Прийняття рішень: свобода волі чи одкровення
Автор живе в штаті Юта, США.
Коли необхідно приймати важливі рішення, наскільки нам потрібно покладатися на те, що Бог скаже, що слід робити?
Ілюстрації Девіда Гріна
Кожного дня кожен з нас постає перед важливими рішеннями. Деякі з них мають більш повсякденний характер, наприклад: “Що мені одягнути?”, “Що з’їсти на обід?”, “Чи настав час купувати нову машину або ще трохи поїздити на старій?” Однак досить часто нам доводиться приймати важливі рішення. “Чи прийняти пропозицію працювати на новій роботі?”, “Чи переїжджати до іншого міста?”, “Чи купувати будинок?”, “Чи ходити на побачення з цією людиною?”, “Чи укладати шлюб з цією людиною?” тощо.
Коли ми постаємо перед важливими рішеннями, то, відповідно, маємо схильність трохи затягувати час, перш ніж зробимо вибір. Ми виконуємо пораду, дану Оліверу Каудері в Ученні і Завітах 9:8–9, де Господь каже:
“Але, ось, Я кажу тобі, що ти повинен з’ясувати це повністю своїм розумом; потім ти повинен спитати Мене, чи це правильно, і якщо це правильно, Я зроблю так, щоб твої груди запалали зсередини; отже, ти відчуєш, що це правильно.
Але якщо це не правильно, в тебе не буде таких відчуттів, а буде заціпеніння думки, яке зробить так, що ти забудеш те, що неправильно”.
Оскільки це безумовно хороша порада, коли йдеться про важливі рішення, іноді ми надто покладаємося на ту частину, де Бог каже нам, що правильно, і недостатньо на ту частину, де Він каже нам, що нам треба з’ясувати це у своєму розумі. Ми настільки переймаємося тим, що Бог має схвалити наші рішення, що пропускаємо неймовірні можливості. Ми можемо навіть визнавати роль свободи волі, але боїмося приймати рішення, яке може відвести нас від курсу, який ми заздалегідь “спланували”, і закінчити все припущенням, що все інше, крім палання у грудях або голосу з небес, є ознакою того, що рішення є неправильним. Багатьох з нас таке приховане протистояння між свободою волі й особистим одкровенням веде до одного важливого запитання: якою є роль Бога, коли потрібна допомога в прийнятті рішень?
Роль Бога в прийнятті наших рішень
Мабуть, це запитання найкраще ілюструє історія про брата Яреда. У цій історії є цікава модель зростання, яка навчає того, що очікує від нас Бог під час прийняття рішень. Після змішання мов біля Вавилонської вежі Яред просить свого брата запитати у Господа, чи слід їм залишати ту землю, а якщо так, куди їм треба йти (див. Eтер 1:36–43). Брат Яреда запитує, і Господь веде їх до узбережжя моря. Під час подорожі Господь промовляє до них із хмари і скеровує кожен крок їхньої подорожі. Згодом вони доходять до узбережжя, де залишаються на чотири роки.
По закінченні чотирьох років Бог наказує братові Яреда будувати барки і підготуватися до того, щоб перетнути океан. Коли брат Яреда усвідомлює, що в цих суднах не буде повітря, він дотримується тієї ж знайомої моделі—звертається до Господа і запитує, що йому слід робити. Як він і сподівався, Господь дає йому детальну настанову зробити отвори зверху і у днищі суден. Зверніть увагу, яким було одкровення до цього моменту: Бог дає їм план, вони ставлять запитання про те, як виконати план, і у відповідь Бог дає детальні й конкретні настанови.
Однак після того як брат Яреда зробив отвори в суднах, він розуміє, що в них не буде світла. Він знову запитує Бога, що треба робити. Однак замість того, щоб дати відповідь, Господь запитує: “Що ти хочеш, щоб Я зробив, аби ви мали світло на ваших суднах?” (Етер 2:23). Замість того, щоб давати докладні настанови, як це було раніше, цього разу Господь сподівається, що брат Яреда сам вирішить, що робити.
Мабуть, таку відповідь від Господа найважче зрозуміти, коли йдеться про прийняття рішення. Нас навчають молитися і очікувати на відповідь, тож природно, що ми хвилюємося, коли у відповідь нічого не чуємо. Часто ми думаємо, чи не є відсутність чіткої відповіді “заціпенінням думки”, що є ознакою неправильності нашого вибору. Іншим разом ми можемо вважати, що це є ознакою того, що ми недостатньо праведні, аби почути відповідь, або ми не запитуємо зі “справжнім наміром” (див. Moроній 10:4). Однак є третій варіант, який ми часто не беремо до уваги—можливо, як і у випадку з братом Яреда, Бог чекає, щоб ми прийняли власне рішення.
Прийняття рішення
Нещодавно я опинилася в ситуації, яка стала випробуванням для моїх переконань щодо свободи волі та особистого одкровення. Коли я закінчувала навчання в університеті, у мене було декілька різних пропозицій на роботу в різних містах, і я не могла вирішити, яку з них прийняти. Як у брата Яреда, у мене було багато випадків, коли я молилася про важливе рішення, і Бог давав досить чітку відповідь. Покладаючись на той досвід, я почала молитися і просити в Бога допомогти мені вирішити, на яку роботу погодитися. Я також виконувала свою частину, більше дізнаючись про специфіку кожної роботи і радячись з багатьма людьми. Однак скільки б я не молилася і не постилася, небеса мовчали, і я не отримувала відповіді.
Наближався остаточний термін прийняття рішення, і я почала панікувати. Звичайно ж, то було таке рішення, яке Господь не міг залишити без уваги, то чому ж Він не відповідав? Може Йому було байдуже, яку роботу я оберу, але Йому не могло бути байдуже, яке місто я оберу, оскільки це безсумнівно матиме вплив на моє життя. Господь ніколи не обходив увагою мої рішення в минулому, то чому ж Він залишає без уваги це рішення?
І як би я не старалася, відповідь не надходила. Я почала думати, що, можливо, надто віддалилася від Бога і не могла почути Його відповідь. Я також міркувала, що, можливо, не чую, бо підсвідомо не хочу почути цю відповідь. Нарешті, за день до остаточного терміну, я розуміла, що мені треба прийняти рішення, тож прийняла рішення на свій розсуд. Того вечора я молилася, запитуючи у Нього, чи не є мій вибір неправильним. Відповіді так і не було, тож я рушила вперед і погодилася на ту роботу.
Минуло кілька місяців, а я все ще сумнівалася у своєму виборі, тож я попросила благословення священства, щоб отримати запевнення. У благословенні мені було сказано, що я не отримувала відповіді на свої молитви, бо Господь задоволений прийнятим мною рішенням. Це благословення підтвердило раніше отриману пораду, яку надав президент моєї місії. Він сказав, що часто немає значення, яке рішення ми приймемо. Бог хоче, щоб ми навчилися впевнено стояти на ногах і вирішувати, як нам жити. Мій президент місії також нагадав, що Бог, як наш Небесний Батько, не буде карати нас і забирати обіцяні можливості, якщо ми щиро намагаємося зрозуміти, що ж робити.
Брат Яреда, ймовірно, міг запропонувати будь-яке рішення для освітлення барок, і Господь був би задоволений ним. Мораль цієї історії полягала не лише в тому, що брат Яреда зміцнився у вірі, але також у тому, щоб ми навчилися приймати рішення.
Застосування свободи волі
З огляду вічності застосування свободи волі—це необхідна складова особистого зростання. Без цього ми не можемо приймати ті рішення, які допоможуть нам досягнути свого повного потенціалу. Зростання, як і будь-що інше в євангелії, відбувається “рядок за рядком, приписання за приписанням” (2 Нефій 28:30). Бог хоче, щоб ми були підготовленим народом, а не безсилим народом, і Він сподівається, що ми будемо застосовувати свободу волі у своєму житті найкращим чином.
Як тільки ми навчаємося знаходити баланс між свободою волі й одкровенням, то починаємо відчувати справжнє духовне зростання. Саме це трапилося з братом Яреда. Добре все обдумавши, він працював над тим, щоб виплавити з каменю 16 камінців та попросив Бога доторкнутися до них і змусити їх світитися (див. Eтер 3:1–5). Цього разу, коли Бог відповів, усе змінилося. Замість того, щоб почути голос Бога у хмарі, брат Яреда насправді побачив Господа, Який не лише явився особисто, але показав брату Яреда неймовірне видіння світу й усього, що має статися (див. Eтер 3:6–26). Можливо, що брат Яреда не був би духовно готовим до отримання того видіння, якби спочатку не відчув особистого зростання, яке відбулося завдяки прийняттю власного рішення.
Коли ми приймаємо рішення, нам неодмінно слід дотримуватися поради Алми: “Радься з Господом в усіх своїх діяннях” (Aлма 37:37). Коли Господу необхідно, щоб ми прийняли певне рішення, Він дасть нам це зрозуміти і допоможе не зійти на манівці. Однак ми також повинні підготуватися, щоб вистояти і рухатися вперед у вірі, незалежно від того, чи надходять відповіді. Якщо ми дотримуємося своїх завітів і залишаємося вірні євангелії Ісуса Христа, ми зможемо відчувати впевненість у своїх праведних рішеннях і мир від того, що Господь задоволений нашими зусиллями.