти відповідно до цієї ідеї, але вважають, що наше суспільство більше не може і не буде цього робити”1.
Як Церква, ми віримо в батьків. Ми віримо в “ідеал чоловіка, який ставить свою сім’ю на перше місце”2. Ми віримо, що “за божественним задумом, батько має головувати над своєю сім’єю в любові й праведності; він відповідає за забезпечення своєї сім’ї всім необхідним та її захист”3. Ми віримо, що у своїх взаємодоповнюючих сімейних обов’язках, “як рівноправні партнери, матері й батьки зобов’язані допомагати один одному”4. Ми віримо, що батьки, зовсім не будучи зайвими, є унікальними і незамінними.
Дехто дивиться на позитивне у батьківстві лише в соціальному сенсі, оскільки воно робить чоловіків відповідальними за своє потомство, змушує їх бути хорошими громадянами і думати про потреби інших, доповнюючи “материнський внесок у виховання дітей батьківським внеском. … Коротше кажучи, ключове питання для чоловіків—це бути батьками. Ключове питання для дітей—це мати батьків. Ключове питання для суспільства—це створювати батьків”5. Хоча ці думки справді є істинними і важливими, усе ж ми знаємо, що батьківство—це набагато більше, ніж соціальне поняття чи результат еволюції. Роль батька має божественне походження, починаючи з Небесного Батька і, в цій смертній сфері, з батька Адама.
Досконалим, божественним виявом батьківства є наш Небесний Батько. Його характер і якості включають велику доброту і досконалу любов. Його робота і слава—це розвиток, щастя і вічне життя Його дітей6. Батьки у цьому занепалому світі не можуть навіть і претендувати на схожість з Величним на Небесах, але у своїх найкращих стараннях вони намагаються бути схожими на Нього, і вони дійсно виконують Його роботу. Їх вшановано дивовижною довірою, яка додає розсудливості.
Нам, чоловікам, батьківство показує наші слабкості і необхідність вдосконалюватися. Батьківство вимагає жертвування, але це джерело незрівнянного задоволення і навіть радості. Знову ж таки, основною моделлю для нас є Небесний Батько, Який так полюбив нас, Своїх духовних дітей, що віддав Свого Єдинонародженого Сина заради нашого спасіння та піднесення7. Ісус сказав: “Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх”8. Батьки виявляють цю любов, коли щодня покладають своє життя, працюючи заради служіння своїм сім’ям та для їх підтримки.
Мабуть найголовнішою роботою батька є повернення сердець своїх дітей до їхнього Небесного Батька. Якщо своїм прикладом а також своїми словами батько може продемонструвати, як виглядає вірність Богу у щоденному житті, тоді той батько дає своїм дітям ключ до миру у цьому житті і до вічного життя у світі прийдешньому9. Батько, який читає Писання своїм дітям і разом з ними, знайомить їх з голосом Господа10.
Ми бачимо, що в Писаннях постійно наголошується на відповідальності батьків навчати своїх дітей:
“І знову, якщо батьки мають дітей у Сіоні або в будь-якому з його колів, які організовано, і не вчать їх розуміти вчення про покаяння, віру в Христа, Сина живого Бога, і хрищення й дар Святого Духа рукопокладанням у віці восьми років, гріх буде на головах батьків. …
І вони також мають навчати своїх дітей молитися і ходити чесно перед Господом”11.
У 1833 році Господь докоряв членам Першого Президентства за недостатню увагу до обов’язку навчати своїх дітей. Одному з них Він сказав особисто: “Ти не навчав своїх дітей світлу й істині згідно з заповідями; і Злочестивий ще досі має владу над тобою, і це є причиною твоїх страждань”12.
Батьки мають заново навчати дітей закону і роботі Бога у кожному поколінні. Як сказав автор псалмів:
“Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх,
щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть,—устануть і будуть розповідати [потім] своїм дітям.
І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть”13.
Звичайно ж обов’язок навчати євангелії розподіляється між батьками і матерями, але Господь чітко показав: Він очікує, що саме батьки візьмуть на себе відповідальність зробити це високим пріоритетом. (І давайте не забувати, що неформальне спілкування, спільна праця і відпочинок, а також уміння слухати є важливими складовими навчання). Господь очікує від батьків, що вони будуть формувати своїх дітей, а діти хочуть і потребують мати приклад.
Я сам був благословенний мати взірцевого батька. Пам’ятаю, коли мені було років 12, мій батько став кандидатом у члени міської ради в нашій відносно невеличкій громаді. Він не розгортав масштабної передвиборної кампанії—усе, що я пригадую, це що батько доручив нам з братами розносити по домівках листівки, в яких закликалося голосувати за Пола Крістофферсона. Були дорослі, яким я вручав листівки, і які зауважували, що Пол був хороший і чесний чоловік, і що вони без проблем проголосують за нього. Моє юне хлопчаче серце сповнилося гордості за мого батька. Це дало мені впевненість і бажання йти його кроками. Він не був досконалим, як і жоден з нас, але він був чесним і хорошим і був мотивуючим прикладом для свого сина.
Дисциплінування і виправлення поведінки є складовою навчання. Як сказав Павло: “Бо Господь кого любить, того Він карає”14. Але під час дисциплінування батько має бути дуже уважним, щоб воно навіть близько не було схоже на жорстоке поводження, якому ніколи немає виправдання. У виправленні поведінки мотивацією батька має бути любов і скерування від Святого Духа.
“Докоряючи вимогливо в належний час, коли спонукає Святий Дух; а потім виявляючи більше любові до того, кому ти докоряв, щоб він не ставився до тебе як до свого ворога;
Щоб він міг знати, що твоя вірність сильніша за узи смерті”15.
Дисциплінування за божественним зразком не стільки стосується покарання, скільки допомоги тим, кого ми любимо, на шляху їх самовдосконалення.
Господь сказав, що “усі діти мають право на утримання своїх батьків, доки не виростуть”16. Заробляння коштів це робота посвячення. Хоча для забезпечення сім’ї, здебільшого, і слід проводити час окремо від сім’ї, але це не те, що заважає батьківству—це сама суть того, що означає бути батьком. “Робота і сім’я—це паралельні обов’язки”17. Це звичайно ж не виправдовує чоловіка, який не приділяє уваги своїй сім’ї, через кар’єру, або який, впавши в іншу крайність, не напружується і погоджується з тим, щоб перекласти цю відповідальність на інших. За словами царя Веніямина:
“І ви не дозволите, щоб ваші діти ходили голодні або голі; також не дозволите ви, щоб вони порушили закони Бога, і билися і сварилися один з одним. …
Але ви будете навчати їх іти шляхами істини і розсудливості; ви будете вчити їх любити один одного, і служити один одному”18.
Ми розуміємо страждання чоловіків, нездатних знайти способи і засоби, щоб належно утримувати свої сім’ї. Це не сором для людей, які в даний момент попри свої найкращі зусилля не можуть виконати усі обов’язки і функції батьків. “Недієздатність, смерть чи інші обставини можуть викликати необхідність індивідуальної адаптації. Близькі родичі мають надавати підтримку, якщо в цьому виникатиме необхідність”19.
Любити матір своїх дітей і виявляти цю любов—це два приклади того найкращого, що може зробити батько для своїх дітей. Завдяки цьому укріплюється і зміцнюється шлюб, який є основою їх сімейного життя і безпеки.
Деякі чоловіки є самотніми батьками, прийомними батьками або вітчимами. Багато хто з них дуже стараються і роблять найкраще у цій, часто складній, ролі. Ми шануємо тих, хто робить усе можливе з любов’ю, терпінням і самопожертвою заради того, щоб задовольнити індивідуальні потреби і потреби сім’ї. Необхідно зауважити, що Сам Бог довірив Свого Єдинонародженого Сина прийомному батьку. Певно, що деякою мірою заслуга лежить і на Йосипові у тому, що Ісус, коли ріс “зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей”20.
На жаль, через смерть, занедбання чи розлучення деякі діти живуть без батька. Дехто може мати батьків, які присутні фізично, але відсутні емоційно або в інший спосіб не приділяють уваги чи не надають підтримки. Ми закликаємо усіх батьків чинити краще і ставати кращими. Ми закликаємо медіа та індустрію розваг показувати відданих і здібних батьків, які щиро люблять своїх дружин і розумно скеровують своїх дітей, замість того, щоб показувати бурчунів чи клоунів або “хлопців, які створюють проблеми”, якими занадто часто зображені батьки.
Дітям, чия сімейна ситуація складна, ми кажемо, ви через це анітрохи не гірші. Іноді випробування свідчать лише про те, що Господь вам довіряє. Він може допомогти вам напряму і через інших справитися з тим, що ви переживаєте. Ви можете стати поколінням, можливо найпершим у вашій сім’ї, в якому божественні зразки, призначені Богом для сімей, воістину знайдуть своє втілення і благословлять усі наступні покоління.
Молодим чоловікам, які усвідомлюють свою майбутню роль у забезпеченні і захисті сім’ї, ми кажемо, готуйтеся зараз через старанне навчання у школі і планування подальшої освіти. Освіта, будь то в університеті чи в технічній школі, чи у професійному навчанні або в подібній програмі, є ключем до набуття навичок і здібностей, які вам знадобляться. Скористайтеся можливістю спілкуватися з людьми різного віку, включаючи дітей, і навчайтеся встановлювати здорові і благодатні стосунки. Це, як правило, означає спілкування з людьми лицем до лиця, а іноді і якісь спільні заходи, а не лише вдосконалення навичок набору текстових повідомлень. Живіть так, щоб як чоловік ви несли чистоту вашому шлюбу і вашим дітям.
Звертаючись до усього підростаючого покоління, ми кажемо: коли б ви не оцінювали свого батька за шкалою хороший-кращий-найкращий (і я думаю, що ваші оцінки будуть тим вищими, чим дорослішими і мудрішими ви ставатимете), вирішіть шанувати його і вашу матір своїм власним життям. Пам’ятайте про надію батька, висловлену Іваном: “Я не маю більшої радости від цієї, щоб чути, що діти мої живуть у правді”21. Ваша праведність—це найбільша шана, яку може отримати будь-який батько.
Моїм братам, батькам у цій Церкві, я кажу, я знаю, що ви б хотіли бути більш досконалим батьком. Я знаю, і я хотів би бути таким. Тож, попри наші обмеження, давайте рухатися вперед. Давайте відкладемо вбік перебільшені ідеї щодо індивідуалізму та автономії, розповсюджені в сьогоднішній культурі, і спершу подумаємо про щастя і благополуччя інших. Дійсно, попри нашу невідповідність, наш Небесний Батько звеличить нас і зробить так, щоб наші прості зусилля приносили плоди. Мене надихає історія, яка колись була надрукована у журналі New Era (Нова ера). Автор розповів наступне:
“Коли я був маленьким, наша невелика сім’я жила на другому поверсі у двокімнатній квартирі. Я спав на дивані у вітальні. …
Мій тато, сталевар, щодня дуже рано ішов на роботу. Щоранку він … підтикував під мене ковдру і на хвилину зупинявся. У напівсні я відчував, що мій тато стояв біля дивану, дивлячись на мене. Коли я повільно прокидався, мені ставало соромно, що він там був. Я намагався зробити вигляд, наче я сплю. … Я зрозумів, що коли він стояв біля мого ліжка, він молився за мене з усією своєю увагою, силою і зосередженістю.
Щоранку мій тато молився за мене. Він молився, щоб мій день пройшов добре, щоб я був у безпеці, щоб я навчався і готувався до майбутнього. Й оскільки він не міг бути зі мною до вечора, він молився за вчителів і моїх друзів, з якими я сьогодні мав зустрічатися. …
Спочатку я не дуже розумів, що мій тато робив у ті ранки, коли молився про мене. Та коли я подорослішав, я почав усвідомлювати його любов до мене і його зацікавленість в мені й усьому, що я робив. Це один з моїх найулюбленіших спогадів. Лише після багатьох років, уклавши шлюб і маючи власних дітей, і заходячи до них у кімнати, поки вони спали, і молячись за них, я повністю усвідомив, що відчував до мене мій батько”22.
Алма свідчив своєму сину:
“Слухай, я кажу тобі, що це саме [Христос] дійсно прийде, … ; так, Він приходить проголошувати радісну новину про спасіння Своєму народові.
І от, сину мій, то було священнослужіння, до якого тебе було покликано, проголошувати цю радісну новину цьому народові, щоб підготувати їхню свідомість; або … щоб … вони підготували свідомість своїх дітей, щоб почути Слово під час Його пришестя”23.
Таким є служіння батьків сьогодні. Нехай Бог благословить їх і зробить їх здатними виконати його, в ім’я Ісуса Христа, амінь.