Немає більшої радості, ніж знати, що вони знають

Старійшина К. Бретт Наттрес

Сімдесятник

Я не знаю, чи є щось у цьому світі, що може принести більше щастя і радості, ніж знання про те, що наші діти знають Спасителя.

Брати і сестри, недавно я роздумував над цим запитанням: “Якби все, що ваші діти знали про євангелію, прийшло від вас---як їхнього єдиного джерела---то чи багато б вони знали?” Це запитання стосується усіх, хто любить, виховує і впливає на дітей.

Чи існує більший дар за той, який ми можемо дати нашим дітям, ніж глибоко закарбована в їхні серця пам’ять про те, що ми знаємо, що наш Викупитель живе? Чи знають вони те, що ми знаємо? І найважливіше, чи пізнали вони особисто, що Він живе?

Коли я був хлопчиком, то був дитиною, яку моїй мамі було найважче виховувати. У мене було забагато енергії. Моя мати розповідає мені, що її найбільшим страхом було те, що я не доживу до повноліття. Я просто був надто активним.

Пам’ятаю, як будучи хлопчиком, якось сидів на одних причасних зборах зі своєю сім’єю. Моя мати щойно отримала новий збірник Писань. Цей новий збірник містив усі Головні труди в одному виданні, а в середині видання був розлінований аркуш для нотаток.

Під час зборів я спитав, чи можу потримати її Писання. Сподіваючись посприяти моєму благоговінню, вона передала їх мені. Поки я переглядав її Писання, то помітив, що вона записала особисту ціль в розділі для нотаток. Щоб збагатити її ціль контекстом, я маю сказати, що я другий з шести дітей, і звати мене Бретт. Моя мати написала червоним лише одну ціль: “Бути терпеливою з Бреттом!”

Щоб допомогти вам зрозуміти труднощі, з якими стикалися мої батьки у вихованні своїх дітей, в якості додаткового факту дозвольте мені розповісти вам про наше сімейне читання Писань. Щоранку під час сніданку моя мати читала нам Книгу Мормона. Протягом цього часу ми з моїм старшим братом Дейвом сиділи тихо, але не благоговійно. Якщо вже зовсім чесно, то ми взагалі не слухали. Ми читали написи на коробках з сухих сніданків.

Нарешті одного ранку я вирішив розібратися зі своєю мамою. Я вигукнув: “Мамо, навіщо ти робиш це з нами? Чому ти читаєш Книгу Мормона щоранку?” Потім я сказав дещо, у чому мені соромно зізнатися. Насправді, мені не віриться, що я дійсно сказав це. Я сказав їй: “Мамо, я не слухаю!”

Її любляча відповідь стала вирішальним моментом у моєму житті. Вона сказала: “Синку, я була на зборах, де президент Меріон Дж. Ромні навчав нас про благословення за читання Писань. Під час цих зборів я отримала обіцяння, що якщо я буду читати Книгу Мормона своїм дітям кожного дня, то не втрачу їх”. І потім вона подивилася мені прямо в очі і абсолютно рішуче сказала: “І я не втрачу тебе!”

Її слова пронизали моє серце. Незважаючи на мої недосконалості, я був гідний порятунку! Вона навчила мене вічної істини, що я---син люблячого Небесного Батька. Я дізнався, що, незважаючи на обставини, я був гідний порятунку. То був ідеальний момент для неідеального маленького хлопчика.

Я вічно вдячний за мою матір-ангела і за всіх ангелів, які досконало люблять дітей, незважаючи на їхні недосконалості. Я твердо вірю, що всі сестри---я називатиму їх “ангелами”---є матерями в Сіоні, незважаючи на те, чи заміжні вони і чи народжують дітей протягом цього земного життя.

Багато років тому Перше Президентство проголосило: “Материнство дуже близьке до божественності. Це найвище, найсвятіше служіння людству. Воно ставить жінку, яка поважає це святе покликання і служіння, поряд з ангелами”¹.

Я вдячний за ангелів по всій Церкві, які сміливо і з любов’ю проголошують вічну істину дітям Небесного Батька.

Я вдячний за дар Книги Мормона. Я знаю, що вона істинна! Вона містить повноту євангелії Ісуса Христа. Я не знаю нікого, хто старанно читає Книгу Мормона щодня з чистим наміром і з вірою в Христа, і хто втратив своє свідчення і відступив. Пророче обіцяння Моронія містить ключ до пізнання істини всього---включаючи здатність розпізнавати і уникати обману супротивника. (Див. Мороній 10:4--5).

Я також вдячний за люблячого Небесного Батька і за Його Сина, Ісуса Христа. Спаситель надав досконалий приклад того, як жити в недосконалому і несправедливому світі. “Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив ”(1 Івана 4:19). Його любов до нас---безмірна. Він---наш найвірніший друг. Його піт був, “немов каплі крови”, пролиті за вас і також за мене (Лука 22:44). Він простив, що здавалося непростимим. Він любив негідних любові. Він зробив те, що жодна смертна людина не змогла зробити: Він забезпечив Спокуту, щоб подолати провини, біль і хвороби усього людства.

Завдяки Спокуті Ісуса Христа ми можемо жити з обіцянням, що, якими б не були наші труднощі, ми завжди можемо мати надію на Того, “Хто владний спасати” (2 Нефій 31:19). Завдяки Його Спокуті ми можемо мати радість, мир, щастя і вічне життя.

Президент Бойд К. Пекер сказав: “Лише за винятком кількох, хто вибрав загибель, не існує ні звички, ні залежності, ні опору, ні провини, ні відступництва, ні злочину, які б не мали обіцяння повного прощення. Це обіцяння Спокути Христа”².

Однією з найдивовижніших подій в людській історії є служіння Спасителя стародавнім жителям Америки. Уявіть собі, як би це було опинитися там. Коли я розмірковував про Його люблячу й ніжну турботу про ту групу святих, які зібралися біля храму, то думав про конкретних дітей, яких люблю більше за життя. Я намагався уявити собі, як би я почувався, коли б дивився на наших маленьких, був свідком того, як Спаситель запрошує кожну дитину підійти до Нього, був свідком Спасителевих простертих рук, дивився, поки кожна дитина, одна за одною, лагідно торкається слідів на Його руках і на Його ногах, і потім бачив, як кожна з них свідчить, що Він живе! (Див. 3 Нефій 11:14--17; див. також 17:21; 18:25.) І як наші діти повертаються до нас і кажуть: “Мамо, тату, це Він!”

Я не знаю, чи може щось в цьому світі принести більше щастя і радості, ніж знання про те, що наші діти знають Спасителя, знання, про те, що вони знають, “до якого джерела їм звертатися за прощенням їхніх гріхів”. Ось чому, як члени Церкви, “ми проповідуємо Христа” і свідчимо про Христа (2 Нефій 25:26).

Ось чому ми молимося з нашими дітьми щодня.
Ось чому ми читаємо Писання з ними щодня.
Ось чому ми навчаємо їх служити іншим, щоб вони могли претендувати на благословення і знайти себе, коли втрачають себе в служінні іншим (див. Марк 8:35; Мосія 2:17).

Коли ми присвячуємо себе цим простим прикладам учнівства, то зміцнюємо наших дітей любов’ю Спасителя, божественним спрямуванням і захистом, коли вони стикаються з лютими вітрами супротивника.

Євангелія дійсно стосується кожного окремо. Вона стосується однієї загубленої вівці (див. Лука 15:3--7), однієї самарянки біля колодязя (див. Іван 4:5--30), одного блудного сина (див. Лука 15:11--32).

І вона стосується одного маленького хлопчика, який може сказати, що не слухає.

Вона стосується кожного з нас---незважаючи на те, наскільки недосконалими ми можемо бути---стати одним зі Спасителем, як Він одно з Його Батьком (див. Іван 17:21).

Я свідчу, що у нас є люблячий Небесний Батько, Який знає нас на ім’я! Я свідчу, що Ісус Христос---живий Син живого Бога. Він---Єдинонароджений і наш Заступник перед Батьком. Я також свідчу, що спасіння приходить в Його ім’я і через Нього---і ніяким іншим чином.

Я молюсь, щоб ми присвятили наші серця і наші руки, щоб допомогти всім дітям Небесного Батька знати Його і відчувати Його любов. Якщо ми будемо це робити, Він обіцяє нам вічну радість і щастя в цьому світі і в світі прийдешньому. В ім’я Ісуса Христа, амінь.