Чи живете ви за євангелією впівсили?
Наше ставлення до наших обов’язків у Церкві дійсно має великий вплив.
“Чи маю я це робити?”
Чи виникала у вас коли-небудь така думка? У мене вона виникала багато разів. І я дізналася, що така, на перший погляд, незначна думка, була хорошим показником мого ставлення. Дійсно, ми всі можемо робити кроки і допомагати іншим, ми можемо приймати і виконувати наші церковні покликання і ми можемо відвідувати наші церковні збори. Навіть якщо ми робимо це впівсили, це може змінити наше життя. Але чи обмежує це здатність Бога використовувати вас? Чи обмежує це здатність Бога змінити вас? Я вважаю, що так.
Ця думка нагадує мені про Ламана і Лемуїла, які дійсно пішли з Єрусалима, які поверталися за пластинами, які допомагали будувати корабель, які зробили багато вчинків слухняності---але вони робили це ремствуючи і впівсили. Вони не дозволяли цьому досвіду змінити їх на краще. Натомість вони завжди скаржилися і мали негативне ставлення, в яких би обставинах не були. І після того, як я це усвідомила, я дійсно не хочу бути Ламаном чи Лемуїлом.
Замисліться на мить про те, що мотивує ваші вчинки. Чи допомагаєте ви людям, сподіваючись отримати благословення? Чи ви спілкуєтеся з іншими, бо щиро бажаєте поділитися з ними світлом і любов’ю? Чи виконуєте ви обов’язки у вашому покликанні, бо це від вас очікується? Чи ви робите це, бо хочете служити Господу і людям навколо вас?
Подібні запитання я час від часу намагаюся ставити собі. Чи роблю я все можливе, аби жити як істинний учень Христа зі щирими намірами? Чи моє серце недостатньо зосереджене на цьому? Я вважаю, що єпископ Джеральд Коссе сказав це найкраще: “Ми активні у євангелії чи просто зайняті справами у Церкві?” (“Головне---це люди”, Ліягона, трав. 2018, с. 112).
Активність проти зайнятості
Як на мене, якщо я лише “зайнята” справами в Церкві---це означає, що в моє серце проникла байдужість. Ця байдужість може бути результатом недостатнього ентузіазму або навіть того, що я дозволила менш важливим завданням свого плану завадити виконанню дійсно важливих справ. Ця байдужість проникає в моє серце, коли я сиджу на причасних зборах і не зосереджуюся, коли промовляю вечірні молитви і мій розум відволікається на щось інше, коли я швиденько проглядаю свої Писання і не обдумую їх, або коли я спілкуюся з кимось лише тому, щоб сказати, що я це зробила, замість того, щоб щиро з тими людьми подружитися.
Іноді я навіть відчуваю безнадію, коли не бачу жодного прогресу у своєму житті---коли я просто байдужа і “зайнята справами” в євангелії---і ці почуття тривають, доки я не зрозумію в чому проблема. Іноді мені треба сісти, заново налагодити зв’язок і запитати себе: “Чи приділяю я цьому покликанню чи цій людині або цій молитві чи цьому уривку з Писань свою повну увагу і серце саме зараз?”
Після того, як до мене прийшло це усвідомлення, ось коли в моєму житті почали відбуватися справжні зміни. Коли я щиро молюся, аби побачити людей такими, якими їх бачить Небесний Батько, коли я молюся про можливості для служіння, коли я молюся про скерування у своєму покликанні, в моїй кар’єрі і в моєму щоденному житті, і, що найважливіше, коли я дію за підказками, які Він дає мені, коли мої дії відображають моє внутрішнє бажання стати кращою---саме тоді я є активною в євангелії. Саме тоді я відчуваю справжню зміну в моєму ставленні, в серці і в душі. Саме тоді я бачу, як розкриваються дивовижні речі. Саме тоді я відчуваю, як у моє життя входить справжнє щастя. Саме тоді я дійсно починаю змінюватися на краще.
Дії на противагу почуттям
Я думаю, що ми всі можемо озирнутися на кілька моментів нашого життя, коли наші дії були благородні, а наші почуття, які ховалися за тими діями---не дуже. Іноді життя дійсно буває зайнятим, іноді ми не завжди будемо повністю щасливими в наших обставинах, а іноді щось може вийти не так, як ми хотіли. Ми недосконалі, але якщо ми попросимо Небесного Батька допомогти нам усім серцем зосередитися на чомусь нудному, або на тому, що забирає багато часу, що нас попросили зробити, ми можемо навчитися робити це більшою мірою так, як це робив би Христос.
Я можу згадати часи, коли я неохоче погоджувалася взяти участь у проекті служіння лише для того, щоб моє серце пом’якшилося і змінилося після того досвіду. Або коли я отримую покликання і скаржуся на те, що воно забирає надто багато мого часу, а потім плачу, коли мене звільняють, бо навчилася його любити.
Ми можемо ділитися світлом, виконувати наші обов’язки і отримувати відповіді на наші молитви найефективніше лише тоді, коли наші серця налаштовані правильно. Якщо ми присвятимо певний час аналізу свого ставлення та своїх намірів, які стоять за нашими діями, і будемо робити все, що в наших силах “з щирим серцем, [та] із справжнім наміром” (Мороній 10:4), ми зможемо краще розпізнати скерування Небесного Батька, знайдемо більше радості і спричинимо набагато більше змін у нашому житті і в житті інших людей.