Коли опускаються руки, згадайте вдову з Наїна
Особливо тоді, коли нам здається, що про нас забули або не помічають, ми повинні пам’ятати: Ісус прийшов до вдови на допомогу саме в той час, коли це було потрібно, і Він прийде до нас також.
Іноді у вирі життя нам може здаватися, що Бог не дуже цікавиться нашими повсякденними справами. Наш ритм життя здається нудним і одноманітним. Нічого не змінюється, і часом буває важко побачити хоч одну сферу життя, в яку Бог безпосередньо втручається з огляду на наші обставини. Коли мене охоплюють такі почуття і я думаю, що моє життя є мізерним, то часто пригадую жінку з Нового Завіту, яка могла б мати подібні відчуття. Її ім’я не вказується в Писаннях, але ми знаємо назву села, в якому вона жила, та її сімейний статус.
Та жінка була вдовою з Наїна, і лише євангеліст Лука записав її неймовірну історію. Для мене вона символізує суть Спасителевого індивідуалізованого служіння і того, як Він допомагав у Своєму суспільстві простим людям, які занепали духом. Ця розповідь є чіткою відповіддю на це питання: чи знає нас Бог і чи Він про нас піклується?
Якщо коротко переказати диво, описане в сьомому розділі Євангелії від Луки, то йдеться про те, як Ісус зупинив похоронну процесію і дивовижним чином повернув до життя юнака. Але за цією ситуацією криється набагато більше. Коли ми говоримо про кожне диво, і особливо про це, вкрай важливо розуміти контекст, в якому розгортаються події. Оскільки я викладав у Єрусалимському центрі Університету Бригама Янга, то поділюся з вами кількома власними думками стосовно цього чуда.
За часів Ісуса Наїн був невеличким селом, де займалися сільським господарством. Воно розташовувалося біля гори Море, яка знаходилася на західному кінці Ізреельської долини. Саме поселення знаходилося в стороні від битого шляху. Дістатися до нього можна було єдиною дорогою. За часів Ісуса це поселення було маленьким, відносно бідним, і завжди таким залишалося. Траплялися часи за всю історію цього містечка, коли в ньому нараховувалося лише 34 будинки, в яких жило 189 чоловік1. Зараз у ньому мешкає приблизно 1500 чоловік.
Лука починає свою розповідь, зазначаючи, що за день до того Ісус був у Капернаумі і що він зцілив слугу сотника (див. Лука 7:1–10). Потім ми дізнаємося, що “наступного дня” (вірш 11; курсив додано) Спаситель пішов до міста, що називалося Наїн, у супроводі великої групи учнів. Така послідовність є дуже важливою. Капернаум розташований на північному узбережжі Галілейського моря—на 183 м нижче рівня моря. Наїн знаходиться за 48 км на південний захід від Капернаума на висоті 213 м над рівнем моря. Отже, дорога до Наїну йде вгору і вимагає неабияких зусиль. Щоб дійти з Капернаума до Наїна, знадобиться щонайменше день або два. Нещодавно група молодих студентів з Єрусалимського центру УБЯ пройшла цей шлях асфальтованою дорогою за 10 годин. Це означає, що Ісус, імовірно, мав прокинутися дуже рано, а, можливо, і йти впродовж ночі, щоб зупинити похоронну процесію “наступного дня”2.
Коли Христос підходив до міста після дуже нелегкої подорожі, на похоронних ношах несли юнака, якому, ймовірно, було років 20 або трохи більше3. Лука розповідає нам, що той юнак був єдиним сином у вдови, а деякі вчені дають тлумачення цього грецького тексту, пояснюючи, що в неї, крім нього, не було інших дітей4. Велика група односельчан була разом з нею під час такої страшної сімейної трагедії.
Зрозуміло, що смерть сина стане трагедією для будь-якої людини, але подумаймо, як це вплинуло б на життя цієї вдови. Що означало в соціальному, духовному і фінансовому плані залишитися вдовою без спадкоємця в стародавньому Ізраїлі? У старозавітній культурі вважалося, що коли чоловік помирає, не досягнувши похилого віку, це ознака Божої кари за гріх. Тому деякі люди вважали, що Бог покарав цю вдову. У книзі Рут, коли Ноомі овдовіла в досить молодому віці, вона побивалася: “Таки Господь проти мене, і Всемогутній послав мені горе і розорив мене” (Ruth 1:21, International Standard Version)5.
Вдова з Наїна зазнала не лише духовного та емоційного болю. На неї чекав також фінансовий крах—навіть загроза голоду6. Після укладання шлюбу сім’я чоловіка мала дбати про фінансове благополуччя жінки. Якщо він помирав, піклуватися про неї мав її першонароджений син. Тепер, коли першонароджений і єдиний син цієї вдови помер, вона залишалася останньою ланкою фінансового ланцюжка. Якщо її сину було трохи більше 20 років, то вона, ймовірно, була жінкою середнього віку, яка жила в маленькому непримітному селі і залишилася без духовної, соціальної і фінансової підтримки.
Саме у цей невеликий проміжок часу, коли односельчани несли сина цієї вдови для поховання, Ісус зустрів процесію і “змилосердивсь над нею [вдовою]” (Лука 7:13) Насправді, я вважаю опис Луки в цьому місці надто стриманим. Ісус певним чином відчув вкрай безнадійний стан цієї вдови. Можливо, вона всю ніч пролежала на земляній підлозі, запитуючи в Небесного Батька, чому це сталося з нею. Можливо, вона навіть прямо запитувала, чому Він залишив її жити на цій землі. Або, можливо, вона зі страхом думала про самотність, яка на неї чекала. Ми не знаємо. Однак ми точно знаємо, що Спаситель вирішив негайно піти з Капернаума і що Спасителю, можливо, довелося йти всю ніч, аби зупинити похоронну процесію саме перед тим, як тіло мали покласти в землю.
Тож, коли Ісус побачив заплакане обличчя цієї жінки, яка йшла в кінці процесії, Він відчув глибоке співчуття до неї—однак, здається, що Його співчуттям керували почуття, які Він мав задовго до того, як “випадково” зупинив ту похоронну ходу. Він прийшов саме в той час, коли це було потрібно.
Тоді Ісус сказав вдові: “Не плач” (вірш 13). Не боючись ритульної нечистоти, Він “доторкнувся до мар” і всі присутні “зупинились”. Тоді Він сказав: “Юначе, кажу тобі: встань!
І мертвий устав, і почав говорити. І [Ісус] віддав його матері” (вірші14–15). Не дивно, що натовп односельчан і послідовників Ісуса був приголомшений, коли їхній спільний смуток перетворився на велику радість. Усі “Бога хвалили вони й говорили: Великий Пророк з’явився між нами!” (вірш 16). Однак це чудо стосувалося також спасіння душі, яка була в розпачі. Ісус знав, що ця жінка потрапила у дуже важку ситуацію—в її культурі вона була зневажена. Її ситуація вимагала Його негайної уваги, хоча для цього Йому довелося пройти велику відстань, аби дістатися того місця в належний момент. Він знав її безнадійну ситуацію, і Він прийшов швидко. Президент Томас С. Монсон (1927–2018) висловив беззаперечну істину, коли сказав: “Одного дня, коли ми озирнемося на, здавалося б, збіги обставин в житті, то зрозуміємо, що, мабуть, вони все ж таки були надто вже точними”7.
Тому яким би надихаючим не був цей випадок, він має стати для нас чимось більшим за цікаву біблійну історію. Він є безпомилковим підтвердженням того, що Ісус знав про цю бідну, забуту й нужденну жінку. Особливо тоді, коли нам здається, що про нас забули або не помічають, ми повинні пам’ятати: Ісус прийшов до вдови саме в той час, коли це було вкрай потрібно, і Він прийде до нас також. Крім того, ми можемо засвоїти другий урок з прикладу нашого Спасителя—як важливо помічати і благословляти інших людей навколо вас. Багато людей навколо вас час від часу занепадають духом. Якщо ви зможете розповісти їм про “сестру із Наїну” і про те, як Господь знав саме про її розпач та глибоку особисту кризу, це зможе змінити ніч на день. Пам’ятайте проникливі слова Президента Спенсера В. Кімбола (1895–1985): “Бог помічає нас, Він пильнує за нами. Але, зазвичай, наші потреби Він задовольняє через інших людей”8.
Лише декілька з усіх чудес Ісуса, які Він вчинив під час життя на землі, для мене є такими ж зворушливими і сповненими співчуття, як Його служіння вдові з Наїна. Це нагадує нам, що ми для Нього важливі і що Він ніколи нас не забуває. Ми не можемо про це забувати.