“Що спільного між притчею про таланти і моїм покликанням піаністки в Початковому товаристві”, Ліягона, лип. 2022.
Дорослій молоді
Що спільного між притчею про таланти і моїм покликанням піаністки в Початковому товаристві
Господь знає, як використовувати наші таланти, аби благословляти нас та людей, яким ми служимо.
“Я зніму свої слухові апарати і йтиму коридором доти, доки не буду вас більше чути. Побачимо, як далеко я відійду!”—вигукнула президент Початкового товариства, даючи мені сигнал починати. Я зіграла вступні акорди пісні “Церква Ісуса Христа” (Збірник дитячих пісень, с. 48), і хор юних голосів почав співати.
Коли ми не визначаємо гучність співу дітей Початкового товариства, то співаємо пісні з різною швидкістю і додаємо рухи. Я вперше повернулася в Початкове товариство з того часу, як мені виповнилося 12 років, і я не могла повірити, яким радісним є це місце.
Кілька років тому мені було б важко уявити, що головним застосуванням моїх музичних здібностей буде виконання пісень Початкового товариства кожного тижня. Більшість свого життя я займалася грою на піаніно й скрипці, беручи участь у конкурсах; і довгий час думала, що завжди буду серйозно займатися музикою.
Але в кінці навчання в коледжі реальність була такою: необхідно було отримувати диплом і працювати повний робочий день. Репетиції з оркестром по кілька годин на тиждень і самостійні заняття музикою перемістилися на нижні позиції переліку моїх пріоритетів. Як і раніше, я любила музику і намагалася досить часто займатися, аби не втрачати свої здібності, але я майже перестала виступати.
Втім останнім часом я з цим змирилася. Застосування мого таланту в Початковому товаристві дуже відрізняється від участі в конкурсах і сповнених стресу виступах, заради яких я так багато працювала. Але в певному сенсі це для мене краще. Це один з небагатьох випадків, коли я по-справжньому відчуваю, що спроможна використовувати свій талант на благо інших.
Ділитися своїми талантами
У притчі про таланти господар сподівався, що його слуги зроблять щось хороше з тими талантами, які він їм дав. Хоча він вручає різну їх кількість відповідно до здібностей слуг, втім сподівається, що кожен з них скористається талантами у такий спосіб, щоб примножити їх (див. Матвій 25:15, 21).
У дитинстві я сприймала цю притчу близько до серця. Хоча таланти в притчі були грішми, їх можна було порівняти з нашими особистими навичками та здібностями, і я хотіла старанно працювати, щоб удосконалюватися і примножувати таланти, які я мала. Тож коли в студентські роки на мене навалилися життєві клопоти й різні обов’язки, я часто почувалася сумно через те, що не дуже багато займаюся музикою. Я думала, чи не уподібнююся тому боязливому чоловікові, який “таланта твого сховав у землю”, закопавши його через страх загубити (Maтвій 25:25).
Але коли я почала служити у своєму новому покликанні, те почуття зовсім полишило мене. Хоча я й не займалася так багато, як до того звикла, я відчувала радість кожного разу, коли сідала за піаніно в кінці кімнати для Початкового товариства, оскільки знала, що служу дітям.
Коли Ісус Христос описував, як чоловік з п’ятьма талантами примножив свої таланти, то сказав, що той чоловік “орудував ними” (Maтвій 25:16). Іншими словами, той чоловік мав поділитися тим, що мав з іншими, аби покращити й примножити.
Я почала усвідомлювати, що коли кожної неділі граю на піаніно для багатьох непосидючих дітей, це не означає, що я не використовую свої здібності на повну потужність. Граючи в Початковому товаристві, я примножую свій талант; я акомпаную, а тому стаю свідком багатьох чудових свідчень дітей у своєму приході. Чим більше часу я проводила в кінці кімнати Початкового товариства, тим більше відчувала, що це і є моєю можливістю примножувати таланти.
Благословення від наших покликань
Я впевнена, що покликання було дано через натхнення. Я його отримала в той період свого життя, коли відчувала кризу віри й часто була приголомшена життєвими клопотами. Це покликання було нагадуванням про те, що мені слід зміцнити свій фундамент у євангелії та зосередитися на простоті й красі вічних істин. Я спромоглася зміцнити своє свідчення разом з дітьми, яким служила. А це і є однією з цілей покликань.
Покликання можуть бути важкими; іноді нас покликають робити те, до чого, як нам здається, ми не доросли, і це вимагає багато часу. Іноді навпаки—нам може здаватися, що покликання не вимагає повного розкриття наших здібностей і наші зусилля могли б краще реалізуватися в іншій сфері. Але Господь знає, як використовувати наші таланти у такий спосіб, щоб благословляти не лише людей, яким ми служимо, але й нас самих.
Як я зрозуміла з власного досвіду, будь-яке зусилля, яке ми докладаємо для того, щоб служити Господу, збагачує наше власне життя. Якщо ми посвячуємо свій час і таланти Господу, Він завжди використає їх на добро.