Сповнені радістю
Щорічна трансляція навчання для семінарій та інститутів релігії • 13 червня 2017
Два роки тому наш відповідальний, старійшина Кім Б. Кларк, навчав нас з 3 Нефія про ангелів і дітей, які були оточені вогнем. Він навчав нас, що як релігійні освітяни ми теж повинні бути оточені святим вогнем1. Як вам відомо, в Книзі Мормона є ще одна історія, коли люди були оточені вогнем з небес. Легія і Нефія було кинуто у в’язницю, отже історія розповідає:
“Їх було оточено; так, вони були нібито серед палаючого вогню. …
І ось, Святий Дух Бога зійшов з небес … і вони наче сповнилися вогнем”2.
Історія також розповідає: “І вони були сповнені такої радості, яка є невимовною і повною слави”3.
Моє послання сьогодні таке: Як релігійні освітяни ми повинні не тільки бути оточеними вогнем, ми також маємо бути сповненими радості. В наших класних кімнатах студенти повинні вивчати про “план щастя”, але вони також повинні бачити в нас докази того, що цей план працює----що життя за євангелією приносить радість. Уві сні про дерево життя Легій поманив свою сім’ю, щоб вони прийшли і скуштували плід, який “був жаданий і міг зробити будь-кого щасливим”4. Його запрошення було сильним й справжнім, тому що він говорив, виходячи зі свого досвіду. Він скуштував плід і відчув ту радість особисто.
Президент Гордон Б. Хінклі сказав: “Дуже важливо бути щасливим у цій роботі. У нас є багато похмурих людей у Церкві, тому що, мені здається, вони не розуміють, що це---євангелія щастя”5. Ми можемо мати щастя, про яке говорить Президент Хінклі, якщо ми приймемо Духа в наше життя і потім, як кажуть Писання, будемо жити “щасливо”6.
Я хочу запропонувати вам обміркувати деякі принципи, які допомогли мені, як працівнику релігійної освіти, жити “щасливо”. Це не складні чи не нові ідеї, і я говорю про них з надією допомогти комусь жити і навчати з більшою радістю. Я звертаюся не тільки до тих, для кого релігійна освіта---це професія, але й до тих, хто тимчасово живе життям “покликаних” релігійних освітян семінарій та інститутів.
Багато років тому я знайшов один вислів Президента Спенсера В. Кімбола, який занепокоїв мене. Він сказав: “Тримаймося за щастя сьогодні, бо знайте, якщо ви нещасливі сьогодні, ви, можливо, ніколи не будете щасливими”7.
Це неможливо, подумав я. А що ж тоді покаяння? Якщо я нещасливий сьогодні, чи можу я зробити щось, аби змінити це? Я більше обмірковував це, і вірю, що думка у посланні Президента Кімбола була такою: Якщо ви нещасливі й вірите, що ви можете бути щасливими тільки, якщо ваші обставини зміняться, ви, можливо, ніколи не будете щасливими, тому що щастя не залежить від ваших обставин. Один письменник висловився про це так:
“Ми схильні вірити, що якби ми були десь ще---у відпустці, з іншою людиною, на іншій роботі, в іншому домі, в інших обставинах---ми б стали якимось чином щасливішими і більш задоволеними. Ми б не стали!
Правда в тому, якщо у вас є деструктивні розумові звички … чи якщо ви постійно бажаєте, щоб все було по-іншому, той самий настрій буде слідувати за вами куди б ви не відправилися”8.
Ламан і Лемуїл вірили, що їхнє щастя залежало від обставин---особливо обставин, які б приносили їм комфорт. Говорячи про свою подорож у пустині, вони сказали:
“[Наші жінки] народжували дітей у пустині і знесли все, за винятком смерті; і було б краще, коли б вони померли до того, як вийти з Єрусалима, ніж знести ці страждання.
Ось, усі ці довгі роки, що ми бідували в пустині, ми могли втішатися нашим майном і землею нашого успадкування; так, ми могли бути щасливими”9.
Я дізнався, що моє щастя не залежить від того де я живу, від завдання, яке у мене є, від людей, з якими я працюю, від студентів, які у мене є, чи можливостей, які не відбулися. Я не кажу, що наявність “позитивного ставлення” примусить ваші випробування зникнути і сповнить ваше життя сонячним сяйвом. Обставини, в яких ми іноді опиняємося, можуть розбивати наше серце і бути нестерпними. Але я свідчу, що навіть у таких обставинах можна відчувати духа посланого з небес і бачити перспективу, що може зробити життя радісним.
У вірші у Книзі Алми написано: “І це розповідь про Аммона і його братів, про їхні мандрівки на землі Нефія, їхні страждання на цій землі, їхні печалі, і їхні скорботи, і їхні незбагненні радощі”10. Печалі і радощі не взаємовиключні. Якщо вас покликано бути вчителем, ви, можливо, хотіли б, щоб у вас було інше покликання. Якщо це ваша професія, ви, можливо, хотіли б, щоб у вас було інше призначення. Це непогано чогось хотіти, але, будь ласка, пам’ятайте, що ваше щастя не залежить від того, чи ваше бажання здійсниться. Щастя це мандрівка, а не місце призначення. Якщо ви живете ваше життя, гадаючи, що це місце призначення, ви, можливо, ніколи не будете щасливими.
Як людина може знайти щастя, незалежно від обставин, які можуть бути? Я не знаю всі відповіді, але я пропоную одну з важливих: Вдячність дуже впливає на те, щоб жити “щасливо”. Президент Дітер Ф. Ухтдорф сказав:
“Я пропоную, замість того, щоб бути вдячними за щось, зосереджуватися на тому, щоб бути вдячними в наших обставинах—якими б вони не були. …
Цей тип вдячності виходить за межі всього того, що відбувається навколо нас. … Він квітне однаково красиво в крижаному пейзажі зими і в приємному теплі літа. …
Бути вдячними в наших обставинах—це вияв віри в Бога. …
Справжня вдячність—це вияв надії і свідчення”11.
Дозвольте мені запропонувати ще один принцип, який допоміг мені жити і навчати з більшою радістю. Через кілька років після того, як я почав працювати, я вирішив піти з семінарій та інститутів релігії. Я так вирішив, через те, що гадав, що я був не таким добрим вчителем, як ті вчителі, яких я бачив навколо себе. Я бачив вчителів, які були занурені у роботу, розумних, з почуттям гумору і впевнених, я мало чого з цього бачив у собі. Зрештою я не пішов із семінарій та інститутів, але я продовжував боротися з собою, розмірковуючи, чи я з моєю особистістю можу ефективно навчати й допомагати молоді.
Говорячи про наші особистості, сестра Патрісія Холланд, дружина старійшини Джеффрі Р. Холланда, сказала наступне:
“Ми потрібні нашому Небесному Батькові такими, якими ми є, і такими, якими ми станемо розвиваючись. Він навмисно зробив нас різними, щоб навіть з нашими недосконалостями ми могли виконати Його цілі. Найбільше всього я страждаю, коли відчуваю, що я маю відповідати тому, що роблять інші чи, як я думаю, що інші очікують від мене. Я найщасливіша, коли мені зручно бути собою і намагатися виконувати те, чого від мене очікує Небесний Батько і ким я сама очікую бути.
Протягом багатьох років я намагалася порівняти часто тиху, замислену, вдумливу Пат Холланд з міцним, бадьорим, говірким та енергійним Джеффом Холландом й іншими людьми, з подібними якостями характеру. Я дізналася через виснажливі невдачі, що неможливо мати радість, будучи бадьорою, якщо ти не бадьора людина. Це протиріччя в термінах. Я припинила дивитися на себе як на дефектну людину. … Це звільнило мене, щоб прийняти себе й насолоджуватися моєю власною поведінкою й особистістю. …
Десь, якось Господь “подав сигнал на мій екран”, що моя особистість була створена, аби точно відповідати місії й талантам, які Він дав мені. … Я дізналася, що у мене є незліченна кількість джерел енергії, щоб бути собою. Але у моменти, коли я намагаюся бути схожою на інших, я відчуваю себе зламаною і втомленою, неначе я довго пливу проти течії. Коли ми порушуємо план Бога, створений для нас, цей світ і Боже царство залишається без нашого унікального внеску”12.
Стосовно того, щоб бути собою, хочу запропонувати два застереження: По-перше, я не раджу жити зі ставленням у такому дусі: “Це просто те, хто я”. Президент Рассел М. Нельсон сказав: “Євангелія Ісуса Христа є євангелією змін”13. Я повинен активно просити моїх провідників давати мені відгуки щодо того, як я можу змінитись і краще поєднати мою особистість й зусилля у досягненні наших цілей. Більш того, у мене є заповідь, дана Самим Христом, що я маю стати таким, як Він. Але мені непотрібно бути як вчитель, який навчає поруч. Моя особистість, зміцнена дарами Духа, може зробити унікальний внесок у роботу семінарій та інститутів.
Друге застереження: Коли я вперше прийшов у Центральний офіс, щоб отримати нове призначення, наш адміністратор у той час, старійшина Пол В. Джонсон, запросив мене до його офісу для деяких інструкцій та порад. Серед усього іншого він сказав: “Не давай собі визначення”. Я зрозумів, що це означає: якщо я коли-небудь визначатиму для Господа, як Він найкращим шляхом може використовувати мене для виконання Своєї роботи, то можу обмежити свої можливості у рості й служінні.
На жаль, я попався саме на тому, проти чого він застерігав мене. Я намагався найкращим чином виконувати адміністративне завдання, яке він мені дав зробити, але у своєму серці, я ремствував. “Я не адміністратор,---казав я собі.--- Я---вчитель. Я повинен бути у класній кімнаті, а не сидіти на зборах”. Цей процес був довгим і болісним, до того як я дізнався, що моє професійне бажання навчати було просто прикриттям для бажання задовольнити мої власні особисті потреби. Час зі студентами та Писаннями приносить велику винагороду. Коли проводиш свій день на зборах, обговорюючи правила, нема такої винагороди. Але не це важливе. Чи я роблю цю роботу для отримання моєї власної винагороди і досягнень, чи я роблю її з оком єдиноспрямованим до слави Бога та Його цілей?
Я сподіваюся, що ви будете мудрішими, ніж я був, і не будете визначати те, ким ви є і те, як саме вас треба використовувати. Особливе щастя приходить, коли ми підкоряємося волі Батька, як Спаситель неодноразово навчав і показував.
Це питання про підкорення веде мене ще до однієї поради, яка може допомогти нам як релігійним освітянам жити “щасливо”. Я впевнений, що більшість з нас щиро хоче підкоритися волі нашого Небесного Батька. Це стає більшим випробуванням, коли нас просять підкорятися смертним тут, на землі, тим, кого Господь використовує, щоб спрямовувати Його роботу, чи то в приході, колі, чи в семінаріях та інститутах. У моїй професійній діяльності я знав дуже здібних вчителів, які образилися на дії провідника чи на правила, з якими вони не погоджувалися. Чи була та несправедливість справжньою, чи надуманою, ці вчителі зберігали і плекали свій біль---і все це за рахунок свого власного щастя. Їхній біль часто перетворювався на гіркоту, яка потім вела до суперечок з іншими, особливо з тими, хто були їхніми провідниками.
Старійшина Ніл А. Максвелл одного разу написав: “Життя в Церкві [і я б додав, життя у семінаріях та інститутах] означає отримання досвіду з різними провідниками, не всі з яких завжди мудрі, зрілі та розумні. Насправді деякі з нас настільки непридатні та незграбні, як повний мішок старих дверних ручок. Деяка частина шліфування, через яке ми проходимо, це насправді результат тертя одне об одного. Наскільки важливі терпіння та мастильна любов у таких обставинах”14.
Я не можу наголосити достатнім чином наскільки важливі “терпіння та мастильна любов” для релігійних освітян. Вони необхідні, щоб знайти щастя і навчати з Духом.
Президент Бойд К. Пекер сказав: “Людина, яка каже, що вона підтримує Президента Церкви чи генеральних авторитетів, але не може підтримати свого власного єпископа, обманює саму себе. Людина, яка не підтримуватиме єпископа у своєму приході та президента у своєму колі, не буде підтримувати Президента Церкви”15.
Нема часу, щоб прокоментувати це детальніше, але у цьому висловленні є принцип, який, як я вірю, стосується релігійних освітян і їх стосунків з тими, хто були призначені бути їхніми провідниками. Якщо у когось з вас є важкі почуття до адміністрації, до конкретного провідника чи правила, чи з-за того, що вас не помічають чи до вас дуже ретельно придивляються, я прошу вас, облиште це почуття заради вас самих. Щастя назавжди залишить людину, яка не прощає, яка поширює своє невдоволення на інших чи плекає суперечки.
Перейдемо до моєї останньої поради. Лише за кілька годин до смерті Спасителя, Він омив ноги апостолам і потім сказав:
“А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати. …
Коли знаєте це, то блаженні ви, якщо таке чините!”16
Більшість щастя, яке ми зможемо відчувати в житті, прийде, коли ми забудемо себе і зосередимо наші думки та наше служіння на інших. Для релігійних освітян велике щастя приходить, коли ми зосереджуємо наші думки, бажання і зусилля на благословенні наших студентів. Звертаючись до релігійних освітян, Президент Спенсер В. Кімбол якось сказав, що “наша увага “великою і значною мірою” має бути зосереджена на зростанні та розвитку нашої молоді”17. Якщо наша увага коли-небудь відвернеться від наших студентів, і ми почнемо зосереджуватися на наших власних потребах, досягненнях, нашому комфорті чи визнанні, відбудеться значна втрата нашої сили навчати ефективно, не згадуючи навіть про втрату великої частини нашого власного щастя.
Гаррі Емерсон Фосдік, протестантський пастор минулого століття, написав: “Деякі християни тягнуть на спині свою релігію. Це мішок вірувань і практик, які вони мусять нести. Іноді він стає важчим, і вони раді були б покласти його, але це означатиме порушення давніх традицій, тому вони підтягують їх знову на плечі. Але справжні християни не носять свою релігію, їхня релігія несе їх. Це не тягар, це--крила. Вона піднімає їх, вона дбає про них у труднощах, вона робить всесвіт дружнім, життя---цілеспрямованим, надію---реальною, жертву---вартою. Вона звільняє їх від страху, марності, збентеження та гріха---великих поневолювачів людських душ. Ви можете пізнати справжнього християнина завдяки його життєрадісності, коли побачите його”18.
Це моя надія і молитва за кожного з вас, щоб євангелія, насправді, була для вас крилами, а не тягарем, щоб ви були оточені вогнем і сповнені радістю та щоб ваше власне щастя запрошувало інших шукати й слідувати за джерелом вашого щастя, яким є Господь Ісус Христос. Я свідчу, що Він був найщасливішою людиною, яка коли-небудь ходила по цій землі, і Він запрошує нас прийти і слідувати за Ним, живучи “щасливо”. В ім’я Ісуса Христа, амінь.
© 2017 by Intellectual Reserve, Inc. All rights reserved. Затверджено англійською: 05/2017. Затверджено на переклад: 05/2017. Назва оригіналу: “Filled with Joy”. Ukrainian PD60004121 192