Вибір: Бути чудовим художником або чудовою матір’ю?
Усі мені казали, що неможливо бути успішною і в тому, і в тому. Але чи дійсно це так?
Я пам’ятаю як ніяково почувалася, коли вивчала у коледжі життя видатних художників. Здавалося, наче дійсно видатні та відомі художники були такими саме через недбале ставлення до своєї сім’ї або через принесення в жертву свого здорового глузду. Великі художники малювали в ранок Різдва, у той час як їхні діти відкривали свої подарунки. Один з них шість разів одружувався. Інший відрізав собі вухо і відіслав його близьким людям. Ще один когось убив! Я почала запитувати себе, чи можливо взагалі бути чудовим художником і в той же час бути чудовою дружиною і матір’ю (і зберегти при цьому здоровий глузд).
Мої викладачі навчали, що якщо ми дійсно хочемо стати видатними, нам потрібно буде жертвувати заради цього. Нам потрібно буде працювати старанніше будь-кого. Нам потрібно буде ставити мистецтво на перше місце у своєму житті. Я часто запитувала себе: “Але якби художник виконував заповіді, мав правильні пріоритети і Дух Господа, щоб Той скеровував його у творчості, чи не став би він настільки ж хорошими, чи навіть кращим?” Це запитання залишалося актуальним для мене протягом усього мого навчання.
Коли ми з чоловіком закінчили навчання, ми вже були рік як одружені. Старійшина Рассел М. Нельсон (тоді він був членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів) приїхав виступати на нашій випускній церемонії. На урочистий обід, який проводився після неї, було запрошено лише 16 студентів. Як не дивно, бути присутніми на ньому обрали і мене, і мого чоловіка. Після обіду було виділено час для запитань і відповідей. Я підняла руку, подивилася старійшині Нельсону в очі і висловила своє занепокоєння стосовно поєднання кар’єри художника і материнства. Я так наполегливо працювала над розвитком своїх талантів під час навчання і хотіла продовжувати наполегливо працювати і вдосконалюватися, але я також знала, що материнство було головнішим. Чи можливо було це все поєднати? Очі старійшини Нельсона загорілися, коли він відповів: “Абсолютно!” Він заохотив мене розвивати мої таланти і молитися, щоб Небесний Батько допоміг мені зрозуміти, як я можу поєднати ці дві справи і сказав, що з Ним я зможу зробити все, що раніше здавалося неможливим. Я щиро скористалася тією порадою.
Віддані Його цілям
Зараз у нас із чоловіком четверо дітей. Ми навчилися справлятися з численними обов’язками батьківства. Спочатку я майже щодня прокидалася о 4-й ранку, щоб устигнути помалювати до пробудження дітей. Я намагалася займатися живописом шість днів на тиждень, навіть якщо в деякі дні могла виділити на це лише 30 хвилин. Я починала кожне художнє заняття з молитви, знаючи, що без допомоги Господа я багато не зроблю. Я молилася не лише про допомогу в заняттях мистецтвом, але також, щоб дізнатися, що було найважливішим того дня і зобов’язалася робити Його цілі пріоритетними. Прогрес був не швидким, але стабільним.
Після випуску пройшло 12 років. Я переживала період розчарування. Життя здавалося приголомшуючим. Материнство було важчим, ніж я очікувала. Я сиділа біля свого мольберта в сльозах, запитуючи себе, чи зможу я коли-небудь стати тим видатним художником, яким мріяла стати. Я відчула натхнення взяти з полиці свій старий щоденник і відкрила на сторінці, де був запис за 30 квітня 2006 року, день мого випуску. Я зовсім забула про свою дивовижну розмову з Президентом Нельсоном! Якимось чином труднощі життя майже стерли це з моєї пам’яті. Там переді мною були слова нинішнього пророка: “Абсолютно!” Мої сльози перетворилися на сльози вдячності, коли я озирнулася назад і побачила все, що змогла досягти з того часу. Я також з надією подивилася в майбутнє.
Робити неможливе
Через кілька місяців мені зателефонував один з дизайнерів журналу Ensign і попросив дозволу розмістити одну з моїх картин на внутрішній сторінці обкладинки журналу з матеріалами генеральної конференції за листопад 2018 року. У мене не було слів! З дитинства, перше, що я робила, коли отримувала церковні журнали, це переглядала картини на їхніх сторінках. Тепер там мав з’явитися один з моїх витворів! Потім, коли мені сказали, що вони хотіли помістити мою картину разом зі словами Президента Нельсона, я побачила руку Бога, Який заохочував мене йти вперед.
Мені і досі багато чого ще треба подолати на своєму шляху до творчої реалізації, але я така вдячна за надію, яку Президент Нельсон покладає на Господа і на нас. Я вдячна за його оптимізм і впевненість. Я знаю, що коли ми маємо віру в Господа, ми зможемо робити великі речі, навіть те, що колись здавалося нам неможливим. “Бо для Бога нема неможливої жадної речі!” (Лука 1:37).