Переслідування
Незабаром я довідався,… що моя розповідь викликала велике упередження проти мене серед проповідників релігії, а також призвела до масових переслідувань, які невпинно зростали. Незважаючи на те, що я був непомітним хлопцем, якому ще не виповнилося й п’ятнадцяти років, і знаходився в таких життєвих обставинах, які не давали мені ніякого певного соціального стану в суспільстві, високопоставлені люди звертали на мене увагу, достатню, щоб підбурити проти мене громадську думку і розпочати жорстоке переслідування,—і це було спільним для всіх сект; у цьому переслідуванні вони всі об’єдналися.
Я досить серйозно розмірковував тоді та й пізніше над цим: як дивно, що непомітного хлопця, якому минуло лише чотирнадцять років, і до того ж змушеного заробляти собі на скудне життя власною щоденною працею, було визнано фігурою, достатньо помітною, щоб привернути до себе увагу поважних людей з найпопулярніших сект того часу, і викликати в них дух найжорстокішого переслідування та наклепів. Дивно чи ні, але так воно було, і це часто глибоко засмучувало мене.
Проте, незважаючи на все це, я дійсно бачив видіння. Пізніше я пригадував, що відчував себе, наче апостол Павло, коли він, захищаючи себе перед царем Агріппою, розповів про своє видіння, про те, як він бачив світло і чув голос. Але мало хто повірив тоді; деякі говорили, що він безчесна людина, інші—що він божевільний; ганьбили і насміхалися з нього. Але все це не знищило його видіння як реальності. Він бачив видіння, він знав це, і ніякі переслідування під небесами не могли змінити цього; і якби навіть переслідували його до смерті, він знав і знав би до останнього подиху, що бачив світло і чув голос, який говорив з ним, і цілий світ не примусив би його думати або вірити інакше.
Так було й зі мною. Я дійсно бачив світло, і в цьому світлі я бачив двох осіб, і вони насправді говорили зі мною. І хоч мене ненавиділи і переслідували за те, що я розповідав, що бачив видіння, це була правда; і в той час, як мене переслідували, ганьбили, говорили проти мене всяке зло несправедливо за те, що так казав, я запитував у своєму серці: «Чому мене переслідують за те, що я кажу правду? Я дійсно бачив видіння, і хто я такий, щоб протистояти Богові? Чому ж увесь світ хоче, щоб я зрікся того, що дійсно бачив?» Бо я бачив видіння, я знаю це і знаю, що Бог це знає, і я не можу та й не смію зрікатися цього. Принаймні я знав, що якби я зрікся цього, то скривдив би Бога і підпав би під осуд.
Тепер я визначив своє ставлення до сектантського світу, бо знав, що мені не слід було приєднуватися до жодної з сект. Я мав залишатися так, як дотепер, поки не отримаю наступного наказу. Я переконався в істинності свідчення Якова про те, що той, кому не вистачає мудрості, повинен просити її у Бога, і дасться тому просто й без докорів.
Я продовжував займатися своєю буденною працею аж до 21 вересня 1823 року, потерпаючи весь цей час від жорстоких утисків з боку різних груп людей, як релігійних, так і не релігійних, за те, що продовжував наполягати на тому, що мав видіння.
Починаючи з того часу, як я побачив видіння, і аж до 1823 року,—маючи заборону приєднуватися до будь–якої релігійної секти того часу, коли мене, підлітка, переслідували навіть ті, кому б належало бути моїми друзями і ставитися до мене з добрим серцем, і якщо вони і вважали, що я помилявся, то мали б вплинути на мене тактовно і по–дружньому,—я залишався на самоті з різними спокусами; і перебуваючи в різних суспільних колах, я часто припускався безрозсудливих помилок, виявляючи недоліки, притаманні молодості, і був підвладний слабкостям людської натури, які, соромно сказати, вводили мене в різноликі спокуси, образливі для Бога. Але читаючи цю сповідь, нехай ніхто не думає, що я вчиняв якісь тяжкі або злісні гріхи, бо до такого я ніколи не мав схильності за своїм єством.