Благословення поклоніння
Поклоніння є важливою і центральною складовою нашого духовного життя. Це те, чого нам слід жадати, прагнути й намагатися виконувати.
Його прихід
Одна з найвизначніших і найхвилюючих подій, описаних у Святому Письмі---це розповідь про прихід Спасителя до людей на Американському континенті після Його смерті та Воскресіння. Люди пережили велике руйнування, настільки велике, що “лице всієї землі було спотворено”1. У літописі тих подій розповідається, що після катаклізмів усі люди постійно плакали2, і в своєму глибокому горі вони прагнули зцілення, миру і звільнення.
Коли з небес зійшов Спаситель, люди двічі схилялися до Його ніг. Спочатку це сталося після того, як Він проголосив, маючи божественні повноваження:
“Дивіться, Я є Ісус Христос, про Якого пророки свідчили, що Він прийде на землю.
І знайте, Я є світло і життя світу”3.
Після цього Він запросив усіх присутніх: “Встаньте і підійдіть до Мене, щоб ви могли вкласти руки свої до Мого боку, і також щоб ви могли відчути сліди цвяхів на Моїх руках і на Моїх ногах, щоб ви могли знати, що Я Бог Ізраїля і Бог усієї землі, і Мене було вбито за гріхи світу. …
А коли вони всі попідходили і стали самі очевидцями, вони заволали в один голос, кажучи:
“Осанна! Благословенне ім’я Всевишнього Бога!”4
А потім удруге, “вони припали до ніг Ісуса”. Але цього разу це було свідомо, бо ми дізнаємося, що вони “поклонялися Йому”5.
Наш час
На початку цього року я за дорученням відвідував один з колів у західній частині Сполучених Штатів. То була звичайна неділя, звичайні збори зі звичайними членами Церкви. Я спостерігав, як люди заходили до каплиці і благоговійно займали порожні місця. Остання мить, приглушені розмови відлунюють по всьому залу. Матері й батьки намагаються---іноді безрезультатно---заспокоїти своїх непосидючих дітей. Все як завжди.
Але потім, ще до початку зборів, у моєму розумі з’явилися слова, отримані через натхнення від Духа.
Ці члени Церкви прийшли не тому, що це їхній обов’язок, або щоб послухати промовців.
Вони прийшли з важливішої та набагато суттєвішої причини.
Вони прийшли поклонятися.
Збори продовжувалися, а я спостерігав за різними людьми, присутніми на зборах. На їхніх обличчях був майже небесний вираз, що випромінював благоговіння і спокій. Вони мали в собі щось таке, що зігрівало мою душу. Те, що з ними відбувалося тієї неділі, було дещо незвичайним.
Вони поклонялися.
Вони мали небесні відчуття.
Я міг це бачити на їхніх обличчях.
І я радів та поклонявся разом з ними. І коли я так робив, Дух почав промовляти до мого серця. І в той день я дізнався щось нове про себе, про Бога і про роль справжнього поклоніння в нашому житті.
Поклоніння у повсякденному житті
Святі останніх днів є винятковими, коли заходить мова про служіння в церковних покликаннях. Але іноді ми можемо ставитися до виконання наших завдань рутинно, ніби це просто наша робота. Часом нашій присутності на зборах та служінню в царстві може бракувати елементу святості в поклонінні. А без цього ми втрачаємо незрівнянне духовне спілкування з безкінечним---те, на що ми маємо право як діти люблячого Небесного Батька.
Поклоніння---це не випадкова радісна подія, яка раптом може статися. Воно є важливою і центральною складовою нашого духовного життя. Це те, чого нам слід жадати, прагнути й намагатися виконувати.
Чим є поклоніння?
Коли ми поклоняємося Богові, то наближаємося до Нього в благоговійній любові, смиренні й захопленні. Ми визнаємо і приймаємо Його як нашого Царя, Творця Всесвіту, нашого улюбленого й безмежно люблячого Батька.
Ми поважаємо і глибоко шануємо Його.
Ми підкоряємо себе Йому.
Ми здіймаємо свої серця в могутній молитві, плекаємо Його слово, радіємо в Його благодаті й беремо зобов’язання з повною відданістю йти за Ним.
Поклоніння Богові---це настільки важлива складова життя послідовника Ісуса Христа, що якщо ми не приймемо Його своїм серцем, ми марно будемо шукати його на наших радах, у будинках зборів та храмах.
Справжні послідовники мають бажання поклонятися “Тому, Хто зробив небеса, і землю, і море, і джерела вод—прикликаючи ім’я Господа вдень і вночі”6.
Ми можемо багато чого дізнатися про справжнє поклоніння, досліджуючи те, як інші---ті люди, які, можливо, не так сильно від нас відрізняються,---зустрічали Бога, поводилися в Його присутності та поклонялися Йому.
Диво, вдячність і надія
У першій половині 19-го століття християнський світ повністю заперечував ідею про те, що Бог продовжує спілкуватися з людиною. Але весна 1820 року повністю це змінила, коли скромний сільський хлопчик увійшов до гаю і став на коліна помолитися. З того дня на землю потоком полилися дивовижні видіння, одкровення й небесні явища, обдаровуючи її жителів дорогоцінним знанням стосовно природи та цілей Бога і Його стосунків з людиною.
Олівер Каудері описав ті дні як такі, що “не можна забути ніколи. … Яка радість! Яке чудо! Яке здивування!7
Слова Олівера описують перші складові, що супроводжують справжнє поклоніння---почуття дивовижного захоплення й глибокої вдячності.
Кожного дня, але особливо в день Суботній, ми маємо надзвичайну нагоду відчувати диво, бути в захопленні від небес та славити Бога за Його благословенну доброту і вражаючу милість.
Це даватиме нам надію. Це перші складові поклоніння.
Світло, знання та віра
У благословенний день П’ятдесятниці Святий Дух увійшов у серце і розум учнів Христа, сповнивши їх світлом та знанням.
До того дня вони часом сумнівалися в тому, що ж їм робити. Єрусалим став небезпечним місцем для учнів Спасителя, і вони не знали, що з ними буде.
Але коли Святий Дух наповнив їхні серця, сумніви і небажання зникли. Завдяки надзвичайному досвіду істинного поклоніння святі Божі отримали небесне світло, знання і зміцнили своє свідчення. А це привело до віри.
З тієї миті апостоли і святі діяли цілеспрямовано. Вони відважно проповідували всьому світові Ісуса Христа.
Коли ми поклоняємося у дусі, то запрошуємо у свою душу світло та істину, які зміцнюють нашу віру. Це обов’язкові складові істинного поклоніння.
Учнівство й милосердя
У Книзі Мормона ми дізнаємося, що з тієї миті, коли Алму молодшого було звільнено від страждань за наслідки його бунтівництва, він назавжди змінився. Він сміливо “мандрува[в] по всій землі …, і серед усіх людей, … палко жадаючи виправити всю шкоду, як[у він] завда[в] церкві”8.
Його постійне поклоніння Всемогутньому Богові набрало форми енергійного учнівства.
Істинне учнівство перетворює нас на щирих і заповзятих послідовників нашого улюбленого Учителя і Спасителя, Ісуса Христа. Ми змінюємося і стаємо більш схожими на Нього.
Ми стаємо більш розуміючими і дбайливими. Більше прощаємо. Більше любимо.
Ми розуміємо, що неможливо сказати: “Я люблю Бога”, і в той же час ненавидіти, зневажати чи бути байдужими до людей навколо нас9.
Справжнє поклоніння веде нас до непохитної рішучості ходити шляхами учнівства. А це неминуче веде до милосердя. Це також необхідні складові поклоніння.
Увійти в Його браму з дякуванням
Коли я розмірковую про те, що починалося як звичайний недільний ранок у тому звичайному домі зборів, у тому звичайному колі, то навіть сьогодні мене зворушує той надзвичайний духовний досвід, який назавжди благословить моє життя.
Я зрозумів, що навіть якщо ми надзвичайно успішно плануємо свій час, покликання і доручення---навіть коли у нас стоять галочки в усіх пунктах нашого переліку “досконалої” особи, сімʼї чи провідника,---якщо ми належно не поклонялися нашому милостивому Визволителю, небесному Цареві й славетному Богові, то ми втратили значну частину радості і миру в євангелії.
Коли ми поклоняємося Богові, то визнаємо і приймаємо Його з таким самим благоговінням, як і люди в ті стародавні часи на Американському континенті. Ми йдемо до Нього з незбагненними почуттями подиву й захоплення. Ми приголомшені добротою Бога, яку приймаємо з вдячністю. І таким чином ми здобуваємо надію.
Ми розмірковуємо над Божим словом, і це наповнює наші душі світлом та істиною. Ми осягаємо духовні перспективи, які відкриваються лише завдяки світлу Святого Духа10. Завдяки цьому ми здобуваємо віру.
Коли ми поклоняємося, наші душі вдосконалюються і ми беремо зобов’язання ходити шляхами нашого улюбленого Спасителя Ісуса Христа. І завдяки цьому зобов’язанню ми набуваємо милосердя.
Коли ми поклоняємося, наші серця прагнуть прославляти нашого благословенного Бога вранці, вдень і вночі.
Ми постійно посвячуємо себе Йому і вшановуємо Його---в наших будинках зборів, домівках, храмах і в усіх наших трудах.
Коли ми поклоняємося, то розкриваємо свої серця для зцілюючої Спокути Ісуса Христа.
Наше життя стає символом і виявом нашого поклоніння.
Мої брати і сестри, духовний досвід менше стосується того, що відбувається навколо нас, і повністю стосується того, що відбувається в нашому серці. Я свідчу про те, що справжнє поклоніння перетворює звичайні церковні збори на надзвичайний духовний бенкет. Це збагачує наше життя, розширює наше розуміння і зміцнює наше свідчення. Бо якщо ми серцем схиляємося до Бога, разом зі стародавнім автором Псалмів ми входимо “в Його брами з подякуванням, на подвір’я Його з похвалою! [Ми славимо] Його, Ім’я Його благословля[ємо]…
Бо добрий Господь, Його милість навіки, а вірність Його з роду в рід!”11
За допомогою щирого і сердечного поклоніння ми розквітаємо і зростаємо у вірі, надії та милосерді. І завдяки цьому процесу ми збираємо у своїй душі небесне світло, яке наповнює наше життя божественним значенням, тривалим миром і вічною радістю.
То і є благословенням поклоніння у нашому житті. Про це я смиренно свідчу в святе ім’я Ісуса Христа, амінь.