Посланці Церкви
Ми просимо вас, домашні вчителі, бути Божими посланцями до Його дітей, любити, дбати і молитися за тих людей, які вам призначені.
Нещодавно одна самотня сестра, яку я назву Моллі, прийшла додому з роботи й побачила, що весь цокольний поверх її будинку залитий водою на 5 см. Вона відразу ж зрозуміла, що її сусіди, з якими вона під’єднана до однієї каналізаційної системи, мабуть випрали гору білизни і влаштували банний день, тому мильна вода розлилася у неї по підлозі.
Моллі зателефонувала подрузі й попросила про допомогу, тож вони удвох почали вимочувати й викручувати. Якраз у ту мить у двері хтось подзвонив. Її подруга вигукнула: “Це твої домашні вчителі!”
Моллі засміялася. “Сьогодні дійсно останній день місяця,---відповіла вона,---але запевняю тебе, що це не домашні вчителі”.
Босоніж, у мокрих штанах, з волоссям, підібраним хустиною та в дуже елегантних латексних рукавичках Моллі пройшла до вхідних дверей. Проте її дивний вигляд і близько не можна було порівняти з тим дивом, що відкрилося її очам! То були її домашні вчителі!
“Я була просто приголомшена!---пізніше вона розповідала мені.---То було диво домашнього вчителювання---те, про яке Брати розповідають на виступах генеральної конференції”. Далі вона продовжувала: “Але потім, якраз коли я вирішувала, чи розцілувати їх, чи вручити швабру, вони сказали: “О Моллі, нам так шкода. Ми бачимо, що ти зайнята. Не хочемо тобі заважати, ми прийдемо іншим разом”. І вони пішли”.
“Хто це був?”---гукнула подруга з цокольного поверху.
“Я хотіла сказати: “Звичайно, то не три нефійці,---зазначила Моллі,---але стрималася і спокійно сказала: “То були мої домашні вчителі, але їм здалося, що зараз не дуже підходящий час поділитися своїм посланням”1.
Брати, давайте коротко пригадаємо обов’язок священства, який описано як “перше джерело надання допомоги в Церкві” окремим людям і сім’ям2. Гектари лісів було вирубано, щоб забезпечити нас папером для організації та реорганізації цього проекту. Було виголошено тисячі заохочувальних промов. Безумовно, жодна Фрейдівська туристична агенція ніде в світі не спромоглася б організувати таку кількість поїздок для бажаючих відчути провину, як ця тема. Однак ми продовжуємо намагатися хоча б десь досягнути прийнятних норм виконання такої Господньої заповіді: “наглядати за церквою завжди”3 шляхом здійснення домашнього вчителювання носіями священства.
Частково, виклик, який стоїть перед нами---це зміна демографії Церкви. Ми знаємо, що члени Церкви зараз об’єднані в більше, ніж 30 тис. приходів та філій, що знаходяться у 188 країнах та територіях; тепер набагато важче відвідувати домівки наших братів і сестер, ніж колись на початку історії Церкви, коли сусід навчав сусіда за допомогою, як тоді це називалося “сусідського вчителювання”.
Більше того, у багатьох підрозділах Церкви є обмежена кількість наявних носіїв священства, щоб виконувати домашнє вчителювання, і тим, хто може служити, припадає по 18--20 сімей, про які треба піклуватися. Також проблемою є великі відстані, висока ціна і обмежена наявність засобів транспортування та довгий робочий день і робочий тиждень у деяких місцевостях. Додайте до цього культурні обмеження, де неможливо відвідувати людей без запрошення, і питання безпеки, що існує в багатьох місцях по всьому світу,---і ось, ми побачимо складність цієї проблеми.
Брати, якими б не були складними умови і обставини, щомісячні відвідування кожної домівки залишаються ідеалом, до якого прагне Церква. Але усвідомлюючи, що в багатьох місцях по всьому світу досягнути церковного ідеалу неможливо і що ми змушуємо тих братів почуватися невдахами, коли просимо їх робити те, що в реальності неможливо виконати, у 2001 році Перше Президентство написало листа провідникам священства Церкви, даючи таку надихаючу, дуже корисну пораду: “У деяких місцях у Церкві,---писали вони,---… здійснювати домашнє вчителювання у кожній домівці кожного місяця неможливо через недостатню кількість активних братів-носіїв священства та інші труднощі на місцях”. Ми вже назвали кілька з них. “Коли такі обставини переважають,---продовжують вони,---провідникам слід робити все можливе, аби скористатися наявними ресурсами, щоб наглядати за членами Церкви й зміцнювати їх”4.
Брати, якби у своєму приході чи філії я стикнувся з такими труднощами, разом зі своїм напарником в Аароновому священстві я б застосував пораду Першого Президентства (яка зараз є політикою, включеною до довідника), таким чином: По-перше, хоча знадобилось би багато місяців, щоб досягнути цього, ми б дотримувалися наказу, що міститься в Писаннях: “відвідувати дім кожного члена”5, склавши графік, за допомогою якого ми відвідували б ті домівки, коли це можливо і коли це реально. З огляду на наявність часу і частоту відвідувань ми віддавали б найбільший пріоритет тим, кому потрібні найбільше---зацікавленим Церквою, яких навчають місіонери, новоохрищеним наверненим, тим, хто хворіє, самотній, менш активний, сім’ям з дітьми, яких виховує лише мати чи батько і так далі.
Працюючи над розкладом відвідувань усіх домівок, для здійснення яких знадобиться кілька місяців, ми б спілкувалися з окремими людьми та сім’ями з нашого списку за допомогою засобів, наданих Господом. Звичайно, ми б пильнували за нашими сім’ями в церкві і, як кажуть Писання, ми б “розмовля[ли] один з одним про благополуччя [їхніх] душ”6. Крім того, ми б телефонували, посилали електронні й текстові повідомлення, навіть писали б привітання в одній з багатьох соціальних мереж, доступних нам. Аби допомогти у вирішенні певних потреб, ми б могли посилати цитату з Писань або уривок з виступу на генеральній конференції чи мормонське послання з великої кількості матеріалів на LDS.org. Кажучи мовою Першого Президентства, ми б робили найкраще, на що спроможні за обставин, в яких опинилися, і з ресурсами, доступними нам.
Брати, заклик, з яким я сьогодні звертаюся, такий: приділіть увагу домашньому вчителюванню. Будь ласка, по-новому, кращим чином погляньте на себе як на посланців Господа до Його дітей. Це означає, що ви забудете про традицію метушливого, такому, що відповідає закону Мойсея, розкладу, де все заплановано на кінець місяця, коли ви поспіхом виголошуєте надруковане послання з церковних журналів, яке сім’я вже прочитала. Ми сподіваємося, що натомість ви започаткуєте нову еру щирої, такої, що відповідає євангелії, турботи про членів Церкви, наглядаючи за ними й піклуючись одне про одного, допомагаючи у вирішенні духовних і земних потреб будь-яким ефективним чином.
Стосовно того, що “зараховується” як домашнє вчителювання, то “зараховується” кожна хороша справа; тож звітуйте про все! Дійсно, звіт, який має найбільше значення, полягає в тому, як ви благословили тих, за кого відповідаєте, і як про них дбали, що, насправді, немає нічого спільного з певним розкладом чи певним місцем. Має значення те, чи ви любите людей і виконуєте заповідь “завжди пильнувати Церкву”7.
30 травня минулого року мій друг Трой Рассел повільно від’їжджав пікапом від свого гаража, аби привезти в дар певні речі до місцевого відділу Дезерет Індастріз. Він відчув, що його заднє колесо на щось наїхало. Думаючи, що якісь речі випали з машини, він вийшов і побачив, що його дорогоцінний дев’ятирічний син Остін лежить долілиць на тротуарі. Викрики, благословення священства, команда парамедиків, лікарі в лікарні---усі вони в даному випадку нічим не допомогли. Остіна не стало.
Трой був невтішний---він не міг ні спати, ні заспокоїтися. Він казав, що то було більше, ніж він міг знести, і що він просто більше не міг далі так жити. Але в ту сповнену муки пробоїну, влилося три викупительні сили.
Перша---це любов і запевнення нашого Небесного Батька, присутність Якого була відчутна завдяки Святому Духові, який втішав Троя, навчав його, любив і шепотів, що Бог знає все про втрату прекрасного і досконалого Сина. Друге---його дружина Дідра, яка тримала Троя у своїх обіймах і любила його та нагадувала, що вона також втратила сина і була рішуче налаштована зробити все, щоб не втратити ще й чоловіка. Третім у цій історії є Джон Маннінг, домашній учитель---надзвичайний.
Я, чесно кажучи, не знаю, за яким графіком Джон і його молодший напарник відвідували дім Расселів, чи яким було їхнє послання, коли вони туди приходили, або як вони звітували про те, що робили. Я знаю лише, що навесні минулого року брат Маннінг простягнув руку і допоміг Трою Расселу подолати ту трагедію, що сталася на дорозі, так ніби він власноруч витяг маленького Остіна. Як домашній учитель, або вартовий, або брат по євангелії, яким він і є, Джон просто виявив турботу як носій священства і піклувався про Троя Рассела. Він почав такими словами: “Трой, Остін хоче, щоб ти знову звівся на ноги---у тому числі на баскетбольному майданчику. Тож я буду тут кожного ранку о 5:15. Будь готовий, тому що я не хочу заходити до вас, щоб тебе розбудити. І я знаю, що й Дібра цього не хоче”.
“Я не хотів іти,---розповідав мені Трой пізніше,---тому що я завжди брав Остіна з собою в такі ранки і я знав, що спогади будуть надто болісними. Але Джон наполягав, тож я пішов. Починаючи з того першого дня, ми говорили---краще сказати я говорив,---а Джон слухав. Я говорив, поки ми їхали до церкви, а потім по дорозі назад. Іноді я говорив, поки ми паркувалися біля дому і спостерігали, як сходить сонце над Лас-Вегасом. Спочатку було важко, але поступово я зрозумів, що мої сили відновлюються завдяки дуже повільному гравцю в м’яч у церкві зростом 188 см, який дуже незграбно закидав м’яч зі стрибка, але який любив мене і вислуховував, поки нарешті в моєму житті знову не зійшло сонце”8.
Мої брати у святому священстві, коли ми говоримо про домашнє вчителювання чи про піклування про інших людей або про особисте служіння у священстві---як би ви це не називали---саме про це ми і говоримо. Ми просимо вас, домашні вчителі, бути Божими посланцями до Його дітей, любити, дбати і молитися за тих людей, які вам призначені, так само як ми любимо, дбаємо і молимося про вас. Пильнуйте за Божою отарою та зміцнюйте її відповідно до тих обставин, які у вас складаються, про це я молюся в ім’я Доброго Пастиря, Чиїм свідком я є, саме Господа Ісуса Христа, амінь.