Ніколи не пізно
Коли я служила на місії повного дня у своєму рідному Еквадорі, то одного дня отримала виразне відчуття того, що хтось особливий чекає на нас: людина, готова прийняти євангелію.
Йдучи разом з напарницею, ми підійшли до скромного будиночку. Літня жінка років 80 приємно посміхалася до мене. Я також посміхнулася їй у відповідь. Я була готова йти далі, але здавалося, що жінка була рада бачити нас. Щось змусило мене зупинитися.
Багато людей у тому маленькому місті були неписьменними, отже, я запитала, чи вміє вона читати. Жінка з ентузіазмом відповіла: “Так”. Раптом мене сповнила радість. Я відчула, що вона і є тією людиною, яку Господь підготував для нас. Я взяла з сумки Книгу Мормона і показала її жінці. На мій подив вона почала читати вголос з першої сторінки, не одягаючи окулярів. Я запитала у жінки, чи хоче вона мати цю книгу, і вона знову відповіла ствердно. Її стомлені очі—очі, що шукали кращого життя,—сяяли щастям.
Ми почали навчати її євангелії, а Дух свідчив про її істинність. Моє серце сповнилося дуже ніжними почуттями.
У кінці уроку я показала їй 11 розділ з 3 Нефія, де йдеться про відвідування Америки Ісусом Христом. Вона пообіцяла прочитати його. Вона сама позначила сторінку і поцілувала книгу, випромінюючи невимовну радість.
Ми знову і знову приходили до нашої нової зацікавленої Церквою і з радістю дізнавалися, що вона читала все, що ми їй призначали. По завершенні денної праці вона читала Книгу Мормона пізно вночі. Вона також почала відвідувати церкву, хоча їй потрібно було дві години, щоб повільною ходою дістатися до дому зборів. Її почуття до Книги Мормона і до Ісуса Христа зростали швидко і стрімко. Прослухавши всі місіонерські уроки, вона захотіла охриститися і платити десятину.
Яке велике благословення отримала ця мила жінка! Її серце було готове йти за Господом, і Його Дух спрямовував нас до неї. Вона навчила нас любові, сміливості, жертвуванню, радості й послуху. А понад усе вона навчила нас, що ніколи не пізно змінюватися.