Великий план викуплення
Я знаю, що коли ми щиро каємося в наших гріхах, вони дійсно зникають—безслідно!
За кілька місяців до смерті президента Бойда К. Пекера у провідників генеральних організацій священства і допоміжних організацій була дорогоцінна можливість послухати його виступ, звернений до нас. Сказане ним не виходить у мене з голови. Він розповів нам, що, озираючись в минуле, дослідив усе своє життя, щоб найти ознаки гріхів, які він скоїв і в яких щиро покаявся, і не зміг знайти жодних їхніх слідів. Через спокутну жертву нашого улюбленого Спасителя, Ісуса Христа, і щире покаяння його гріхи були цілковито змиті, так, наче їх ніколи й не було. Того дня президент Пекер закликав нас, провідників, свідчити, що це вірно для кожного з нас, хто щиро кається.
Я знаю одного чоловіка, який кілька років тому скоїв аморальні гріхи. Якийсь час цьому чоловіку було дуже соромно і він був надто стурбованим, щоб зізнатися в цьому дружині та провідникам священства. Він прагнув цілковито покаятися, але фактично сказав, що ладен відмовитися від свого вічного спасіння, аби тільки його дружину та дітей не спіткали страждання, ганьба чи інші наслідки, до яких могло б призвести його зізнання.
Якщо ми згрішили, Сатана часто намагається переконати нас, що виявом альтруїзму буде захистити інших від спустошуючого знання про наші гріхи й, зокрема, ні в чому не зізнаватись єпископу, який може благословити наше життя своїми ключами священства як загальний суддя в Ізраїлі. Однак істина полягає в тому, що альтруїстичним і подібним до Христового вчинком буде зізнатися і покаятися. В цьому суть великого плану викуплення, підготовленого Небесним Батьком.
Зрештою цей милий чоловік зізнався своїй вірній дружині та церковним провідникам, говорячи про глибокі докори сумління. Хоча це було найскладнішим з усього, що йому доводилось робити в житті, відчуття полегшення, миру, вдячності, любові до нашого Спасителя і знання, що Господь полегшував його важкий тягар і ніс його, спричинило невимовну радість, незалежно від того, якими будуть наслідки і його майбутнє.
Він був впевнений, що його дружина та діти відчують спустошення—і це сталося: та що на нього буде накладено церковне покарання і його буде звільнено від його покликання—й так і було. Він був переконаний, що його дружина буде вбита горем, ображена та розгнівана—і це сталося. І він не мав й сумніву, що вона залишить його, взявши дітей із собою, але вона цього не зробила.
Іноді тяжкий гріх веде до розлучення і, в залежності від обставин, це може бути необхідним. Але, на здивування цього чоловіка, його дружина обійняла його і присвятила себе тому, щоб допомагати йому як тільки може. З часом вона змогла повністю його простити. Вона відчула цілющу силу Спасителевої Спокути для неї. Минулі роки. Ця подружня пара і їхні двоє дітей є активними і відданими. Чоловік і дружина служать у храмі, і в них чудовий, сповнений любові шлюб. Глибина свідчення цього чоловіка і його любов та вдячність за Спасителя дуже очевидні у його житті.
Амулек свідчив: “Так, я б хотів, щоб ви вирішили прийти і не кам’яніти більше серцями вашими; … якщо ви покаєтеся …, негайно великий план викуплення буде здійснений для вас”1.
Коли я служила зі своїм чоловіком на місії, президентом якої він був, одного ранку ми вирушили в аеропорт, щоб забрати велику групу місіонерів. Я звернула увагу на одного з цих юнаків. Він виглядав сумним, понурим, майже збентеженим. Того дня ми уважно придивлялися до нього. Ввечері цей юнак звернувся із запізнілим зізнанням і його провідники вирішили, що йому слід повернутися додому. Хоча ми були дуже засмучені тим, що він повівся нечесно і не покаявся до того, як вирушити на місію, по дорозі в аеропорт ми щиро і з любов’ю похвалили його за те, що він виявив мужність зізнатися, і ми пообіцяли підтримувати з ним тісний зв’язок.
Цей гарний юнак був благословенний мати прекрасних батьків, чудових провідників священства і приход, який надавав підтримку і оточував любов’ю. Через рік, протягом якого він старанно працював над тим, щоб повністю покаятися і скуштувати від Спокути Спасителя, він зміг повернутися в нашу місію. Мені важко описати почуття радості, яке ми відчували, зустрічаючи цього юнака в аеропорту. Він був сповнений Духа, щасливий, впевнений перед Господом і палко бажав віддано відслужити на місії. Він став надзвичайно чудовим місіонером і згодом ми з чоловіком мали привілей бути присутніми на його запечатуванні у храмі.
На відміну від цього, мені відомо й про іншу місіонерку, яка, знаючи, що через гріх, в якому вона не зізналася до місії, її обов’язково передчасно відішлють додому, склала власний план, аби працювати особливо старанно протягом служіння на місії і зізнатися президенту місії за кілька днів до завершення терміну свого служіння. Вона не відчувала смутку для Бога і намагалася обійти план, запропонований кожному з нас нашим люблячим Спасителем.
Якось під час нашого служіння на місії я супроводжувала свого чоловіка, коли він вирушив провести співбесіду з одним чоловіком перед його хрищенням. Поки мій чоловік проводив співбесіду, я чекала зовні з сестрами-місіонерками, які навчали цього чоловіка. По завершенні співбесіди мій чоловік повідомив місіонеркам, що цей чоловік зможе охриститися. Цей милий чоловік плакав і ридав, пояснюючи, що він був переконаний, що через тяжкі гріхи, які він скоїв у своєму житті, йому не дозволять охриститися. Мені рідко доводилось бачити радість і щастя людини, яка вийшла з темряви на світло, такі, як я бачила того дня.
Старійшина Д. Тодд Крістофферсон свідчив:
“Із вірою у [нашого] милосердного Викупителя та Його силу, потенційний відчай перетворюється на надію. Саме наше серце і бажання змінюються, і гріх, який колись здавався привабливим, виглядає все більш огидним. …
… Чого б не коштувало покаяння, воно завжди поглинається радістю прощення”2.
Ці події нагадали мені про Еноша з Книги Мормона, який “заволав до [Господа] в палкій молитві”, а потім почув голос, який промовив: “Енош, твої гріхи прощені тобі. …
І я, Енош, знав, що Бог не може обманювати; отже, моя провина була змита.
І я сказав: Господи, як це сталося?
І Він сказав мені: Через твою віру в Христа. … Йди далі, твоя віра спасла тебе”3.
Готуючи цей виступ, я прагнула відчути, як наші внуки розуміють покаяння і що вони відчувають до Спасителя, тож я попросила своїх дітей поставити їм наступні запитання. Мене зворушили відповіді наших онуків.
Що таке покаяння? “Якщо ти когось штовхнув, то можеш сказати: “Вибач”, і допомогти цій людині”.
Що ти відчуваєш, коли каєшся? “Я відчуваю Його; я відчуваю Його теплоту і погане почуття зникає”.
Які у тебе почуття до Ісуса та Небесного Батька, коли ти каєшся? “Я думаю так: Ісус відчуває, що було варто виконати Спокуту, і Він щасливий від того, що ми можемо знову жити з Ним”.
Чому Ісус та Небесний Батько хочуть, щоб я каявся? Моя онучка-підліток сказала: “Бо Вони люблять мене! Щоб розвиватися і стати подібною до Них, мені потрібно каятися. Я також завжди прагну, щоб Дух був зі мною, тому мені потрібно каятися щодня, аби мати Його чудовий супровід. Мені не передати словами всю глибину вдячності до Них”.
Коли чотирирічна Брінлі почула ці запитання, вона сказала: “Тату, я не знаю. Навчи мене”.
На останній генеральній конференції старійшина Джеффрі Р. Холланд проголосив: “Наскільки б ви, на вашу думку, не запізнилися, скільки б, як ви думаєте, нагод не втратили, скількох би помилок, як ви відчуваєте, не припустилися, … чи як далеко від дому, від сім’ї та від Бога ви не віддалилися б, я свідчу, що ви не зайшли далі тієї відстані, куди сягає божественна любов. Ви не можете зійти нижче тієї глибини, до якої сяє нескінченне світло Спокути Христа”4.
О, як я хочу, щоб кожен з моїх дітей, онуків і кожен з вас, мої брати і сестри, відчував радість і наближеність до Небесного Батька і нашого Спасителя, коли ми щодня каємося в наших гріхах і слабкостях. Кожній підзвітній дитині Небесного Батька потрібне покаяння. Подумайте про те, в яких гріхах нам слід покаятися. Що не дає нам цього зробити? В чому нам слід вдосконалитися?
Я знаю, що подібно до того, що відчував і про що свідчив президент Пекер, коли ми щиро каємося в наших гріхах, вони дійсно зникають—безслідно! Я особисто відчула любов, радість, полегшення та впевненість перед Господом, коли щиро покаялася.
Для мене найвеличніші чудеса у житті---це не розділення вод Червоного моря, пересування гір чи навіть зцілення тіла. Найвеличніше чудо відбувається, коли ми смиренно звертаємося в молитві до нашого Батька на Небесах, палко благаємо простити нас і стаємо очищеними від тих гріхів через спокутну жертву нашого Спасителя. У священне ім’я Ісуса Христа, амінь.