Церква чи моя дівчина?

Дієго Ортіз Сегура, Коста-Рика

Моя бабуся по матері приєдналася до Церкви у 1962 році. Її діти теж охристилися, але з часом стали малоактивними. Через кілька років її дочка, моя тітка, переїхала з Коста-Рики до Сполучених Штатів і там знову стала активною в Церкві.

Підлітком я відвідав свою тітку у 1991 році. Там вона познайомила мене з місіонерами повного дня, і кілька разів ми зустрічалися з ними в тітчиному домі. Вони запитали мене, чи бажаю я дізнатися більше про євангелію, проте я сказав, що мене це не цікавить.

Як тільки я повернувся додому до Коста-Рики, місіонери знову відвідали мене. (Тітка дала їм мою адресу). Я все ще не цікавився їхнім посланням, тому попросив їх облишити мене.

Пройшло чотири роки. Я зустрічався з дівчиною, з якою до цього багато років дружив, і наші стосунки йшли до заручин. Коли я думав про наше спільне майбутнє, моє серце поверталося до духовного і я сказав своїй дівчині, що хочу дізнатися про Бога. Ми вирішили відвідувати церкву разом, щоб дізнатися про Нього. Між тим я молився Богу особисто, щоб у мене з’явилися можливості пізнати Його.

У цей час духовного пошуку в мої двері знову постукали місіонери Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Роздратований їхнім поверненням, я сказав їм піти геть і зачинив двері. Але в ту ж мить мене вразила думка: “Ти молився, щоб дізнатися про Бога. А що як ці хлопці мають відповіді для тебе?”

Я знову відкрив двері і погукав старійшин. Я запросив їх увійти і навчати мене.

Я швидко відчув силу, яка була в тих істинах, яких вони навчали, і прийняв відновлену євангелію. Через три тижні, 12 березня 1995 року, я христився в Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів.

Моїй дівчині це рішення не сподобалося. Одного вечора, приблизно через три місяці, вона сказала, що я маю вибрати між нею і Церквою. Яким болісним був цей вибір! Після довгих роздумів і міркувань я вибрав Церкву.

Я відчував, що зробив правильне рішення, але місяці після нашого розриву стали похмурим часом у моєму житті. Проте я віднайшов надію в застосуванні нової релігії, особливо в розумінні того, ким є наш Небесний Батько, саме про що я раніше і молився.

Через рік після хрищення я поїхав до Нікарагуа служити на місії повного дня. Служіння там принесло мені велику радість, і моє розуміння Небесного Батька та любов до Нього зростали. Через кілька місяців після повернення з Нікарагуа я зустрів Лілі, жінку, яка пізніше стала моєю дружиною.

Ставити євангелію на перше місце в нашому житті не завжди легко. Я прийняв складні рішення. Проте тоді я зрозумів, і пізніше це знання поглиблювалося, що коли ми жертвуємо, щоб пізнати нашого Небесного Батька, Він відкриє нам Свою волю щодо нас і щодо нашого життя. Щастя, яке приходить від виконання Його плану і Його заповідей, завжди варте будь-яких зусиль.

Моїй дівчині не сподобалося моє рішення христитися. Вона сказала, що я маю вибирати між нею і Церквою.