Завіти й обов’язки
Церква Ісуса Христа відома як церква, в якій наголошують на укладанні завітів з Богом.
“Чим ваша Церква відрізняється від інших?” Моя відповідь на це важливе запитання різнилася у міру того, як я дорослішав і як зростала Церква. У 1932 році, коли я народився у Юті, Церква нараховувала приблизно всього 700 000 членів, які були скупчені переважно в Юті і в сусідніх штатах. На той час у нас було тільки 7 храмів. Сьогодні Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів нараховує більше 17 мільйонів членів у 170 країнах. На перше квітня у нас є 189 освячених храмів у багатьох країнах, а ще 146 перебуває на стадіях планування й будівництва. Я відчув, що маю говорити про призначення цих храмів та історію і значення завітів у нашому поклонінні. Мої слова доповнять надихаючі вчення попередніх промовців.
І.
Завіт — це зобовʼязання виконувати певні обовʼязки. Особисті зобовʼязання є необхідними для регулювання нашого індивідуального життя і для функціонування суспільства. У наш час розуміння того, що таке зобовʼязання, змінюється. Проти інституційних повноважень виступає галаслива меншість, яка наполягає на тому, що люди мають бути вільні від будь-яких обмежень, що звужують їхню індивідуальну свободу. Однак з тисячолітнього досвіду нам відомо, що люди відмовляються певною мірою від індивідуальної свободи задля отримання переваг, які надає життя в організованих громадах. Такі обмеження індивідуальної свободи в основному визначаються зобовʼязаннями чи завітами, які є сформульованими або маються на увазі.
Ось кілька прикладів обовʼязків, які мають за угодою у нашому суспільстві: (1) судді, (2) військові, (3) медичний персонал і пожежники. Усі ті, хто залучений до цих відомих нам сфер діяльності, укладають угоду, — часто офіційно приносячи клятву, — щоб виконувати призначені їм обовʼязки. Те саме і з нашими місіонерами повного дня. Їхні розпізнавальний одяг чи іменні таблички призначені вказувати на те, що той, на кому вони, є під завітом, а тому має обовʼязок навчати і служити і що його слід підтримувати в цьому служінні. Призначення цих атрибутів — нагадувати тим, хто їх має на собі, про їхні обовʼязки. Не існує жодної “магії” в їхньому розпізнавальному одязі чи емблемах, є лише потрібне нагадування про особливі обовʼязки, які вони виконують. Це також стосується символів обручок і весільних каблучок, бо вони привертають увагу спостерігачів або нагадують тим, хто їх носить, про обовʼязки за завітом.
II.
Сказане мною про те, що угоди є основою для регулювання індивідуального життя, особливо стосується релігійних угод, тобто завітів. В основі й історії багатьох виявів релігійної приналежності і вимог лежать завіти. Наприклад, Авраамів завіт є фундаментальним для кількох великих релігійних традицій. Він передає важливу ідею про обіцяння, які Бог дає Своїм дітям за завітом. У Старому Завіті часто згадується завіт між Богом і Авраамом та його сіменем1.
У першій частині Книги Мормона, яка була написана у період Старого Завіту, чітко показано, яку роль відігравали завіти в історії та поклонінні ізраїльтян. Нефію було сказано, що писання ізраїльтян того періоду були “літопис[ом] Юдеїв, що містить завіти Господа, які Він уклав з домом Ізраїлевим”2. У книгах Нефія неодноразово сказано про Авраамів завіт3 і про Ізраїль як “завітний народ Господа”4. Про практику укладання завітів з Богом релігійними провідниками також написано в Книзі Мормона, де йдеться про Нефія, Йосипа з Єгипту, царя Веніямина, Алму та полководця Моронія5.
III.
Коли настав час для Відновлення повноти євангелії Ісуса Христа, Бог покликав пророка, Джозефа Сміта. Нам невідомий весь зміст перших настанов ангела Моронія цьому юному пророку, який мужнів. Але ми знаємо, що він сказав Джозефу, що “Бог призначив [йому] роботу” і що “повнота вічної євангелії” має бути явлена, зокрема й “обіцяння, дані батькам”6. Ми також знаємо, що у Писаннях, які молодий Джозеф найбільше читав — навіть перед повелінням йому організувати Церкву, — було багато вчень про завіти, які він перекладав у Книзі Мормона. Ця книга є основним джерелом Відновлення повноти євангелії, зокрема Божого плану для Його дітей. У цій книзі надзвичайно багато сказано про завіти.
Джозеф, який багато читав Біблію, мав знати про сказане в книзі Євреям про намір Спасителя “з домом Ізраїля й з Юдиним домом [скласти] Заповіта Нового”7. У Посланні до євреїв також сказано про Ісуса як “Посередника Нового Заповіту”8. Важливо зазначити, що у біблійній розповіді про земне священнослужіння Спасителя воно названо “Новим заповітом”, що є еквівалентним синонімом для “Нового Завіту”.
Завіти є фундаментальними у Відновленні євангелії. Це можна помітити на перших етапах, коли Господь звелів Пророку організувати Його Церкву. Як тільки Книга Мормона була видана, Господь наказав організувати Його відновлену Церкву, яка невдовзі була названа Церквою Ісуса Христа Святих Останніх Днів9. В одкровенні, даному у квітні 1830 року, було вказано, що люди “будуть прийняті хрищенням у Його Церкву” після того, як вони “свідчать” (тобто урочисто дають свідчення), “що вони істинно покаялися в усіх своїх гріхах, і бажають узяти на себе ім’я Ісуса Христа, маючи рішучість служити Йому до кінця”, вони “будуть прийняті хрищенням у Його Церкву”10.
Далі в цьому ж одкровенні дано повеління, “щоб Церква часто зустрічалася разом, щоб причащатися хлібом і [водою] у памʼять Господа Ісуса”. Про важливість цього обряду ясно сказано словами завіту, які призначено промовити старійшині або священнику, який виконує цей обряд. Він благословляє символи хліба для “душ усіх тих, хто причащається ним…, щоб вони свідчи[л]и перед Тобою, о Боже, Вічний Батьку, що вони бажають узяти на себе імʼя Твого Сина і завжди памʼятати Його, і дотримуватися Його заповідей, які Він дав їм”11.
Основне призначення завітів у відновленій Церкві було ще раз підтверджено у вступі, який Господь дав до першого видання Своїх одкровень. Господь проголошує, що Він покликав Джозефа Сміта, тому що жителі землі “відійшли від Моїх обрядів і порушили Мій вічний завіт”12. У цьому ж одкровенні далі пояснено, що Його заповіді було дано, “щоб [Його] вічний завіт міг бути встановленим”13.
Сьогодні ми розуміємо роль, яку відіграють завіти у відновленій Церкві та у поклонінні її членів. Президент Гордон Б. Хінклі так коротко описав вплив нашого хрищення і нашого щотижневого причастя: “Кожний член цієї Церкви, який увійшов у води хрищення, долучився до священного завіту. Кожного разу, приймаючи причастя Господньої вечері, ми поновлюємо той завіт”14.
Багато промовців на цій конференції нагадували нам, що Президент Рассел М. Нельсон часто говорить про “шлях завітів”, який “веде нас назад до [Бога]” і “нерозривно пов’язаний з нашими стосунками з Богом”15. Він навчає про важливість завітів під час наших храмових церемоній і закликає нас бачити кінець від початку і “мислити целестіально”16.
IV.
Зараз я більше говоритиму про храмові завіти. Виконуючи свої обовʼязки у відновленні повноти євангелії Ісуса Христа, пророк Джозеф Сміт більшість часу в останні роки свого життя віддавав будівництву храму Наву, Іллінойс. Через нього Господь відкрив священні вчення, доктрину і завіти для його наступників, щоб керувати роботою у храмах. Ці люди, які мали отримати ендаумент мали бути навчені Божого плану спасіння і запрошені укласти священні завіти. Тим, хто з вірністю жив за тими завітами, було обіцяно вічне життя, в якому “усе є їхнім”, і вони “будуть мешкати в присутності Бога і Його Христа на віки вічні”17.
Церемонії ендаументу проводилися у храмі Наву прямо перед тим, як наші перші піонери-вигнанці вирушили у свій історичний шлях до гір на Заході. У нас є свідчення багатьох піонерів про те, що сила, яку вони отримали, будучи звʼязані з Христом завдяки ендаументу в храмі Наву, дала їм снагу здолати свій епічний шлях і закріпитися на Заході18.
Люди, які отримали ендаумент у храмі, мають обовʼязок носити храмовий одяг. Цей одяг не видно, бо він носиться під звичайним одягом. Він нагадує членам Церкви, які отримали ендаумент, про укладені ними священні завіти й обіцяні їм у святому храмі благословення. Для досягнення цих священних цілей нам сказано носити храмовий одяг постійно, за винятком лише випадків, коли зняти його необхідно. Оскільки у завітів немає вихідних, те, що людина не носить храмовий одяг, можна розуміти як її відмову від завітних обовʼязків та благословень, повʼязаних з ними. Натомість люди, які віддано носять свій храмовий одяг і дотримуються своїх храмових завітів, постійно підтверджують їхню роль учнів Господа Ісуса Христа.
Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів будує храми по всьому світу. Їхнє призначення — благословляти завітних дітей Бога через храмове поклоніння і священні обовʼязки, силу та унікальні благословення завдяки звʼязку з Христом, які вони отримують за завітом.
Церква Ісуса Христа відома як церква, в якій наголошують на укладанні завітів з Богом. Завіти є невід’ємною частиною кожного з обрядів спасіння і піднесення, які виконуються в цій відновленій Церкві. Обряд хрищення і повʼязані з ним завіти є необхідними для входження в целестіальне царство. Виконання храмових обрядів і дотримання повʼязаних з ними завітів є необхідними для піднесення у целестіальному царстві, яке є вічним життям, “найбільшим з усіх дарів Бога”19. На цьому й зосереджується Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів.
Я свідчу про Ісуса Христа, Який є главою цієї Церкви, і прикликаю Його благословення на всіх, хто прагне дотримуватися своїх священних завітів. В ім’я Ісуса Христа, амінь.