Як вона і уявляла
Ця історія сталася в Києві, Україна.
Квітка раділа можливості охриститися, але була засмучена, що не могло прийти більше людей.
“Бути свідками Бога в усі часи і в усьому, і в усіх місцях” (Мосія 18:9).
Це був день хрищення Квітки. Вона вже давно мріяла про цей день. Вона його вже собі уявляла. На ній буде особлива біла сукня. Tато її христитиме. І там будуть усі її друзі і сім’я, які будуть з гордістю усміхатися.
Але цей день сьогодні буде трохи відрізнятися від того, яким Квітка його уявляла.
Дещо залишилося таким самим. На ній була особлива біла сукня, як вона і уявляла. Бабуся пошила цю сукню для мами, коли вона дівчинкою охристилася. А тепер була черга Квітки.
Тато мав її охристити. Саме так, як вона і уявляла. Квітка дивилася, як він занурив руку у воду купелі для хрищення.
“Приємна й тепла”,—сказав тато. Він усміхнувся Квітці. Вона усміхнулася у відповідь. Потім вона подивилася на стільці, які допомагала татові розставляти.
Їх було небагато. У цьому й була найбільша відмінність. Квітка завжди уявляла, що до неї на хрищення прийде багато людей. Але прийде зовсім мало.
Відколи люди почали хворіти на COVID-19, багато всього змінилося. Вона зі своїм молодшим братом Власом навчалися вдома. Вони одягали маски, коли виходили з квартири. І ніхто не збирався великими групами. Ніде. Квітка хотіла допомогти людям бути в безпеці, але іноді це було важко.
Наприклад, коли ти не можеш нікого запросити на своє хрищення.
“Квітка! Ти чудово виглядаєш!”
Квітка підвела погляд і побачила бабусю, яка якраз заходила.
“Привіт, бабусю!”—Квітка зіскочила зі стільця і побігла назустріч.
“Ти виглядаєш точнісінько, як твоя мама”,—сказала бабуся. Вона торкнулася білих квіточок у волоссі Квітки. Вони були схожі на квітчасте мереживо її сукні. Квітка любить квіти. І знає, що означає її ім’я.
“Тобі вже хочеться охриститися?”—запитала бабуся.
“Так,—сказала Квітка.—Тільки нікого немає”.
“Нікого?!”—сказала бабуся. Вона подивилася навколо. “Але я бачу маму, тата, Власа і маленьку Меланію. А ось і єпископ. І навіть двоє місіонерів. Це—не нікого”.
Квітка знизала плечима. “Але немає нікого з моїх друзів”.
“Це тебе засмучує,—сказала бабуся.—Але в нас є приємний сюрприз: ще двоє гостей”.
Квітка оживилася. “Хто?”
“Твоя тітка Павліна,—сказала бабуся,—і твоя двоюрідна сестричка Емма!”
“Справді?”—у захваті спитала Квітка.
Бабуся усміхнулася. “Коли вони прийдуть сюди, можна тебе про щось попросити?”
Квітка кивнула. “Про що?”
“Коли ти христишся, то одним з обіцянь, яке ти даєш,—стояти як свідок Ісуса Христа. Знаєш, що це означає?”
Квітка це знала. Вони сім’єю вже багато тижнів вивчали завіти хрищення!
“Це означає бути місіонером!”
“Саме так,—сказала бабуся.—Твоя тітка і сестричка ще ніколи не були у жодній із наших церковних будівель. Чи будеш ти місіонеркою і допоможеш провести для них екскурсію?”
“Так!”—відповіла Квітка.
Коли приїхали тітка Павліна та Емма, Квітка з бабусею так і зробили. Вони показали їм кімнату Початкового товариства; класну кімнату, в якій навчається Квітка, а також причасну залу. Потім вони прийшли до христильної купелі. Квітка сказала їм, що хоче охриститися, щоб іти за Ісусом Христом. Під час розмови у неї були легкі і приємні почуття. Тітка Павліна і Емма їй усміхалися. Вона сподівалася, що і в них були такі ж почуття.
Невдовзі настав час хрищення! Квітка затамувала подих, коли тато занурив її глибоко у воду—так, як вона і уявляла. І хоча серед глядачів було лише кілька людей, вони усміхалися саме так, як вона і уявляла. І вона була впевнена, що Небесний Батько та Ісус Христос теж усміхалися їй. Це було легко уявити.
Ілюстрації Стефані Дехеннін