Дивовижна Грейс
Вона любила своє тіло, хто б що не казав.
“Mамо! Дивись!” Грейс човгала ногами, постукуючи танцювальними туфлями по підлозі кухні.
“Ого!—сказала мама.—У тебе починає виходити”.
Грейс зробила оберт. Їй подобалося танцювати.
Її старший брат Нейт спустився вниз сходами. Йому потрібно було виїжджати в школу на велосипеді.
“Бувай, мамо! Бувай, Грейс!”—сказав він, вибігаючи з дверей.
“Можна я побіжу з ним до кінця вулиці і назад?”—запитала Грейс у мами.
Мама поглянула на годинник. “Звичайно!—сказала вона. У тебе ще є час перед тим, як іти до школи”.
Грейс скинула свої туфлі для чечітки і швидко взулася у кросівки. Вона вискочила за двері. Нейт сідав на велосипед. Грейс бігла поруч з ним, доки він не доїхав до кінця вулиці. Вона помахала йому, коли він повернув за ріг. Потім вона розвернулася і помчала додому.
“Я вже вдома!”—крикнула мамі Грейс. Вона плюхнулася на диван.
“Це було так швидко!”—сказала мама. Вона сіла поруч з Грейс. “Подивися, скільки всього дивовижного ти можеш робити. Танцювати. Бігати. Твоє тіло—це дивовижний дар”.
Грейс задумалася над цим. Вона ще ніколи не думала про те, що її тіло було таким дивовижним. Особливо коли вона порівнювала себе з іншими дітьми в школі. Іноді вона навіть скаржилася на своє тіло.
Але їй подобалося бігати. А як вона раділа, коли танцювала! І це все завдяки її тілу. Вона заборсала ногами і усміхнулася. Можливо, дійсно її тіло було дивовижним.
Через кілька днів мама забирала Грейс зі школи. “Як твій день?”—запитала мама.
“Добре”. Грейс залізла в машину і пристібнула ремінь безпеки. “Ну, майже добре. Під час обіду один хлопчик сказав дещо погане про моє тіло”.
Мама подивилася на неї у дзеркало заднього виду. “О, крихітко! Мені шкода”.
Грейс знизала плечима. “Я сказала йому, що так казати не гоже. А потім я пішла і спілкувалася з іншими дітьми”.
“Я пишаюся тобою,—сказала мама.— Як тобі вдалося залишитися такою спокійною?”
Грейс весело підстрибнула. “Просто я згадала, що ти мені казала. Про те, що моє тіло—це дар від Небесного Батька. Я знаю, що якщо піклуватимуся про своє тіло, Він благословить мене, щоб я могла робити все, що буде потрібно”.
Мама припаркувалася біля їхнього дому. “Саме так! Отже, ти в порядку?”
“Так, усе гаразд. Я хочу піти покататися на велосипеді перед тим, як сідати за уроки, можна?” Грейс вистрибнула з машини. За мить вона вже була на велосипеді, швидко крутячи педалі і їдучи по тротуару.
Вона любила своє тіло, хто б що не казав. Її тіло було даром.
Грейс весело вигукувала і крутила педалі ще швидше.