Найцінніше
Рей Тейлор, Юта, США
Коли я вибрав картину із зображенням Спасителя, дехто з моїх братів і сестер хмикнули. Невибраними залишалися більш цінні, на їхню думку, речі, що належали мамі і татові.
Ми зібралися в будинку, де пройшло наше дитинство, в якому жила і кілька тижнів тому померла наша мама. Тато помер п’ятьма роками раніше, у 2001 році. Прийшов час розділити їхнє майно. Ми тягли номерки і вибирали предмети. Той, кому випало найменше число, вибирав першим.
Першим пішов спальний гарнітур, за ним—холодильник, обідній стіл зі стільцями і машина останньої моделі. Я вибрав піаніно, хоча не вмів грати. Коли я ріс, в нашому домі ми насолоджувалися музикою. Тато часто служив музичним керівником приходу і наші батьки гарно співали. Мій тато, чоловік міцної статури з потужним голосом, ніколи не уникав можливості поспівати. Піаніно, так само як і зображення Спасителя, були дуже цінними для мене.
Коли я вибрав картину, в раму якої було вставлено й текст Проголошення “Живий Христос: Свідчення Апостолів”1, вона висіла на стіні у вітальні, в якій ми сиділи.
У такий час я не міг не думати про Спасителя, про план спасіння і про те, як багато значили для мене мої батьки. І я не міг не відчувати вдячності за те, як вони виховали нас, за євангелію, якій вони нас навчали, за приклад, яким вони були для нас, включаючи їхню готовність служити.
Коли тата покликали бути єпископом, він нагадав президенту колу, що йому вже 70 років. “Мені здається, ви вибрали не того”,—сказав він.
“А скільки на вашу думку Братам у Солт-Лейк-Сіті?—запитав його президент колу у відповідь.— Ви не були нашим першим кандидатом на це покликання. Ви не були навіть другим. Ви той, кого вибрав Господь”.
Тато знав, що його покликав Бог, і став гарним єпископом. В ньому не було нічого показного. Він не був великим знавцем Писань. Він був простим практичним чоловіком без претензій, який дуже співчував членам приходу.
Коли тато служив єпископом, я служив радником в іншому єпископаті нашого колу. Оскільки ми разом відвідували збори провідників колу, наші стосунки почали зосереджуватися на Христі, і мені відкрилися духовні сторони його характеру.
Коли тата покликали єпископом у 1994 році, у нього були проблеми зі здоров’ям. “Чи гарантуватиме мені це покликання ще п’ять років життя?”—жартома запитав він президента колу. Через два роки після відкликання він помер.
Ці думки заполонили мій розум, коли ми завершували розподіл майна наших батьків. Повернувшись додому, я почав шукати підходяще місце, щоб повісити картину із зображенням Спасителя. Коли я її перевернув, то зі здивуванням побачив на звороті слова присвяти моєму батькові: “Ми завжди будемо пам’ятати єпископа Тейлора, як людину з чуйним серцем”. Стояли підписи президентства колу: “Президент Корі, президент Картер, президент Стаббс”.
Раптом ця картина стала навіть ще ціннішою для мене. Сьогодні вона висить у мене вдома над піаніно моїх батьків. Ще залишилися речі, які я вибрав у батьківському домі, але так і не забрав їх. Але це не має значення. У мене є найцінніше.
Коли я перевернув картину, вона стала для мене ще ціннішою.