Один непохитний піонер благословляє багато поколінь

З перших днів існування Церкви її членів переслідували, з них глузували за їхні вірування. Серед молодих жінок, які зазнали переслідувань, була Сара Елвін Еріксен. Вона народилася в 1895 році в Даммені, Норвегія. Після того як вона здобула свідчення, дівчина присвятила себе євангелії. Її відданість мала більш далекосяжні наслідки, ніж вона могла уявити за життя. Завдяки відвазі й вірі зараз її нащадки мають благословення євангелії у своєму житті.

Як і Сара, ми також можемо мати випробування у своєму житті, що змусять нас відстоювати своє свідчення про Ісуса Христа і Його відновлену Церкву. Наше рішення бути непохитними у своїй вірі може вплинути на інших, як це було у випадку із Сарою. Ось її історія.

Коли мені було 15 років, одного разу в неділю ввечері ми з батьком пішли на прогулянку. Раптом батько зупинився і запропонував, щоб ми пішли до мормонської Церкви. Я була здивована, але з цікавості пішла з ним. Хор співав чудовий гімн. Я ніколи не чула більш зворушливої мелодії.

Після пісні один з місіонерів вийшов і звернувся з промовою, в якій розповідав про Божество. Пізніше він кілька хвилин поговорив з моїм батьком і зі мною.

Наступне відвідування церкви відбулося лише через рік, коли я пішла вивчати англійську з місіонерами. У кінці кожного уроку англійської розмова переходила на релігійні теми. Місіонери навчали мене євангелії й тому, як молитися Богові Батьку в ім’я Ісуса Христа. Вони розповіли мені, як було відновлено євангелію через пророка Джозефа Сміта, про появу Книги Мормона і про багато інших євангельських принципів.

Усе це було таким новим для мене, і в той же час здавалося знайомим. Я уважно вивчала Писання, щиро молилася, щоб отримати просвітлення, яке й отримала.

Мій батько помітив зміни, що відбулися в мені. Але коли він зрозумів, що я серйозно цікавлюся Церквою, то дуже розсердився і заборонив туди ходити. Однак я продовжувала. Часто він посилав брата посеред церковних зборів, щоб той відвів мене додому.

Коли мені виповнилося 17 років, батько запитав, що я хочу на день народження. Я відповіла, що хочу його згоди на хрищення. Він ударив кулаком по столу й вигукнув: “Ніколи!”

На той час мої батьки приєдналися до іншої церкви. Батько посилав священиків та інших людей, щоб вони поговорили зі мною, але я була твердою у своєму свідченні про євангелію. Батько сказав, що я ганьблю нашу сім’ю і змусив піти з дому. Майже тиждень я жила в домі однієї сестри з Товариства допомоги. За той час серце батька пом’якшилося, і він дозволив мені повернутися додому.

Минуло кілька місяців. Батько зрозумів, що ніщо не похитне мого свідчення про євангелію, тож дав дозвіл на хрищення. Моя радість і щастя були такими великими, що це справило глибокий вплив на батька. Він навіть захотів поїхати зі мною в Осло на хрищення.

Упродовж усього цього часу мама не була багатослівною, але я відчувала, що вона вірила в істинність євангелії. Ми провели багато годин разом, розмовляючи про євангелію.

Однак суперечки в домі не закінчилися. Батько не хотів мене слухати. Я клала брошури на його столик біля ліжка, бо він по вечорах багато читав. Я часто запрошувала до нас додому місіонерів, і вони розмовляли з батьком. Але здавалося, що все марно.

Одного разу батько запитав мене: “Ти молишся?” Я відповіла, що кожного дня молюся, аби його очі було відкрито й він зрозумів, що євангелія істинна. Він відповів, що все це від диявола, але потім сказав: “Давай молитися разом”.

Я відповіла: “Гаразд. Ти молитимешся своєму Богові, а я молитимуся своєму, і ми побачимо, Хто з них відповість раніше”. Так ми і зробили.

Невдовзі після того я почала помічати, що він читає брошури і Книгу Мормона. Кілька разів він ходив зі мною до церкви, але ніколи не розмовляв про це і не виявляв жодної зміни в своїх віруваннях. Проте не минало й дня, щоб ми не обговорювали різні євангельські принципи.

Так минуло три роки і одного дня батько сказав, що їде до Осло і хоче, щоб я поїхала разом з ним. Коли ми прибули на станцію, там був один з місцевих старійшин. Я запитала його, куди він їде.

Старійшина відповів: “Невже ти не знаєш? Я буду христити твого батька!”

Я кричала і сміялася! Через місяць похристилися також моя мати й наймолодший брат. Невдовзі до Церкви приєдналися моя сестра з чоловіком, а також троє моїх братів.

Фотографію люб’язно надано Джанет Байлунд