Відображення
“Я надію на Тебе кладу!” (Псалми 55:4).
Я повісила шкільний портфель у шафу й подивилася на своє відображення у великому дзеркалі на дверях. Зупинившись, я поглянула на свій розкуйовджений хвостик, пом’яту футболку й обвислі шкарпетки. Мені пригадалися слова вчительки Початкового товариства: “Ти—особлива донька Небесного Батька. Він приготував для тебе в майбутньому багато благословень”.
Я нахилилася вперед і пильно подивилася в дзеркало, намагаючись побачити майбутнє. Якою я буду в 12 чи у 22 роки? Чи буду я гарною? Чи буду я розумною? Чи буду я мати храмовий шлюб? Чи будуть у мене гарні діти? Це були мої мрії, але чи саме такі благословення Бог приготував для мене?
“Що ти роздивляєшся?”— тихо запитала мама.
У дзеркалі я побачила маму, яка стояла за мною в дверях.
“Себе,—відповіла я.— У дзеркалі лише я”.
Мама підійшла і зазирнула мені через плече. “Лише ти”—це дуже особлива людина”,—сказала вона.
“Це ж саме каже вчителька Початкового товариства. Вона сказала, що Небесний Батько приготував для мене багато благословень. Що чекає мене в житті?”
“Ходімо до моєї кімнати. Я хочу тобі щось показати”,—сказала мама.
У своїй спальні вона відкрила маленьку скриньку й взяла звідти маленьке дзеркальце у срібній оправі.
“Яке красиве”,—сказала я, доторкнувшись пальцем до літери Б, вигравіюваної на тильній стороні.
“Це дзеркальце моєї бабусі,—сказала мама.— Коли я витираю його, то намагаюся уявити, що бачила бабуся Беатріс, коли дивилася в нього. Можливо, спочатку вона бачила маленьку дівчинку, таку, як ти, яка мріяла про майбутнє.
Я уявляю, яким щастям сяяли її очі, коли вона дивилася в дзеркало перед хрищенням і бачила довгі косички. Чи знаєш ти, що вона не могла охриститися доки їй не виповнилося 18 років?”
Я захитала головою. “Ні”.
“А потім, коли вона вийшла заміж за дідуся, у неї народилася донечка, яка прожила лише два дні. Я уявляю, як вона бачила у дзеркальці свої набряклі від сліз очі.
Через багато років після того вона бачила своє радісне відображення, коли готувалася піти до храму, щоб запечататися зі своїм чоловіком і трьома дітьми.
Ставши зрілою жінкою, вона, можливо, дивилася у дзеркальце, щоб поправити капелюшок, перш ніж вирушити на збори Товариства допомоги.
“І зрештою, коли вона стала сивою вдовою, мабуть вона бачила рішучість у своїх очах, коли багато років жила самотньо, однак зберегла віру до кінця життя”.
“Чи Небесний Батько благословив прабабусю?” —запитала я.
“Так”,—сказала мама.
“Чи була задоволена прабабуся своїм життям?”
“Так. Воно було саме таким, яким вона його уявляла. Були й дуже важкі періоди, але вона довіряла Богові й той досвід допоміг їй наблизитися до Нього”.
“Мабуть, мені не потрібно бачити майбутнє,—сказала я, акуратно кладучи срібне дзеркальце в скриньку.— Я просто довірятиму Небесному Батькові й ітиму за ним”.
“Я впевнена, що Бог приготував для тебе чудове життя,—сказала мама.— І якщо ти будеш іти за ним, то обличчя, яке ти побачиш у дзеркалі наприкінці, буде відображенням Його образу. І те, що було мрією, стане реальністю”.
Ілюстровано Діллін Марш