З вірою в Божий розпорядок
Як незаміжня жінка я навчилася бути вдячною за те, що Господь має для кожного з нас унікальний розпорядок.
Коли мені було 19 років, одна з моїх найкращих подруг виходила заміж. Весілля було прекрасним, молода була чарівною, молодий був гарним, і вони були щасливі. З іншого боку, я була трохи стурбованою. Я була здивована тим, що вона робила. Моє ставлення до подруги і до себе самої змінювалося. Безсумнівно, я хотіла вийти заміж, але не зараз. Мені здавалося, що ми обидві такі молоді, і ось, вона виходить заміж не лише до того, як закінчить коледж, але ще й до того, як матиме змогу подорожувати або спробувати себе в цікавій, інтелектуальній роботі. Я не спала всю ніч перед її весіллям, розмірковуючи, яким же буде її майбутнє, у той час як вона міцно спала, повністю впевнена у своєму рішенні.
Озираючись назад, я посміхаюся. Про що я думала? Зараз я дивлюся на її життя: у неї двоє прекрасних дітей і сповнений любові дім. За кілька місяців після її весілля мені стало зрозуміло, що вона прийняла правильне рішення, а зараз я розумію це ще чіткіше. Я розумію, що вона багато молилася, думала і довіряла спонуканням від Бога.
То було майже 20 років тому. Я й досі не вийшла заміж. Більшість моїх подруг одружені. Вони мають чоловіків, дітей, домівки. У мене теж є дім: орендована квартира на дві спальні у Нью-Йорку. У мене немає чоловіка і дітей. Інколи я розмірковую, чи переймається хтось, думаючи про мою ситуацію вночі, як я колись непокоїлася за свою подругу.
Я впевнена, що зробила кілька помилок у своєму житті, але я не думаю, що зробила щось таке, що зробило б недоступним благословення шлюбу. Звичайно, час від часу я думаю про те, чи було б моє життя іншим, якби я зробила щось краще, чи працювала старанніше, чи була добрішою. І все ж я розумію, що чинила добро і постійно намагалася йти вперед, думаючи про вічну перспективу. Я намагаюся виконати свою частину, аби збулося моє бажання укласти храмовий шлюб.
Я також визнаю, що Бог має розпорядок для важливих подій у моєму житті, і цей розпорядок відрізняється від того, який мають багато інших людей. Я безмежно вдячна за те, що розумію це. Моя вдячність зростала разом з вірою в люблячого Небесного Батька, Який розуміє, що мені потрібно і що я можу дати іншим.
Усвідомлення того, що моє життя має інший розпорядок, прийшло поступово. Мої запитання до Бога стосовно Його плану для мене привели до відчуття, що я маю відмінний від інших потенціал та чесноти. Я побачила, що цю мою впевненість намагаються похитнути не мої особисті думки, але турбота, яку часто виявляють з добрими намірами, інші люди. Почуття, які інші люди висловлюють стосовно мого сімейного стану, подібні до тих, які мучили мене напередодні весілля моєї 19-річної подруги. Я вважала, що знаю, що їй слід було робити, але помилялася.
Іноді люди виказують можливі причини того, чому я все ще не маю чоловіка і дітей. Я знаю, що найчастіше ці пропозиції висловлюються у дуже м’якій формі, однак уже саме висловлювання їх приносить відчуття, що я помилилася, вважаючи, що можу мати благословення шлюбу й дітей. Мені кажуть, що, можливо, я надто вимоглива, надто рішуча, надто розумна, надто переймаюся роботою, надто незалежна, надто прогресивна і, що мені подобається найбільше, надто щаслива. Маю сказати, що часом сприймаю цю критику, як комплімент, однак у той же час визнаю, що серед заміжніх жінок є розумніші, рішучіші, вимогливіші й більш незалежні, ніж я.
Мета учнівства
Розмірковуючи над тим, що, як я впевнена, є Божим розпорядком для важливих подій у моєму житті, я повністю усвідомлюю можливість вибирати і свободу волі. Як діти Небесного Батька, ми маємо прекрасну нагоду й відповідальність прагнути благословення шлюбу. Працюючи в напрямку цієї мети, ми виконуємо свою частину.
Як член Церкви я маю благословення молитися, читати Писання, відвідувати свій приход і чути слова пророків, які допомагають мені глибше зрозуміти Небесного Батька та Спасителя. Кожне з цих благословень дає спрямування для правильного використання моєї свободи волі. Я сподіваюся, що прийняті мною рішеннях, а також моя реакція на несподівану радість і випробування, є мудрими.
Я регулярно критично оцінюю своє життя і свою ситуацію. Найважливіший аспект тієї самоперевірки є питання про мою гідність. Я докладаю всіх зусиль, щоб не відхилятися від учень і порядку в Церкві: відвідую свої збори і храм, плачу десятину, живу чеснотним життям та служу іншим. Я вірю в Спокуту Спасителя і в успішність життя згідно з заповідями та настановами пророків.
Насичене життя
Мене часто питають, як я можу бути радісною, будучи незаміжньою в Церкві та в культурі, що зосереджені на шлюбі. Я розповім вам, що я робила.
Разом із своєю сестрою Крістіною ми ще в юності вирішили, що неодмінно вийдемо заміж, але до того часу ми будемо жити так, щоб стати більш освіченими і більш розвинутими людьми. Я така вдячна, що ми склали цей план—план, що співпадає з нашим бажанням чинити все згідно з Божою волею. В основі плану—слідування за підказками Духа.
Моя сестра вийшла заміж 10 років тому і має двох прекрасних дітей. Вона здобула вчену ступінь доктора філософії і робить значний вклад у Церкву і в місцеву громаду. Я продовжую жити згідно з нашим планом, і я вірю, що саме цього хоче від мене Бог. Я постійно звіряю, чи те, що я роблю, є правильним—чи мої цілі в житті відповідають більшим цілям послідовника Спасителя. Я працюю над тим, щоб переконатися, що мої прагнення і поривання, як духовні, так і мирські, привели мене до кращого розуміння своєї ролі як дочки Бога.
Як неодружена жінка-свята останніх днів я мала нагоду служити неймовірним чином. Моя робота пов’язана зі служінням, і я можу виконувати свої церковні покликання. Я розвинула свої таланти і мала унікальну можливість навчатися. Моє життя насичене. В усьому я прагну прислухатися до спонукань Господа у прийнятті рішень.
Кілька років тому я разом з шістьма іншими незаміжніми жінками мого віку мала унікальну і несподівану можливість зустрітися з генеральним президентом Товариства допомоги Бонні Д. Паркін. Трохи більше години ми провели разом, розмовляючи про життя незаміжніх жінок у Церкві.
Ті збори стали одним зі справжніх благословень у моєму житті того року. Ми сиділи навколо столу в кабінеті сестри Паркін, розмовляли про випробування і благословення нашого життя. У кінці вона запитала, чи хочемо ми щось сказати на останок. Я підняла руку і сказала: “Церква є найкращим місцем для незаміжніх жінок”. Протягом тієї короткої години я мала нагоду свідчити про служіння і вірність Богові, завдяки цьому значно поглибилося моє свідчення про мою роль у Церкві. Я й до цього знала, у чому полягає моя роль, але та зустріч була необхідна, щоб чітко її зрозуміти й поглибити моє переконання в її важливості.
Впевненість у людське призначення
Я впевнена, що Церква має по-іншому розвивати впевненість у людське призначення, що полягає не в тому, як людина вписується у визначений культурою розпорядок, а в тому, як вона виконує особисті одкровення, дані люблячим Небесним Батьком. Важливо мати впевненість у те, що інші люди можуть робити правильні речі і визнавати, що навіть, якщо їхнє життя відрізняється від нашого, вони можуть запропонувати щось унікальне, що необхідне нам. Надто легко робити припущення, що єдиний графік підходить для всіх.
Кожен має випробування. Ми у шлюбі, розлучені, овдовіли чи ще не заміжні—всі ми маємо благословення від нашого спільного божественного предка і через божественні та різні ролі.
Звичайно ж, я молюся, щоб вийти заміж і мати чоловіка й дітей. Але поки що я працюю над тим, щоб моє життя, зосереджене на євангелії, ставало більш насиченим і багатогранним. Як незаміжня жінка я маю благословення, бездумно тратити які було б проявом невдячності й легковажності. Я впевнена, що ці благословення зрештою зроблять мене кращою дружиною і матір’ю.
Я вдячна за люблячого Небесного Батька, Який знає нас і знає, що ми можемо зробити зі своїм життям—неймовірним і захоплюючим. Я вдячна за життя, яке маю, і за можливості, які чекають попереду. Я молюся, щоб кожен з нас мав упевненість в Господній розпорядок для нас, той розпорядок, який підтримують наші правильні рішення і віра в Бога.
ШЛЮБ І ГОСПОДНІЙ РОЗПОРЯДОК
“Час укладання шлюбу, можливо, є найкращим прикладом найбільш важливої події у нашому житті, яку майже неможливо планувати. Як і інші важливі події земного життя, що залежать від свободи волі інших людей або волі й розкладу Господа, шлюб не можна очікувати або запланувати в певний час. Ми можемо і повинні старатися і молитися про свої праведні бажання, але попри це багато людей залишатимуться неодруженими ще довго після того, як пройде час, коли вони бажали взяти шлюб.
То що ж тим часом робити? Віра в Господа Ісуса Христа готує нас до всіх перипетій життя. Така віра готує нас хапатися за можливості життя—користуватися тими, що є, і не піддаватися відчаю через втрату інших. Проявляючи цю віру, ми повинні зобов’язатися дотримуватися встановлених пріоритетів і норм, коли постанемо перед тим, що не в силах контролювати, і неухильно дотримуватися цього зобов’язання, як би на нас не вплинули свобода вибору людей або Господній розклад. Завдяки цьому в житті буде сталість, яка допоможе бачити напрямок руху і принесе спокій. Якими б неконтрольованими були обставини, наші зобов’язання і норми можуть бути незмінними.
Зобов’язання і служіння дорослих неодружених людей може бути для них якорем у важкі роки очікування належного часу і “тієї” людини. Їхнє зобов’язання і служіння також може надихнути і зміцнити інших людей. Мудрі люди беруть на себе таке зобов’язання: “На перше місце в житті я поставлю Господа і буду виконувати Його заповіді”. Дотримання цього зобов’язання під силу абсолютно кожному. Ми можемо виконувати його, незважаючи на те, що роблять інші, і це зобов’язання буде для нас якорем, яким би не був Господній розклад стосовно найважливіших подій у нашому житті”.
Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, “Своєчасність”, Ліягона, жовт. 2003, с. 15.