Лише в цифровому форматі
Причастя під час карантину: проблиск Божої любові
Прислуговування причастя вдома допомогло мені знову побачити його справжнє значення.
Інколи звичність і рутина мають тенденцію позбавляти священні моменти їх повного значення. У моєму випадку я дозволив, щоб причастя дещо втратило його справжнє значення. Кожного тижня я слухав священні причасні молитви, сидячи майже на тій самій лавці, у тій самій причасній залі в оточенні знайомих людей.
Але пандемія COVID-19 порушила цю рутину і перезавантажила моє ставлення.
Не маючи можливості приєднатися до інших у причасній залі, мені довелося приймати причастя у новій обстановці—зібравшись за обіднім столом зі своєю маленькою сім’єю. Коли я робив щось знайоме і рутинне у цій новій обстановці, це змусило мене по-новому на все подивитися і завдяки цьому отримати нове розуміння, оновлене значення.
І хоча у своєму житті я сотні разів брав участь в обряді причастя, проведення його там, де зазвичай ми з сім’єю збираємося поїсти і поспілкуватися, підкреслило наявність сімейного підтексту в причасті, чого я раніше не цінував.
Однієї неділі, коли я став на коліна і промовляв ці слова: “Ми просимо Тебе в ім’я Твого Сина, Ісуса Христа” (Мороній 4:3), я звернув увагу на свого дорогоцінного чотирирічного сина, який сидів поруч зі мною. Він сидів там зі схрещеними руками, слухаючи молитву, випромінюючи невинність і доброту.
Маючи цей чудовий образ у своєму розумі, я продовжив промовляти молитву. Коли я промовив слова “тіла Твого Сина”, у мене виникло запитання. Як це було б—з власної волі пожертвувати цим моїм невинним сином і послати його на невимовний біль і страждання?
Одним словом—немислимо.
Розмірковуючи над цим приголомшливим запитанням, я продовжив молитву. Після слів “узяти на себе ім’я Твого Сина” у мене виникло ще одне запитання. Бог—також Батько. Як Він міг пожертвувати Своїм Сином? Поглянувши на інших членів своєї сім’ї, які, як і я, відчайдушно потребували причастя, до мене прийшла проста, але глибока відповідь: божественна любов (див. Іван 3:16).
Здавалося, наче отвори небесні відкрилися на мить, щоб показати мені частинку чистої любові Небесного Батька—такої великої любові, що Він пожертвував Своїм справді невинним, досконалим Сином для нас, Своїх інших дітей.
Усвідомлюючи вагу цієї жертви, як ми, попри труднощі і несправедливості життя—зокрема смертельну пандемію, занепалу економіку, громадянські заворушення, невіруючий світ і загальну невизначеність—можемо взагалі сумніватися в Його любові до нас?
Щоб ми не забували, причастя служить щотижневим нагадуванням цієї глибокої і безкінечної любові. Постійно обмірковуючи неперевершений дар Його Сина, ми можемо знайти втіху і не впадати у спокусу сумніву у Батьковій любові до нас або у Його турботі у тяжкі часи.
Тепер я відчуваю, що втрачаю повноту обряду причастя, якщо належним чином не обмірковую вічну роль Бога як Батька та її значення у Спокуті Ісуса Христа. Цей обряд є постійним нагадуванням для мене про жертву Ісуса Христа і виявом любові Небесного Батька до мене.
І саме завдяки цьому уроку про любов я завжди цінуватиму наш досвід проведення причастя вдома.