2019
Чинити так, як Він
Травень 2019


2:3

Чинити так, як Він

Якщо ми прагнемо служити, як служив Він, то будемо мати можливості забути себе і надихати інших.

Приблизно 18 місяців тому, восени 2017 року мій брат Майк, якому було 64 роки, повідомив мені, що в нього виявили рак підшлункової залози. Він також сказав мені, що отримав благословення священства від свого домашнього вчителя і що вже зустрічався зі своїм єпископом. Пізніше він прислав мені знімок Оклендського Каліфорнійського храму, зроблений з лікарні, де його лікували, який був підписаний так: “Поглянь, що я можу бачити зі своєї лікарняної палати”1.

Я настільки ж був здивований його словами про домашніх вчителів, благословення священства, єпископів та храми, як і тим, що в нього рак. Слід сказати, що Майк, священик в Аароновому священстві, вже майже 50 років не відвідував регулярно церкву.

Нас, сімʼю, майже однаковою мірою цікавив і його прогрес в духовному розвитку, і його прогрес у боротьбі з раком переважно тому, що тепер він часто ставив запитання про Книгу Мормона, запечатувальну владу і життя після смерті. Минали місяці, ракова пухлина збільшувалася, і необхідність у додатковому й спеціалізованому лікуванні зрештою привела Майка в Юту, в Центр раку Хантсмана.

Невдовзі після прибуття Майка його навідав Джон Холбрук, провідник місіонерської роботи приходу медичного центру, де тепер знаходився Майк. За словами Джона, йому “було ясно, що Майк---син Бога”, і невдовзі між ними встановилися тісні дружні стосунки, завдяки яким Джон “де-факто” став для Майка братом-служителем. Він негайно запропонував Майку зустрітися з місіонерами, але мій брат ввічливо відхилив цю пропозицію; однак, коли вони дружили вже місяць, Джон знову запропонував Майку зустрітися з місіонерами, сказавши йому: “Я думаю, ти з радістю послухаєш євангельське послання”2. Цього разу його пропозиція була прийнята; до Майка стали часто приходити місіонери, також його відвідував єпископ Джон Шарп і бесіди з ними зрештою привели до того, що Майк отримав своє патріарше благословення---через 57 років після свого хрищення.

На початку грудня минулого року, після місяців різних процедур, Майк вирішив припинити лікування раку, яке призвело до тяжких побічних наслідків,---і нехай буде, що буде. Лікар повідомив нам, що жити Майку залишилося приблизно три місяці. Протягом цього часу в нього й далі виникали запитання стосовно євангелії, які він ставив, коли його відвідували й підтримували місцеві провідники священства. Відвідуючи Майка, ми часто бачили на столику біля його ліжка відкриту Книгу Мормона, коли обговорювали з ним питання, що стосувалися Відновлення євангелії, а також ключів священства, храмових обрядів та вічної природи людини.

У середині грудня Майк, зі своїм патріаршим благословенням в руці, здавалося, набував сил і прогнозувалося, що, вірогідно, він проживе ще принаймні три місяці. Ми навіть планували, що він буде з нами на Різдво, Новий рік і у подальшому. 16 грудня мені несподівано подзвонив єпископ Шарп і повідомив, що він та президент колу провели співбесіду з Майком і визнали його гідним отримати Мелхиседекове священство, і він спитав, коли у мене буде можливість взяти участь у цьому обряді. Проведення обряду було заплановано на пʼятницю, 21 грудня.

Того дня, коли ми прибули з моєю дружиною, Керол, у лікувальний заклад, нас негайно зустріли в коридорі біля його палати й повідомили, що у Майка зник пульс. Ми увійшли в палату, там вже чекали патріарх, його єпископ і президент колу---і тоді Майк розплющив очі. Він упізнав мене та запевнив, що може чути мене і готовий отримати священство. Пройшло пʼятдесят років відтоді, як він був висвячений у священики в Аароновому священстві, і тепер у мене був привілей допомагати місцевим провідникам мого брата дарувати йому Мелхиседекове священство і висвятити його в чин старійшини. Через пʼять годин Майк помер, пройшовши через завісу, щоб зустрітися з нашими батьками як носій Мелхиседекового священства.

Лише рік тому Президент Рассел М. Нельсон закликав усіх нас турбуватися про наших братів і сестер “у вищий, святіший спосіб”3. Говорячи про Спасителя, Президент Нельсон навчав: “Через те, що це Його Церква, ми, як Його служителі, будемо служити кожному окремо, як Він це робив. Ми будемо служити в Його ім’я, з Його силою і владою та з Його люблячою добротою”4.

У відповідь на те запрошення Божого пророка по всьому світу докладаються дивовижні зусилля, направлені на служіння конкретним людям,---це і скоординовані зусилля членів Церкви, які з відданістю виконують свої завдання зі служіння, і те служіння, яке я називаю “спонтанним”, коли багато хто виявляє любов, подібну до Христової, користуючись несподіваними нагодами для цього. У своїй сімʼї ми особисто відчули таке служіння.

Джон, колишнім президент місії, який був другом Майку і братом-служителем, часто казав своїм місіонерам, що “якщо у списку біля чийогось імені стоїть позначка “не цікавиться”, не здавайтеся. Люди змінюються”. Пізніше він сказав нам: “З Майком відбулася могутня зміна”5. Джон став першим другом, який часто підбадьорював і підтримував його, але його служіння не вичерпувалося лише дружніми відвідинами. Джон знав, що служитель---це більше, ніж друг, і що дружба стає міцнішою, коли ми служимо.

Необовʼязково, щоб людина страждала від небезпечної для життя хвороби, щоб їй відчувати потребу в турботливому служінні. Ті потреби бувають самими різноманітними і виникають за різних обставин. Самотній батько чи самотня мати, малоактивна подружня пара, підліток, який опинився у складному становищі, знесилена мати, випробування віри, фінансові труднощі, проблеми зі здоровʼям чи у шлюбі---цей список майже безкінечний. Однак, як і мій брат Майк, ніхто не знаходиться надто далеко і ніколи не буває надто пізно для виявлення Спасителевої любові.

На церковному сайті “Служіння” нас навчають, що “хоча служіння має багато цілей, наші зусилля зі служіння мають скеровуватися бажанням допомогти іншим досягти глибшого особистого навернення і стати більш схожими на Спасителя”6. Старійшина Ніл Л. Андерсен сказав про це так:

“Людина з добрим серцем може допомогти комусь замінити шину, відвести сусіда до лікаря, повечеряти з кимось, хто сумує, або усміхнутися і привітати людину, щоб покращити її день.

Але людина, яка виконує першу заповідь, природно додасть ще щось до цього важливого служіння”7.

Коли ми намагаємося служити так, як Ісус Христос, важливо пам’ятати, що, виявляючи любов, підбадьорюючи, служачи і благословляючи, Він прагнув вищої цілі, ніж задоволення нагальних потреб. Він ясно бачив повсякденні потреби людей і співчутливо ставився до їхніх нинішніх страждань, коли зцілював, годував, прощав і навчав їх. Але Він хотів не лише задовольнити нагальні потреби людей, а зробити щось більше. Він хотів, щоб ті, кого Він навчав, ішли за Ним, пізнавали Його і досягли свого божественного потенціалу8.

Якщо ми прагнемо служити, “як служив Він” 9, то будемо мати можливості забути себе і надихати інших. Часто ці можливості можуть викликати незручності, тим самим перевіряючи наше бажання бути більше схожими на Господаря, Якому було абсолютно не зручно здійснити найвеличніше служіння---Його нескінченну Спокуту. У 25-у розділі Євангелії від Матвія нам нагадується, що Господь відчуває до нас, коли ми, як і Він, є чутливими до страждань, випробувань та труднощів, з якими стикається так багато людей, але яких ми часто не помічаємо:

“Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу.

Бо Я голодував був---і ви нагодували Мене, прагнув---і ви напоїли Мене, мандрівником Я був---і Мене прийняли ви. …

Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: “Господи, коли то Тебе ми голодного бачили---і нагодували, або спрагненого---і напоїли?

Коли то Тебе мандрівником ми бачили---і прийняли …?”

Цар відповість і промовить до них: “Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,---те Мені ви вчинили”10.

Незалежно від того, служимо ми братами-служителями чи сестрами-служительками або просто знаємо того, у кого є якась потреба, нас закликають шукати проводу і скерування від Духа---а потім діяти. Ми, можемо роздумувати, як нам найкраще послужити, але Господь знає це, і через Свого Духа Він буде направляти наші зусилля. Як і Нефій, якого “вів … Дух Божий, бо не знав [він] наперед, що ма[в] робити”11, так і нас також буде вести Дух, коли ми стараємося ставати знаряддям у Господніх руках, щоб благословляти Його дітей. Коли ми прагнемо скерування від Духа і довіряємо Господу, то будемо опинятися в ситуаціях та обставинах, де зможемо діяти і благословляти---іншими словами, служити.

Ми можемо бачити потреби навколо нас, але не вважати себе здатними відгукнутися на них, вважаючи, що запропонувати те, що ми маємо, буде недостатнім. Чинити так, як чинив Він12,---це служити, віддаючи те, що ми здатні віддати, і вірити в те, що Господь буде збільшувати наші зусилля, аби благословляти “тих, з ким разом долаємо земний шлях”13. Комусь ми можемо віддавати свій час і таланти, комусь ми можемо сказати добре слово або підставити своє плече. Ми можемо відчувати, що наші зусилля не є достатніми, і президент Даллін Х. Оукс назвав важливий принцип стосовно “малого і простого”. Він навчав, що малі й прості справи мають величезний вплив, оскільки “запрошу[ють] Святого Духа”14, напарника, Який благословляє і того, хто дає, і того, хто отримує.

Мій брат Майк, знаючи, що скоро помре, зауважив: “Дивовижно, як рак підшлункової залози може зосередити вас на найважливішому”15. Дякуючи чудовим чоловікам і жінкам, які бачили потребу, не засуджували, а служили, як служив би Спаситель, для Майка це не було надто пізно. У когось зміни можуть відбутися швидше, у когось, можливо,---за завісою. Однак ми повинні памʼятати, що ніколи не буває надто пізно і ніхто не сходить з дороги надто далеко, щоб на них не поширювалася безкінечна Спокута Ісуса Христа, яка є нескінченною за своєю тривалістю і безмежною.

На останній жовтневій генеральній конференції старійшина Дейл Г. Ренлунд навчав: “Незалежно від того, як давно ми зійшли зі шляху … , у ту мить, коли ми вирішуємо змінитися, Бог допомагає нам повернутися”16. Однак те рішення змінитися часто є результатом запрошення, наприклад, такого: “Я думаю, ти з радістю послухаєш євангельське послання”. Так само, як ніколи не буває надто пізно для Спасителя, так само для нас ніколи не буває надто пізно запросити когось.

У цю Великодню пору нам знову надається чудова можливість подумати про спокутну жертву нашого Спасителя Ісуса Христа і те, що Він зробив для кожного з нас такою величезною ціною, ціною, про яку Він Сам сказав, що вона “примусила [Його], … , найвеличнішого з усіх, тремтіти від болю. Проте,---стверджує Він,---Я скуштував і закінчив Свої приготування для дітей людських”17.

Я свідчу: завдяки тому, що Він “закінчив” ці приготування, надія є завжди. В ім’я Ісуса Христа, амінь.