Бути єдиними з Христом

Старійшина Квентін Л. Кук

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Нас об’єднує наша любов до Ісуса Христа і віра в Нього та Його Спокуту. Суть справжньої приналежності полягає в тому, щоб бути єдиними з Христом.

Спокута Ісуса Христа справляла на мене глибоке враження ще з тих часів, коли я був зовсім юним, але реальність Спасителевої Спокути я осягнув, коли мені було 25 років. Я щойно закінчив юридичний факультет Стенфордського університету і готувався до складання іспиту на право займатися юридичною практикою у Каліфорнії. Моя мати зателефонувала мені і сказала, що мій дідусь Крозьє Кімболл, який живе у Юті, помирає. Вона сказала, що якщо я хочу побачитися з ним, то мені краще приїхати додому. Моєму дідусеві було 86 років і він був дуже хворий. Це відвідування було чудовим. Йому було дуже приємно побачити мене і поділитися зі мною своїм свідченням.

Коли Крозьє був трирічною дитиною, його батько, Девід Петтен Кімболл, помер у віці 44 років¹. Крозьє сподівався, що і його батько, і його дідусь, Гебер Ч. Кімболл, схвалять те, як він прожив своє життя, і відчуватимуть, що він був вірним своєму спадку.

Основна порада, яку дав мені дідусь, була такою: не вважати, ніби я маю якесь право чи привілей тому, що є нащадком цих відданих предків. Він сказав мені, що моя увага має бути зосереджена на Спасителі та Його Спокуті. Він сказав, що усі ми є дітьми люблячого Небесного Батька. І хто б не були наші земні предки, кожен з нас звітуватиме перед Спасителем про те, наскільки старанно ми дотримувалися Його заповідей.

Дідусь називав Спасителя “охоронцем воріт”, посилаючись на 2 Нефій 9:41. Він розповів мені про свої сподівання на те, що достатньо покаявся, аби бути гідним Спасителевої милості².

Я був глибоко зворушений. Я знав, що він праведна людина. Він був патріархом і кілька разів відслужив на місії. Він навчав мене, що ніхто не може повернутися до Бога виключно завдяки добрим ділам і без допомоги Спасителевої Спокути. Я донині пам’ятаю, з якою великою любов’ю і вдячністю дідусь ставився до Спасителя та Його Спокути.

У 2019 р., виконуючи доручення в Єрусалимі³, я зайшов у горницю, яка, можливо, знаходилась неподалік від того місця, де Спаситель омив ноги Своїм апостолам перед Своїм розп’яттям. Я був духовно зворушений і думав про те, як Він заповідав Своїм апостолам любити один одного.

Я згадував заступницьку молитву Спасителя, в якій Він благав про нас. Ця молитва, в буквальному сенсі, промовлялася в останні години Його смертного життя, як про це написано в Євангелії від Івана.

Ця молитва стосувалася послідовників Христа, включно з усіма нами⁴. Звертаючись до Свого Батька, Спаситель благав, “щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я — у Тобі, щоб одно були в Нас і вони”. Потім Спаситель сказав: “А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми”⁵. Єдність — ось про що молився Христос перед тим, як Його зрадили і розіп’яли. Єдність з Христом і нашим Небесним Батьком може бути досягнута через Спасителеву Спокуту.

Господня спасительна милість виявляється незалежно від того, якими би не були походження, освіта, економічний статус чи раса. Вона виявляється, коли людина перебуває в єдності з Христом і в гармонії з Його заповідями.

У 1830 р., невдовзі після організації Церкви, пророк Джозеф Сміт і Олівер Каудері отримали одкровення про її устрій і те, як вона має скеровуватись. На першій конференції Церкви пророк Джозеф зачитав одкровення, яке зараз міститься у 20-му розділі Учення і Завітів. Це було перше одкровення, схвалене за загальною згодою⁶.

Зміст цього одкровення є дуже визначним. У ньому йдеться про важливість і роль Спасителя й те, як отримати доступ до Його сили і благословень через Його спокутну благодать. На той час пророку Джозефу було 24 роки і він вже отримав численні одкровення й завершив переклад Книги Мормона даром і силою Бога. У ньому було вказано, що і Джозеф, і Олівер, є висвяченими апостолами, і тому мають повноваження головувати над Церквою.

У віршах з 17 по 36 стисло викладено основні вчення Церкви, зокрема щодо реальності Бога, Сотворіння людства, Падіння, а також підготовленого Небесним Батьком плану спасіння, який здійснюється через Спокуту Ісуса Христа. У вірші 37 викладено основні вимоги для хрищення у Церкві Господа. У віршах з 75 по 79 наведено причасні молитви, які ми промовляємо кожного Суботнього дня.

Учення, принципи, священнодійства і процедури, запроваджені Господом через Джозефа Сміта, пророка Відновлення, дійсно надзвичайно важливі⁷.

Вимоги для хрищення, хоч і суворі, є дуже простими. Основними з них є смирення перед Богом, скрушене серце й упокорений дух⁸, покаяння в усіх гріхах, взяття на себе імені Ісуса Христа, терпіння до кінця і підтвердження нашими ділами, що ми дійсно отримали Дух Христа⁹.

Важливо, що всі ці вимоги для хрищення є духовними. Економічний чи соціальний статус не враховується. До бідних і багатих застосовуються однакові духовні вимоги.

Немає жодних вимог щодо раси, статі або приналежності до певного етносу. У Книзі Мормона ясно сказано, що усіх запрошено скуштувати від Господньої доброти, “чорного і білого, звʼязаного і вільного, чоловічої статі і жіночої… всі є однаковими для Бога”¹⁰. “Всі люди мають привілеї, як один, так і другий, і нікому не заборонено”¹¹.

Враховуючи нашу “однаковість” перед Богом, немає сенсу наголошувати на наших відмінностях. Дехто хибно закликав нас “вважати, що люди набагато більше відрізняються від нас самих і одне від одного, ніж це є насправді. [Дехто] звертає увагу на справжні, але невеликі відмінності, і занадто їх перебільшує”¹².

Крім того, дехто хибно вважав, що оскільки всіх людей запрошено скуштувати від Його доброти і отримати вічне життя, то немає жодних вимог щодо поведінки¹³.

Втім, у Писаннях зазначено, що від усіх, хто є підзвітними, вимагається покаятися у гріхах і дотримуватися Його заповідей¹⁴. Господь чітко пояснює, що всі вільні у своєму моральному виборі й “вільні вибрати волю і вічне життя через великого Посередника для всіх людей… і прислуха[т]ися до Його великих заповідей; і бу[т]и вірними Його словам, і вибра[т]и вічне життя”¹⁵. Для отримання благословень Спасителевої Спокути ми повинні активно використовувати нашу свободу морального вибору, щоб нашим вибором був Христос і дотримання Його заповідей.

Протягом мого життя значення термінів “свобода волі” та “вільна воля” неодноразово піддавалось аналізу і обговорювалось. На ці теми проводилося й надалі проводяться багато інтелектуальних дискусій.

Недавно на обкладинці видання для випускників одного з великих університетів було наведено таке твердження видатного професора біології: “Вільної волі не існує”¹⁶. Не дивно, що в одній зі статей у ньому цитуються такі слова цього професора: “Бога не існує… і вільної волі не існує, є тільки безмежний, байдужий, порожній Всесвіт”¹⁷. Я цілковито не погоджуюсь з ним.

Одна з фундаментальних доктрин нашої релігії полягає в тому, що ми маємо свободу морального вибору¹⁸ включно з вільною волею¹⁹. Свобода волі — це здатність вибирати і діяти. Вона є невід’ємною складовою плану спасіння. Без свободи морального вибору ми не можемо навчатися, розвиватися або вибрати бути єдиними з Христом. Завдяки свободі морального вибору ми “вільні вибрати волю і вічне життя”²⁰. На доземній Нараді на Небесах свобода волі була невід’ємною складовою Батькового плану спасіння. Люцифер збунтувався і “прагнув знищити свободу вибору людини”²¹. Внаслідок цього Сатані й тим, хто послідував за ним, було відмовлено у привілеї мати смертне тіло.

Інші духи скористалися у доземному житті своєю свободою волі, щоб дотримуватися плану Небесного Батька. Духи, благословенні можливістю прийти у це смертне життя через народження, й надалі мають свободу волі. Ми вільні вибирати і діяти, але ми не контролюємо наслідків. “Вибір добра і праведності веде до щастя, спокою і вічного життя, тоді як вибір гріха і зла зрештою приводить до душевного болю і нещастя”²². Алма сказав: “Злочестивість ніколи не була щастям”²³.

У цьому надзвичайно сповненому суперництва світі докладаються постійні зусилля, аби бути кращими. Наше прагнення бути якомога кращими — це праведний та гідний намір. Воно узгоджується з ученням Господа. Зусилля, спрямовані на те, щоб принижувати чи піддавати осуду інших або заважати їм досягти успіху, суперечать ученню Господа. Ми не можемо звинувачувати обставини або інших людей у тому, що прийняли рішення діяти всупереч Божим заповідям.

У сучасному світі легко зосередитися на здобутті успіху в матеріальній та професійній сферах. Дехто більше не приділяє уваги вічним принципам і вибору того, що має вічну значущість. Ми виявимо мудрість, дослухавшись до поради Президента Рассела М. Нельсона “мислити целестіально”²⁴.

Найважливіший вибір може зробити майже кожна людина, якими б не були її таланти, здібності, можливості чи економічні обставини. Важливо, щоб вибір, який стосується сім’ї, мав найбільший пріоритет. Це ясно видно в Писаннях. Подумайте про розповідь у 1-й книзі Нефія, де Легій “пішов у пустиню. І він залишив свій дім, і землю свого успадкування, і своє золото, і своє срібло, і свої коштовності, і нічого не взяв з собою, крім своєї сімʼї”²⁵.

Коли ми стикаємося з життєвими перипетіями, відбувається багато подій, які нам майже або зовсім непідконтрольні. Проблеми зі здоров’ям і нещасні випадки однозначно можна віднести до цієї категорії. Недавня пандемія COVID-19 значною мірою вплинула на людей, які робили все правильно. Що стосується найважливіших рішень, ми над цим маємо контроль. Я пригадую, як у дні мого служіння на місії старійшина Меріон Д. Хенкс, який тоді був президентом нашої місії, попросив усіх нас завчити напам’ять уривок з вірша Елли Вілер Вілкокс:

“Ні шанс, ні доля, ні загибель,
не перешкодять, не завадять
душі, яка рішучість має, яка бере відповідальність”26.

У тому, що стосується принципів, поведінки, дотримання релігійних вимог і праведного життя, — контроль в наших руках. Наша віра в Бога Батька та Його Сина, Ісуса Христа, і поклоніння Їм — це вибір, який робимо ми²⁷.

Будь ласка, зрозумійте, я не виступаю за те, щоб виявляти менше інтересу до здобуття освіти чи до професійної діяльності. Я зазначаю, що коли зусилля, пов’язані з освітою та роботою стають більш пріоритетними за сім’ю або єдність з Христом, то непередбачені наслідки можуть бути дуже несприятливими.

Ясна і проста доктрина, викладена в Ученні і Завітах 20, є дієвою та переконливою, оскільки там детально описано і пояснено священні духовні поняття. У ній йдеться про те, що спасіння приходить завдяки благодаті Спасителя, коли Ісус Христос виправдовує і освячує душі, які покаялись²⁸. У ній передбачено виняткову роль Його Спокути.

Нам слід намагатися долучати інших до нашого кола єдності. Якщо ми дослухаємося до увіщування Президента Рассела М. Нельсона — збирати розсіяний Ізраїль по обидва боки завіси, нам потрібно долучати інших до нашого кола єдності. Як чудово навчав Президент Нельсон: “На кожному континенті і на островах морських вірних збирають у Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Відмінності в культурі, мові, статі, расі та національності втрачають свою важливість, коли вірні ступають на шлях завітів і приходять до нашого улюбленого Викупителя”²⁹.

Нас, дітей люблячого Небесного Батька, об’єднує наша любов до Ісуса Христа і віра в Нього. Суть справжньої приналежності полягає в тому, щоб бути єдиними з Христом. Обряди хрищення і причастя, порядок виконання яких описано в Ученні і Завітах 20, а також наші храмові завіти, об’єднують нас особливим чином і це дозволяє нам бути єдиними в усьому, що має вічну значущість, і жити у мирі та злагоді.

Я приношу своє тверде і вірне свідчення, що Ісус Христос живий і що завдяки Його Спокуті ми можемо бути єдиними з Ним. У священне ім’я Ісуса Христа, амінь.