Розділ 18
Стережіться гордині
“Гордовитість є загальнолюдським гріхом, великим пороком. Протиотрутою для гордовитості є смиренність”.
З життя Езри Тефта Бенсона
У своєму першому зверненні на генеральній конференції в якості Президента Церкви Президент Езра Тефт Бенсон навчав про різницю між гордовитістю й покірністю:
“Гордовитість не дивиться вгору на Бога і не дбає про те, що є правильним. Вона дивиться збоку на людину і сперечається, хто є правим. …
Гордовитість характеризується позицією “Що я хочу від світу?”, а не позицією “Що Бог хоче, аби я зробив зі своїм життям?” Вона, на противагу Божій волі, є свавіллям. Вона—це страх перед людиною, який перевищує страх перед Богом.
Покірність же—це прийняття волі Бога, і виявляється вона у страхові перед Його присудами та задоволенні потреб тих, хто нас оточує. Для гордих важливо чути оплески світу у своїх вухах; для покірних важливо, щоб оплески небес зігрівали їхні серця”1.
Ці вчення були відомі чоловікам, які служили з Президентом Бенсоном у Кворумі Дванадцятьох Апостолів. Вони знали, що, як президент їхнього кворуму, він ніколи не турбувався про донесення своїх власних поглядів, він турбувався лише про те, щоб дізнатися й виконувати Божу волю. Президент Бойд К. Пекер, який згодом став служити президентом Кворуму Дванадцятьох Апостолів, розповів про підхід Президента Бенсона до обговорень у кворумі: “Ви могли не погодитися з Президентом Бенсоном, не турбуючись, що в цьому було щось особисте. Ми проводили розгорнуті обговорення питань, не турбуючись, якою могла б бути його власна точка зору”2. Старійшина Рассел М. Нельсон, який служив у Кворумі дванадцятьох під головуванням Президента Бенсона впродовж двох років, сказав: “При будь-якому розгляді, навіть якщо це була не його думка, Президент Бенсон визначав ситуацію лише за одним стандартом—“Що є найкращим для царства?” Навіть якщо це означало, що щось повинно було робитися не так, як він це вважав за потрібне. Він хотів лише того, що було найкращим для царства”3.
Як урядовець високого рангу, Президент Бенсон так само віддано робив те, що було найкращим для царства Бога. Служачи міністром сільського господарства США, він чув і гучні “оплески світу”4, і багато жорсткої критики. Він не дозволив ні тому, ні тому звучати у своїх вухах. Натомість він вірно дотримувався нагадування, яке часто чув від своєї дружини Флори: “Не переймайся оцінкою світу, коли ти правильно чиниш перед Господом”5. Задоволений тихими “оплесками небес”6, він завжди прагнув виконувати Божу волю.
Спаситель, Який є “тихий і серцем покірливий” (Матвій 11:29),---великий приклад смирення для нас.
Учення Езри Тефта Бенсона
1
Господь застерігав нас проти гордовитості.
В Ученні і Завітах нам сказано, що Книга Мормона—це “запис полеглого народу” (УЗ 20:9). Чому вони полягли? Про це йдеться в одному з основних послань Книги Мормона. Мормон дає відповідь на це в наступних же розділах цієї книги такими словами: “Ось, гордовитість цього народу, тобто народу Нефійців, закінчиться їхнім знищенням, якщо вони не покаються” (Мороній 8:27). А потім, щоб ми не пропустили цього важливого послання з Книги Мормона від того полеглого народу, Господь попереджає нас в Ученні і Завітах: “Стережіться гордині, щоб не стати вам, як Нефійці в давнину” (УЗ 38:39).
Я щиро прагну від вас вашої віри й молитов, коли я старатимуся пролити світло на це послання з Книги Мормона—на послання про гріх гордині. Деякий час це послання дуже обтяжувало мою душу. Я знаю, що Господь хоче, аби це послання тепер було передано.
На передземній нараді саме гордовитість звалила Люцифера, “сина ранку”. (2 Неф. 24:12–15; див. також УЗ 76:25–27; Мойсей 4:3). Наприкінці цього світу, коли Бог буде очищувати землю вогнем, гордовиті будуть спалені, як солома, а лагідні вспадкують землю. (Див. 3 Нефій 12:5; 25:1; УЗ 29:9; ДС—Іст. 1:37; Мал. 4:1).
Тричі в Ученні і Завітах Господь вживає слова “стережіться гордині”, у т.ч. і як попередження другому старійшині Церкви, Оліверу Каудері, та Еммі Сміт, дружині Пророка. (УЗ 23:1; див. також 25:14; 38:39)7.
2
Основною ознакою гордині є ворожість до Бога і тих, хто нас оточує.
Гординя—це гріх, який дуже неправильно розуміють, і багато хто грішить у незнанні. (Див. Мосія 3:11; 3 Неф. 6:18). У Писаннях нічого не сказано про, так би мовити, праведну гордість—вона завжди вважалася гріхом. Отже, як би не вживалося це слово у світі, ми повинні розуміти, як це слово вживає Бог, аби нам зрозуміти мову святого писання та мати користь з цього. (Див. 2 Неф. 4:15; Мосія 1:3–7; Алма 5:61).
Більшість з нас думає, що гордість—це зосередженість на собі, зарозумілість, самовпевненість або пихатість. Усе це—елементи цього гріха, а ось те, що є суттю, або серцевиною його, все ще випускається з виду.
Основною ознакою гордині є ворожість до Бога і наших ближніх. Гординя означає “ненависть, ворожість до когось або стан протистояння”. Саме цією силою Сатана хоче правити над нами.
По суті, гордовитість є за своєю природою суперництвом. Ми протиставляємо свою волю Божій волі. Якщо наша гордовитість спрямована проти Бога, то це відповідає духові “нехай буде моя воля, а не Твоя”. Як сказав Павло, вони “шукають свого, а не Христового Ісусового” (Фил. 2:21).
Наша воля, що протиставляється Божій волі, дозволяє бажанням, пожаданням та пристрастям розгнуздатися. (Див. Алма 38:12; 3 Неф. 12:30).
Гордовиті не можуть сприйняти владу Бога, Який дає скерування їхньому життю. (Див. Гел. 12:6). Вони протиставляють своє розуміння істини великому знанню Бога, свою здатність до чогось—силі Божого священства, свої досягнення—Його могутнім діянням.
Наша ворожнеча до Бога набуває багатьох виглядів, наприклад: опір, жорстокосердість, твердошиїсть, небажання каятися, бундючність, прагнення легко ображатися і шукати знамення. Горді хочуть, щоб Бог погоджувався з ними. Вони не зацікавлені у тому, щоб змінити свої погляди, аби погодитися з поглядами Божими.
Ще один важливий вияв цього дуже поширеного гріха гордині—ворожість до наших ближніх. Ми щодня спокушаємося стати вищими за інших і применшити їх. (Див. Гел. 6:17; УЗ 58:41).
Гордовиті роблять кожну людину своїм суперником, бо протиставляють свій розум, погляди, заняття, багатство, таланти або будь-яке інше мирське мірило тому, що мають інші. Як сказав К. С. Льюїс, “Гордий не отримує ніякого задоволення від того, що має, а лише від того, що має більше, ніж інший. … Саме порівняння робить вас гордими— задоволення бути вищими за інших. Як тільки зникає елемент суперництва, зникає гордовитість” (Mere Christianity, New York: Macmillan, 1952, pp. 109–110).
На передземній нараді Люцифер протиставив свою пропозицію Батьковому плану, тоді як Ісус Хрисос підтримав його. (Див. Мойсей 4:1–3). Люцифер волів бути вшанованим більше за інших. (Див. 2 Неф. 24:13). Коротше кажучи, у своєму гордовитому бажанні він хотів позбавити Бога престолу. (Див. УЗ 29:36; 76:28).
Писання рясніють доказами важких наслідків, що приходять через гріх гордині до людей, груп, міст і народів. “Перед загибеллю гордість буває”. (Пр. 16:18). Вона знищила нефійський народ і місто Содом. (Див. Морон. 8:27; Єз. 16:49–50)8.
3
Гордовиті більше бояться людського суду, ніж Божого.
Це через гордовитість було розіп’ято Христа. Фарисеї були розгнівані, бо Ісус стверджував, що Він—Божий Син, що загрожувало їхньому становищу, і тому вони замислили заподіяти Йому смерть. (Див. Іван 11:53).
Через гордовитість Саул став ворогом Давиду. Він позаздрив, що натовп ізраїльських жінок співав, що “Саул повбивав свої тисячі, а Давид—десятки тисяч свої!” (1 Сам. 18:6–8).
Гордовиті більше бояться людського суду, ніж Божого. (Див. УЗ 3:6–7; 30:1–2; 60:2). “Що люди подумають про мене?” важить більше, ніж “Що Бог подумає про мене?”
Цар Ной збирався вже було звільнити пророка Авінадія, однак через свою гордість, підігріту його злочестивими священиками, відправив Авінадія у вогонь. (Див. Мосія 17:11–12). Ірода засмутило прохання його дружини обезголовити Івана Христителя. Але гордовите бажання виглядати добре в очах “тих, хто сидів при столі”, змусило його вбити Івана. (Мт. 14:9; див. також Марк 6:26).
Гордовитість царя Ноя призвела до смерті Авінадія і до його власної смерті.
Страх людського осуду виражається у прагненні мати схвалення від людей. Гордовиті люблять “славу людську більше, аніж славу Божу”. (Іван 12:42–43). Наші мотиви, з яких ми робимо щось,—ось у чому провляється гріх. Ісус сказав, що Він “завжди чинить” те, що до вподоби Богу. (Іван 8:29). Чи не будемо ми чинити добре, взявши за мотив зробити приємне Богу, а не намагатися вивершитися над нашим братом і перевершити в чомусь іншу людину?
Дехто з гордих людей не так переймається тим, щоб їхньої заробітної платні вистачало на їхні потреби, як тим, щоб вона була більшою, ніж в інших. Їхня нагорода—відчувати себе кращими за інших. Це і є ворожість, яку породжує гордовитість.
Коли в нашому серці панує гордовитість, ми втрачаємо свою незалежність від світу і віддаємо свої свободи в рабство людському суду. Світ кричить голосніше, ніж звучить шепіт Святого Духа. Аргументація людей заперечує одкровення Бога, і гордовиті перестаюь триматися за жезл із заліза. (Див. 1 Неф. 8:19–28; 11:25; 15:23–24)9.
4
Гордовитість виявляється багатьма шляхами.
Гордовитість—це гріх, який легко помітити в інших, але рідко коли ми визнаємо його в собі. Більшість з нас вважає, що гордовитістю грішать ті, хто зверху, наприклад, багаті й освічені, які згори вниз дивляться на решту нас. (Див. 2 Неф. 9:42). Однак серед нас існує набагато поширеніша недуга, і недуга ця—гордовитість дивитися вгору. Вона виявляється дуже багатьма шляхами, наприклад: через причіпки, плітки, обмови, нарікання, життя не за своїми статками, жадання чужого, заздрість, невдячність і небажання похвалити, що могло б надихнути інших людей, а також непрощення і ревнощі.
Непокора, по суті, є сповнена гордині боротьба за владу проти когось, хто за повноваженнями стоїть вище нас. Це може бути батько чи мати, провідник священства, учитель або, зрештою, Бог. Гордовита людина ненавидить вже сам факт того, що хтось вище за неї. Вона вважає, що це принижує її становище.
Егоїзм є одним з більш поширених виявів гордовитості. “Як все позначається на мені”—ось що є центром всього: зарозумілості, жалості до себе, мирської самореалізації, самозадоволеності й корисливості.
Гордовитість призводить до таємних змов, які створюються, щоб здобути владу, вигоду і славу світу. (Див. Гел. 7:5; Етер 8:9, 16, 22–23; Мойсей 5:31). Цей плід гріха гордовитості, а саме таємні змови, призвели до знищення яредійської і нефійської цивілізації, він був, є і буде причиною падіння ще багатьох народів. (Див. Етер 8:18–25).
Ще одним виявом гордині є суперечки. Спори, бійки, неправедне домінування, брак розуміння між поколіннями, розлучення, жорстоке поводження з подружжям, бунти і заворушення—усе це потрапляє в цю категорію гордовитості.
Суперечки в наших сім’ях змушують Дух Господа відходити від нас. Вони також відштовхують від нас багатьох членів сім’ї. Діапазон суперечок—від вороже вимовленого слова і до світових конфліктів. Писання кажуть нам, що “тільки сварка пихою зчиняється”. (Приповісті 13:10; див. також Приповісті 28:25).
Писання свідчать, що гордовиті легко ображаються і затаюють злобу. (Див. 1 Нефій 16:1–3). Вони не прощають, щоб тримати інших в боргу перед собою і щоб виправдати свої ображені почуття.
Гордовиті не приймають з легкою душею пораду або зауваження. (Див. Приповісті 15:10; Амос 5:10). Оборона використовується ними для виправдання й вибачення своїх слабкостей і невдач. (Див. Матвій 3:9; Іван 6:30–59).
Гордовиті покладаються на світ, щоб той сказав їм, значать вони щось чи ні. Їхня самооцінка визначається місцезнаходженням на драбині мирського успіху. Вони відчувають себе чогось вартими людьми, якщо значною мірою виділяються серед інших досягненнями, талантами, красою або інтелектом. Гордовитість—огидна. Вона каже: “Якщо в тебе успіх, то це моя невдача”.
Якщо ми любимо Бога, виконуємо Його волю і боїмося Його присудів більше, ніж людських, у нас буде почуття власної гідності10.
5
Гордовитість обмежує або зупиняє розвиток.
Гордовитість є гріхом-прокляттям у повному розумінні цього слова. Вона обмежує або зупиняє розвиток. (Див. Алма 12:10–11). Гордовитих нелегко навчати. (Див. 1 Нефій 15:3, 7–11). Вони не змінюють свою думку, щоб прийняти істини, бо якщо так зроблять, то це вказуватиме, що вони були неправі.
Гордовитість шкідливо позначається на всіх наших стосунках—на наших стосунках з Богом та Його слугами, на стосунках між чоловіком і дружиною, батьком чи матір’ю і дитиною, роботодавцем і працівником, учителем і учнем та на стосунках серед всього людства. Рівень нашої гордовитості визначає наше ставлення до Бога та своїх братів і сестер. Христос хоче підняти нас туди, де є Він. А в нас є бажання зробити це саме для інших?
Гордовитість зводить нанівець наші почуття синівства до Бога і братерства до людини. Вона відокремлює нас одне від одного і розділяє на “ранги” відповідно до наших багатств і наших “можливостей до навчання”. (3 Нефій 6:12). Для гордовитого народу неможливо бути єдиним, а якщо ми не єдині, ми не Господні. (Див. Мосія 18:21; УЗ 38:27; 105:2–4; Мойсей 7:18).
Подумайте, чого нам коштувала гордовитість у минулому і чого вона нам коштує тепер в нашому власному житті, в наших сім’ях і в Церкві.
Подумайте про покаяння, яке могло б змінити життя, зберегти шлюби і зміцнити сім’ї, якби гордовитість не заважала нам зізнатися у гріхах і полишити їх. (Див. УЗ 58:43).
Подумайте про тих, хто став неактивним у Церкві через те, що вони образилися, а їхня гордовитість не дозволяє їм пробачити або повною мірою насичуватися за Господнім столом.
Подумайте про ще десятки тисяч молодих чоловіків і подружніх пар, які б могли бути на місії, якби не гордовитість, що не дозволяє їм віддати свої серця Богові. (Див. Алма 10:6; Геламан 3:34–35).
Подумайте, наскільки б інтенсивніше виконувалася храмова робота, якби ми вважали час, проведений в цьому Божому служінні, більш важливим, ніж гонитва за багатьма досягненнями, що тішать нашу гордовитість і відбирають наш час11.
Покірність приносить єдність і дає силу шлюбам і сім’ям.
6
Протиотрутою для гордовитості є покірність.
Гордовитість впливає на всіх нас в різні часи й різною мірою. Тепер ви можете зрозуміти, чому будівля у сні Легія, яка символізує гордовитість світу, була великою й просторою і чому дуже багато було тих, хто до неї увійшов. (Див. 1 Нефій 8:26, 33; 11:35–36).
Гордовитість є загальнолюдським гріхом, великим пороком. Так, гордовитість є загальнолюдським гріхом, великим пороком.
Протиотрутою для гордовитості є покірність—лагідність, смиренність. (Див. Алма 7:23). Нею є скрушене серце і упокорений дух. (Див. 3 Нефій 9:20; 12:19; УЗ 20:37; 59:8; Псалми 34:18; Ісая 57:15; 66:2). Про це так добре сказав Редьярд Кіплінг:
“Галас і крики стихають;
Полководці і царі—все минає.
Не мине лиш давня жертва Твоя,
Смиренні і впокорені серця.
Господь Саваот, перебувай із нами,
Щоб ми цього не забували, …
щоб ми цього не забували”. Або ми можемо упокоритися за власним вибором, або ми будемо змушені упокоритися. Алма сказав: “Благословенні ті, які упокорюються самі без того, щоб бути змушеними упокоритися”. (Алма 32:16).
Давайте упокоримося за власним вибором.
Ми можемо упокоритися за власним вибором, долаючи ворожнечу по відношенню до наших братів і сестер, цінуючи їх як самих себе і піднімаючи їх на свій рівень або вище. (Див. УЗ 38:24; 81:5; 84:106).
Ми можемо упокоритися за власним вибором, отримавши пораду або покарання. (Див. Кн. Якова 4:10; Геламан 15:3; УЗ 63:55; 101:4–5; 108:1; 124:61, 84; 136:31; Приповісті 9:8).
Ми можемо упокоритися за власним вибором, прощаючи тих, хто скривдив нас. (Див. 3 Нефій 13:11, 14; УЗ 64:10).
Ми можемо упокоритися за власним вибором, виконуючи безкорисливе служіння. (Див. Мосія 2:16–17).
Ми можемо упокоритися за власним вибором, служачи на місії і проповідуючи слово, що допоможе упокоритися іншим (Див. Алма 4:19; 31:5; 48:20).
Ми можемо упокоритися за власним вибором, частіше відвідуючи храм.
Ми можемо упокоритися за власним вибором, зізнаючись у своїх гріхах і уникаючи їх, бувши народженими від Бога. (Див. УЗ 58:43; Мосія 27:25–26; Алма 5:7–14, 49).
Ми можемо упокоритися за власним вибором, люблячи Бога, підпорядковуючись Його волі і ставлячи Його на перше місце у своєму житті. (Див. 3 Нефій 11:11; 13:33; Морон. 10:32).
Давайте вирішимо бути покірними. У нас це вийде. Я знаю, що вийде.
Мої дорогі брати і сестри, ми повинні підготуватися, щоб викупити Сіон. По суті, саме гріх гордині завадив нам встановити Сіон у дні пророка Джозефа Сміта. Саме через цей гріх гордовитості припинив діяти закон посвячення серед нефійців. (Див. 4 Нефій 1:24–25).
Гординя є великим каменем спотикання для Сіону. Я повторюю: гординя є великим каменем спотикання для Сіону.
Ми повинні очистити середину посудини, подолавши гординю. (Див. Алма 6:2–4; Матвій 23:25–26).
Ми повинні піддатися “натхненню Духа Святого”, скинути з себе оболонку гордовитої “тілесної людини”, стати “свят[ими] через спокуту Христа Господа” і бути “як дитина, смиренн[ими], лагідн[ими], покірн[ими]”. (Мосія 3:19; див. також Алма 13:28).
Я палко молюся про те, щоб ми змогли зробити це та йти далі, аби виконати своє божественне призначення12.
Рекомендації для вивчення і навчання
Запитання
-
Президент Бенсон зазначив, що гордовитість призвела до знищення нефійського народу (див. підрозділ 1). Чому, на вашу думку, гордовитість має таку руйнівну силу?
-
Як саме можуть люди “протиставляти [їхню] волю Божій волі”? (Див. підрозділ 2). Які з благословень приходять до нас, коли ми виконуємо Божу волю?
-
Як ви вважаєте, чому ми іноді запитуємо: “Що інші люди подумають про мене?”, а не “Що Бог подумає про мене?” (Див. підрозділ 3). Як змінюється наше життя, якщо нашим найбільшим бажанням є зробити приємне Богу?
-
Прогляньте, які вияви гордовитості перераховано у підрозділі 4. Як нам уникнути цих проявів гордовитості у своєму житті?
-
Президент Бенсон сказав: “Гордовитість шкідливо позначається на всіх наших стосунках—на наших стосунках з Богом та іншими” (підрозділ 5). Чому це так і є? У чому саме покращилися ваші стосунки, коли ви упокорилися?
-
У підрозділі 6 Президент Бенсон перераховує шляхи, якими ми можемо упокоритися за власним вибором. Як ви вважаєте, чому краще упокоритися за власним вибором, ніж бути змушеними упокоритися?
Відповідні уривки з Писань
Матвій 23:12; Лука 18:9–14; Якова 4:6; Алма 5:27–28; УЗ 112:10; 121:34–40
Допомога у вивченні
Щоб застосувати слова пророка до себе, поміркуйте над тим, як його вчення стосуються вас (див. Навчати—немає покликання величнішого [2000], с. 165). Можете запитати себе, як ті вчення можуть допомогти вам, коли у вашому житті виникають тривоги, запитання й труднощі.