Перше видіння Джозефа Сміта
Сповнений рішучості звернутися до Бога, я пішов до лісу, щоб спробувати це здійснити. Сталося це вранці прекрасного, ясного дня ранньої весни 1820 року. Це була моя перша в житті спроба помолитися вголос, бо досі, незважаючи на всі свої щиросердні хвилювання, я ще ніколи вголос не молився.
Діставшись місця, куди я заздалегідь намітив собі прийти, і переконавшись, що навкруги нікого немає, я став навколішки і почав виливати бажання мого серця Богові. Тільки–но я почав свою молитву, як відчув, що якась сила скувала і повністю подолала мене, вона настільки дивовижно подіяла на мене, що мого язика було зв’язано, і я не міг говорити. Суцільна темрява огорнула мене, і на якийсь час мені здалося, що я був приречений на раптове знищення.
Але, зібравши всі свої сили, я просив Бога, щоб він звільнив мене від цієї ворожої сили, яка скувала мене. І тієї миті, коли я був уже готовий впасти у відчай і скоритися знищенню,—не якійсь уявній руйнації, а силі реальної істоти з невидимого світу, що мала таку надзвичайну могуть, якої я ніколи не відчував у жодній істоті,—саме в цю мить великої тривоги я побачив прямо над головою стовп світла, яскравішого за сонце. Спускаючись повільно з неба, це світло впало на мене.
Не встигло з’явитися це небесне світло, як я відчув, що позбувся ворога, який був скував мене. Коли світло впало на мене, я побачив двох осіб, що стояли переді мною у повітрі, блиск і славу яких неможливо описати. Один із них звернувся, називаючи моє ім’я, і сказав, указуючи на іншого: «Це мій улюблений Син, слухай його!»
Збираючись звернутися до Господа, я мав на меті дізнатися, яка саме з усіх сект правильна, щоб я міг знати, до якої приєднатися. Тож ледве зібравшись із силами і змігши говорити, я запитав у цих осіб, що стояли наді мною у світлі, яка ж з усіх сект правильна (бо тоді я не міг припустити, що вони всі неправильні) і до якої мені приєднатися.
У відповідь мені було сказано, що я не повинен приєднуватися до жодної з них, тому що всі вони неправильні; і той, хто звертався до мене, сказав, що всі їхні віровчення мерзотні на його погляд, що всі проповідники тих сект розбещені, що вони наближаються до нього своїми вустами, але серця далеко ухилилися; вони навчають заповідей людських як учення; мають тільки вигляд набожності, але заперечують саму силу її.
Він знову заборонив мені приєднуватися до будь–якої з них і говорив ще багато іншого, про що я не можу зараз писати. Коли я прийшов до свідомості, то побачив, що лежу горілиць, дивлячись у небо. Із зникненням світла я відчув себе безсилим, але незабаром сили почали повертатися, і я пішов додому.