Стережися!

Марк Х. Соелберг, Юта, США

Увечері 23 липня 1991 року ми зі старійшиною Чарльзом Ларсеном поверталися додому з Оклендського міжнародного аеропорту, посадивши на літак місіонера, який закінчив свою місію. У Новій Зеландії була зима і дощило вже кілька днів поспіль.

Я вів наш автомобіль в напрямку великого мосту, Харбор Брідж, який з’єднує Окленд з Такапуною. Коли ми наблизилися до повороту на в’їзд до мосту, нас на великій швидкості обігнав маленький автомобіль. Як тільки швидкісний автомобіль почав входити в поворот, водій не зміг упоратися з керуванням на мокрій дорозі. Автомобіль вильнув вліво, а потім різко вправо, вдарившись об бетонну огорожу, яка не дозволила йому злетіти з мосту в затоку.

Автомобіль з силою врізався в огорожу, відскочив і перевернувся і, просунувшись дорогою, зупинився. Шокований щойно баченим, я негайно виїхав на середню смугу і включив аварійну сигналізацію. Я і старійшина Ларсен інстинктивно вискочили з машини, щоб подивитися, чи могли ми чимось допомогти. Ще до того, як ми добігли до автомобіля, з його розбитого вікна виліз чоловік і попрямував з мосту до берега, де зник у темряві. Ми гукали його, але він не відповів.

Я підійшов до маленького розбитого автомобіля, який лежав на боці, пасажирськими дверима догори. Вікна там вже не було, тому я просунувся якось в салон автомобіля, щоб подивитися, чи немає там ще когось. Раптом я почув гучний і чіткий вигук: “Стережися!” Наляканий цим вигуком, я швидко зістрибнув з машини. Майже тієї самої миті інший автомобіль на високій швидкості вискочив з-за повороту і врізався в розбитий автомобіль, в який я щойно залазив.

Через поворот на дорозі та високу бетонну огорожу водії, наближаючись, не могли бачити аварію попереду. Тому ще кілька машин потрапили в аварію. Ми зі старійшиною Ларсеном швидко побігли до повороту, розмахуючи руками, щоб зупинити інших водіїв. Невдовзі приїхала поліція, і ми дізналися, що той перший автомобіль було вкрадено.

Коли ми повернулися додому, я згадав вчасне попередження про небезпеку і подякував старійшині Ларсену за те, що він, крикнувши, застеріг мене про наближення автомобіля. Він здивовано поглянув на мене і сказав: “Старійшино Соелберг, я тобі нічого не казав. Я не був поруч із тобою і навіть не бачив того автомобіля за поворотом”.

Якийсь час ми просто сиділи, сповнені відчуттям вдячності. Того вечора ми стали на коліна і подякували нашому Небесному Батькові за попередження, яке в буквальному сенсі врятувало моє життя. З того часу я багато разів ділився своїм свідченням про важливість бути сприйнятливим до Духа Господа і чути Його голос.

Раптом я почув гучний і чіткий вигук: “Стережися!”