Хто готовий?
Здавалося, що моя подруга була готова почути євангелію. Чому ж тоді я відчула це спонукання?
Під час навчання в одному зі старших класів середньої школи я молилася, щоби Дух привів мене до людини, яка готова почути євангелію. Молячись, я думала про свою подругу. Ешлі (ім’я змінено) трохи цікавилася моєю релігією і дотримувалася тих самих норм, що й молоді святі останніх днів. Я була впевнена в тому, що для неї настав слушний час почути євангелію.
Тоді я служила у президентстві класу Лавр і на зборах молодіжного комітету з єпископатом відчула сильне натхнення запропонувати єпископу обрати темою спільних заходів саме місіонерську роботу. Я відчула, що молоді нашого приходу слід запросити на цей захід друзів, які не належать до Церкви, щоб вони могли поставити запитання і отримати відповіді від місіонерів, що служать у нашому приході. Єпископ з ентузіазмом затвердив зустріч зі старійшинами, і я була впевнена, що отримала відповідь, про яку так молилася. Тепер Ешлі може прийти і дізнатися більше про євангелію, не відчуваючи жодного тиску з боку оточуючих. Я не мала жодного сумніву в тому, що Ешлі, прийшовши на захід запитань і відповідей, відчує вплив Духа, попросить провести з нею місіонерські уроки, приблизно за місяць христиться і буде конфірмованою у члени Церкви.
Тож я почала молитися, щоб знати, як запросити Ешлі на наш захід. Я молилася про те, щоби служити знаряддям у руках Господа і донести Його план і євангелію до людини, готової прийняти її. У школі я запросила Ешлі відвідати захід, і вона сказала, що запитає дозволу у батьків.
Пізніше, того ж дня, Ешлі зателефонувала мені. Вона сказала, що її батьки тільки “за”. Більш того, вона пояснила, що її батько до одруження жив у одній кімнаті з двома святими останніх днів і був приємно вражений способом їхнього життя. Моєму щастю не було меж, бо єдиною перепоною, як мені здавалося, могла бути лише заборона батьків Ешлі долучитися їй до іншої релігії.
Продовжуючи молитися про майбутній місіонерський захід, я відчула спокійне запевнення, що я дійсно є знаряддям у руках Господа і що Він задоволений тим, як я зреагувала на спонукання, отримане під час зборів молодіжного комітету з єпископатом. Я з нетерпінням чекала на зустріч з місіонерами. Ми з Ешлі були подругами вже багато років, і мені дуже хотілося відіграти важливу роль у її знайомстві з євангелією і, звичайно ж, подальшому наверненні.
Вранці того дня, коли мав відбутися захід, мені подзвонила Ешлі. Вона передумала і вже не планувала піти на нього. Я відчула спустошення і збентеження. Я молилася про Ешлі, я була впевнена, що вона готова, і тільки заради неї я так палко взялася за місіонерську роботу. Крім того, мені було ніяково. Під час планування заходу я чітко дала зрозуміти всім, що моя подруга Ешлі готова вивчати і прийняти євангелію.
Ридаючи від розчарування у своїй кімнаті, я почала сумніватися у самій собі. Якщо я помилилася щодо Ешлі, тоді, мабуть, була неправа, вважаючи думку про місіонерський захід запитань і відповідей за спонукання, справді отримане від Духа. Охоплена підлітковим почуттям невпевненості, гніву, жалю до самої себе і розчарування, я вирішила і сама не йти на цей захід.
Минуло кілька тижнів і, коли я була в шкільній бібліотеці, мій друг Брайан запитав мене, чи не хотіла би я прийти на його хрищення. У цьому році я і Брайан вивчали різні предмети, тож сплило вже багато часу з тих пір, як я востаннє бачила його чи розмовляла з ним. Минулого року ми сиділи поруч на уроках з історії і разом виконували навчальний проект. Тема нашого проекту, випадково вибрана вчителем, називалась “Джозеф Сміт і мормони”. Пам’ятаю, як, працюючи над нашим дослідженням, Брайан дуже зацікавився темою. Але водночас йому подобалося кепкувати, кажучи щось на зразок: “Нагадай-но мені, якою за номером дружиною є твоя мама” або “Цими вихідними буде класна вечірка, але стривай, ти ж мормонка, тоді з тобою йти туди не цікаво”. Тому спочатку я сприйняла його запрошення на хрищення як один із жартів стосовно моєї релігії. На мій погляд, він не відповідав стереотипу людини, готової приєднатися до церкви з такими “надто суворими нормами”.
Але наступні слова, якими він описав калейдоскоп подій останніх кількох тижнів його життя, приголомшили мене. Він пояснив, що краєм вуха почув, як один з однокласників (член Церкви з мого приходу) запрошував когось на зустріч запитань і відповідей до мормонської церкви. Коли запрошення відхилили, Брайан запитав, чи не міг би натомість піти туди він. Одразу ж після заходу він почав відвідувати місіонерські уроки. Він читав Книгу Мормона. Він молився про неї. Він пізнав її істинність. Він дійсно готувався до хрищення, тож, якщо у мене є бажання, йому буде дуже приємно бачити мене на христильній службі. Після цього він сказав, що саме я вперше розповіла йому про Джозефа Сміта і мормонів.
У мовчазному здивуванні я усвідомила, що Господь чув мої молитви. Я була знаряддям у Його руках, щоб знайти людину, підготовлену Ним до того, щоб почути і прийняти євангелію. Мені й на думку не спадало запросити Брайана зустрітися з місіонерами, оскільки, на мій погляд, він здавався не готовим. Не схожим на Ешлі.
У той момент смирення я усвідомила, наскільки важливо діяти за всіма спонуканнями, які отримуєш від Духа. І хоча я продовжую молитися про те, щоби Ешлі стала готовою до сприйняття євангелії, все ж тоді, намагаючись поділитися євангелією саме з нею, я отримала важливий урок з неочікуваним результатом. Господь, даючи нам Свої спонукання, завжди має якусь мету і мені необов’язково знати чи здогадуватись, якою вона є. Натомість я маю обов’язок впевнено і рішуче діяти за цими спонуканнями. Молячись про нагоди для проведення місіонерської роботи, діючи за спонуканнями, приймаючи волю Господа, замість того, щоб намагатися чинити за власною волею, я можу повноцінніше служити знаряддям у руках Бога і допомагати у розбудові Його царства.
Ілюстровано Селом Веллуто і Тревісом Уолтоном
То мала бути Ешлі! З усіх моїх знайомих вона здавалася найбільш готовою прийняти євангелію.